58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
18 лютого 2022 року Справа № 926/4215/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Буковина", м. Чернівці
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" ("TransSolutions" S.R.O.), м. Прага
про стягнення заборгованості за вантажні перевезення в розмірі 6 886,38 Євро, що на момент звернення до суду становить 209 528,29 грн.
Суддя Проскурняк О.Г.
Секретар судового засідання Паращук Д.В.
Представники:
Від позивача - Мусурівська А.В.
Від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Буковина" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" ("TransSolutions" S.R.O.) про стягнення заборгованості за вантажні перевезення в розмірі 6 886,38 Євро, що на момент звернення до суду становить 209 528,29 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимог, позивача вказує, що 17 липня 2020 року між ТОВ "Велес Буковина" та резидентом Чеської республіки "TransSolutions" S.R.O. укладено контракт №17/07/20 перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Згідно вказаного договору, в період з вересня 2020 року по жовтень 2020 року позивачем здійснено перевезення на загальну суму 4450 Євро.
Далі позивач зазначає, що відповідачем вказана сума не була сплачена, а тому позивач звернувся з претензією сплатити заборгованість за декілька перевезень, яка складала 7350 Євро. 18 січня 2021 року претензію частково задоволено та сплачено відповідачем 2900 Євро.
Невиконання умов договору та наявна заборгованість стали підставою для звернення з позовом до суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 жовтня 2021 року, справу № 926/4215/21 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав подання цієї заяви без додержання вимог, які містяться в статті 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
Ухвалою суду від 01 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24 січня 2022 року; зупинено провадження у справі № 926/4215/21 до 24 січня 2022 року у зв'язку зі зверненням Господарського суду Чернівецької області до Міністерства юстиції України через Головне територіальне управління юстиції у Чернівецькій області для подальшої передачі до компетентної установи юстиції Чеської Республіки із дорученням про надання правої допомоги шляхом вручення відповідачу документів.
27 грудня 2021 року до канцелярії Господарського суду Чернівецької області від відповідача надійшло письмове клопотання про припинення провадження у справі № 926/4215/21.
У вказаному клопотанні відповідач вказує про те, що згідно протоколу розбіжностей до договору № 17/02/20 від 17 липня 2020 року, справа не підсудна судам України.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24 січня 2022 року поновлено провадження у справі № 926/4215/21; відкладено підготовче засідання у справі № 926/4215/21 на 09 лютого 2022 року.
07 лютого 2022 року до канцелярії Господарського суду Чернівецької області надійшла заява позивача, в якій останній заперечує проти задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі та зазначає про те, що справа повинна розглядатись у Господарському судді Чернівецької області.
Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року підготовче засідання у справі № 926/4215/21 відкладено на 18 лютого 2022 року; вирішено витребувати у сторін оригінали: договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/07/20 від 17 липня 2020 року та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 від 17 липня 2020 року.
17 лютого 2022 року до канцелярії Господарського суду Чернівецької області надійшло заява позивача про надання додаткових доказів та пояснень по справі.
У вказаній заяві позивач зазначає, що у нього відсутні оригінали договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/07/20 від 17 липня 2020 року та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 від 17 липня 2020 року. Крім цього позивач вказує про те, що обмін документами та листування між сторонами здійснювалось через електронну пошту.
18 лютого 2022 року до канцелярії Господарського суду Чернівецької області надійшла заява відповідача, в якому останній повідомляє суд, що договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/07/20 від 17 липня 2020 року та протокол розбіжностей до договору № 17/07/20 від 17 липня 2020 року сторони підписували шляхом обміну їх копіями електронною поштою. Також відповідач вказує, що оригінали вказаного договору та протоколу розбіжностей оригінальними підписами та печатками не складалися, і сторонами одне одному не надсилались.
У судовому засіданні 18 лютого 2022 року представник позивача підтрмала подані заяви та просила позов задовольнити.
Відповідач явку належного представника в судове засідання 18 лютого 2022 року на забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прдставника позивача, суд
Як із матеріалів справи, відповідачем у даній справі є іноземний суб'єкт господарювання - нерезидент Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Солюшнс" ("TransSolutions" S.R.O.). Місцезнаходженням названої компанії є Podnikatelska 565, Bechovice, 190 11 Praha 9, Ceska Republika.
При розгляді справи судом встановлено, що сторонами подано копії договору № 17/07/20 та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 в різних редакціях, що стосується визначення підсудності розгляду спорів, які виникають між сторонами.
