Рішення від 15.02.2022 по справі 909/995/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/995/19 (909/1103/21)

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Михайлюк А. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірнє підприємство "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України", вул. Є. Петрушевича, буд.1, м. Івано-Франківськ, 76004

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПМК 113" вул. Городоцька, буд. 359,м. Львів,79040

про стягнення заборгованості в сумі 207 616 грн 91 коп.

за участю:

Від відповідача: Говзан М., - предстаник

Від позивача: Лотоцький С., арбітражний керуючий

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Дочірнім підприємством "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія " Автомобільні дороги України" (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК 113" (відповідач) про стягнення 2077 616,91 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договорами поставки: №25 від 08.08.2020р. в частині своєчасного здійснення відповідачем постачання товару у встановлені договором строки, з урахуванням чого, позивачем заявлено до стягнення з відповідача неустойку за невчасну поставку товару, інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.11.2021 у справі № 909/1103/21 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи про банкрутство ДП"Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та розгляд справи по суті призначено на 14.12.2021. Ухвалою суду від 14.12.2021 та 27.01.2022 розгляд справи по суті відкладався.

Представник позивача в судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь 207616,91грн. заборгованості.

Представник відповідача у судовому засіданні факт поставки не заперечив, в частині стягнення пені просить відмовити.

З огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів для правильного вирішення спору по даній справі, у судовому засіданні на підставі ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Між Івано-Франківським спеціалізованим кар'єром Облавтодору, (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПМК-113" (далі відповідач, покупець) 08.08.2020 укладено договір поставки нерудних будівельних матеріалів № 25 (далі - договір)

Відповідно до вказаного договору постачальник бере зобов'язання виготовити нерудні будівельні матеріали, згідно ДЕСТу, а Покупець» прийняти і оплатити їх. ( п.1 Договору).

Згідно п.2 Договору постачальник бере на себе зобов'язання в 2020року поставити покупцю з кар'єру "Пасічна" Надвірнянського району.

Пунктом 7 Договору встановлено, що вивезення продукції і завантаження проводиться засобами покупця.

Покупець зобов'язаний на протязі кварталу рівними частинами по місяцях вивезти складу постачальника заявлений на даний період обсяг продукції. Продукція завантажена достроково, зараховується як продукція, відвантажена в наступному місяці, продукція недоставлена в одному періоді поставки, підлягає поверненню в наступному періоді в межах дії строку договору ( п. 3 Договору).

Згідно п.11 Договору покупець у разі невчасної оплати за поставлену продукцію сплачує продавцеві штраф у розмірі 20% від вартості продукції.

Факт належного позивачем виконання зобов'язання по Договору щодо поставки товару підтверджується, дослідженою в судовому засіданні, накладною №4 від 18.08.2020, відповідно до якої відповідачу поставлено 1000т камня некондеційного на суму 194604,00 грн.

Відповідач провів частковий розрахунок з позивачем відповідно до платіжного доручення № 371 від 25.09.2020, платіжного доручення № 371 від 25.09.2020, платіжного доручення №199 від 18.08.2020

Позивачем у позові вказано, що відповідачем, у порушення положень вищевказаних договорів поставки та вимог законодавства не виконано своєчасно та належним чином своїх зобов'язань щодо постачання товару у строк, встановлений договором, в зв'язку з чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5484,00грн. -3% річних, 24924,52грн. пені та 18356,39грн. інфляційного збільшення.

Так, із обставин справи слідує, що у зв'язку із порушенням відповідачем встановлених строків поставки товару, позивачем направлялась на адресу відповідача Претензія, в якій позивач вимагав вжити відповідачем заходів щодо якомога швидшої поставки товару за договорами поставки № 25 від 08.08.2021.

Проте відповідач відповіді не надав та заборгованість в добровільному порядку позивачу не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договор № 25 від 08.08.20202 за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з вимогами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вимогами статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Також, вимогами статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Нормами ч.1 ст.202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, з огляду на погоджені сторонами умови договору поставки, де сторони чітко погодили та встановили порядок постачання та строк, протягом якого має бути здійснена поставка продукції по договору, тому у відповідача існує обов'язок зі своєчасної оплати товару у встановленому розмірі та строки.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами договору зобов'язання зі своєчасної оплати

товару у встановлені строки.

Оскільки доказів належної сплати вартості товару відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 108104,00грн. з ТОВ "ПМК 113" підлягають задоволенню.

В частині стягнення 50748,00грн. основного боргу слід відмовити як недоведеного доказами.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 24924,52грн. Разом з тим, судом встановлено, що укладений сторонами договір поставки не містить положень, якими б сторони визначили розмір та базу нарахування пені.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України за порушення грошових зобов'язань встановлюються штрафні санкції у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

Проте, відповідно до роз'яснення, викладеного у п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначаються певним законодавчим актом.

У даному випадку судом встановлено, що договір поставки не містить умови про нарахування пені, спеціальний закон, який визначав би розмір та порядок стягнення пені в разі неналежного виконання зобов'язань з оплати отриманого товару також відсутній. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18, Верховним Судом у постанові від 20.06.2018 у справі № 904/5922/17.

Отже, позовні вимоги ДП "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в частині стягнення з відповідача пені на суму24924,52грн. є необгрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Також за порушення зобов'язання позивач просив стягнути з ТОВ "ПМК 113" інфляційні втрати у сумі 18356,39 грн. та 3 % річних у сумі 5484,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційної складової боргу є такими, що заявлені правомірно.

Здійснивши перерахунок сум матеріальних втрат, суд встановив, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 3606,38грн. та 3 % річних у сумі 1617,12грн.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 108104грн основного боргу, 1617,12грн - 3% річних та 3606,38грн - інфляційних втрат та відмовляє в іншій частині позовних вимог.

З урахуванням часткового задоволення позову суд розподіляє судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача 1699,91грн.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПМК -113" вул. Городоцька, буд. 359, м. Львів, 79040 (код ЄДРПОУ 36116834) на користь Дочірнього підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"вул. Є. Петрушевича, буд.1,м. Івано-Франківськ,76004 ( код ЄДРПОУ 31790584) - 108104грн основного боргу, 1617,12грн - 3% річних та 3606,38грн - інфляційних втрат та 1699,91грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решта позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "21" лютого 2022 р.

Суддя Шкіндер П.А.