Згідно умов пункту 8.2. Договору, укладеного між сторонами, всі суперечки, розбіжності чи вимоги, які виникають за цим договором або у зв'язку із ним, в тому числі, що стосується його тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню в суді по місцю державної реєстрації Позивача.
В той же час, з пункту 8.2. Протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 вбачається, що всі суперечки, розбіжності чи вимоги, які виникають за цим договором або у зв'язку із ним, в тому числі, що стосується його тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягає вирішенню в суді по місцю державної реєстрації Відповідача.
Згідно частини 1 - 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Відповідно до частини 1, 2, 5 статті 96 Господарського процесуального кодексу України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Частиною 6 статті 91 ГПК України унормовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Ухвалою суду від 09 лютого 2022 року вирішено витребувати у сторін оригінали: договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/07/20 від 17 липня 2020 року та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 від 17 липня 2020 року.
З письмових пояснень відповідача та усних пояснень представника позивача судом встановлено відсутність оригіналів вказаних документів у сторін.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у сторін оригіналів договору № 17/07/20 та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 та відсутність електронних копій засвідчених електронним підписом, суд дійшов висновку не брати вказані докази до уваги.
Відповідно до приписів статті 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно статті 366 Господарського процесуального кодексу України, підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1, 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, щодо правил судочинства законодавець визначив перевагу у застосуванні положень міжнародних договорів України перед нормами національного законодавства.
Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
У пункті 11 частини 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" наведено визначення, що міжнародний договір України - чинний міжнародний договір України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, як підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Статтею 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Згідно з правилами статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, зокрема об'єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт; якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; в інших випадках, визначених законами України.
Згідно з нормами статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Суд враховує, що 28 травня 2001 року між Україною та Чеською Республікою було укладено договір про правову допомогу в цивільних справах (договір ратифіковано Законом № 2927-III ( 2927-14 ) від 10.01.2002 року, ВВР, 2002, № 23, ст.147, дата набуття чинності: 18.11.2002 року).
Згідно з положеннями статті 1 вказаного міжнародного договору, для цілей цього договору розуміється, що цивільними вважаються такі справи, які виникають із цивільних, трудових, сімейних і комерційних правовідносин.
Положення цього міжнародного договору про громадян договірних сторін поширюються відповідним чином на юридичних осіб, створених згідно з законодавством договірної сторони, на території якої вони мають своє місцезнаходження, а також на юридичних осіб, заснованих згідно з законодавством третьої держави, що здійснюють підприємницьку діяльність на території договірних сторін відповідно до законодавства останніх.
Відповідно до частини 5 статті 48 договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, справи з вирішення спорів, що виникають з договірних відносин, є компетентним вирішувати орган юстиції тієї договірної сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи знаходження відповідача або знаходиться спірне нерухоме майно.
Таким чином, з огляду на положення частини 5 статті 48 Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, положення статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України та статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", справи зі спорів, що виникають з договірних відносин, є компетентним вирішувати органи юстиції тієї договірної сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи знаходження відповідача. При цьому, оскільки відповідач згідно з наявними матеріалами справи зареєстрований та знаходиться на території Чеської Республіки, даний спір відноситься до компетенції відповідних органів юстиції Чеської Республіки.
Суд в даному випадку наголошує, що оскільки міжнародним договором визначено інші правила ніж ті, що встановлені національним законодавством, необхідно застосовувати саме правила міжнародного договору. Наведене стосується і в тому числі правил передбачених статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та іншими нормами національного законодавства щодо можливості сторін передбачати своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом.
В інакшому випадку розгляд справи Господарським судом Чернівецької області призвів би до порушення міжнародних зобов'язань держави Україна, що є неприпустимим.
Згідно пункту 2 частини 2 статті 185 ГПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене та те, що сторони не можуть надати суду оригінали договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 17/07/20 від 17 липня 2020 року та протоколу розбіжностей до договору № 17/07/20 від 17 липня 2020 року, суд дійшов висновку закрити провадження у справі.
Керуючись статтями 3, 185, 231, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Закрити провадження у справі №926/4215/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес Буковина" (58023, Чернівецька обл., місто Чернівці, вул. Hуська, будинок 245, квартира 14, код ЄДРПОУ 37273350) до "Транс Солюшнс" ("TransSolutions" S.R.O.) (Podnikatelska 565, Bechovice, 190 11 Praha 9) про стягнення заборгованості за вантажні перевезення в розмірі 6 886,38 Євро, що на момент звернення до суду становить 209 528,29 грн.
Повний текст ухвали складено та підписано - 22 лютого 2022 року.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду за правилами, встановленими статтями 254-257 ГПК України
Суддя О.Г. Проскурняк