61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
15.02.2022 Справа № 905/2370/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Сковородіної О.М.,
секретар судового засідання Лукашенко В.Є.
за позовом: Фізичної особи-підприємця Сушка Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
до відповідача: Державного підприємства “Шахта імені М.С. Сургая” (85670, Донецька область, м. Вугледар; код ЄДРПОУ 40695853)
про стягнення 168 896, 30 грн.
представники сторін:
від позивача: Машкіна В.М. - адвокат (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа-підприємець Сушко Олег Михайлович звернувся з позовною заявою до Державного підприємства “Шахта імені М.С. Сургая” про стягнення 168 896, 30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №173Т від 17.09.2019 щодо оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
У відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з посиланнями на Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», яким заборонено до 01.01.2024 здійснювати заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств; зазначає, що підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані та здійснює свою діяльність у районі проведення антитерористичної операції.
Ухвалою господарського суду від 20.01.2022 відкладено розгляд справи на 15.02.2022 о 12:00 год.
15.02.2022 у судове засідання в режимі відеоконференції з'явилась представниця позивача. Господарським судом заслухано вступне слово позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився та подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Розглянувши матеріали справи у повному обсязі, дослідивши та надавши оцінку кожному доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, заслухавши доводи та міркування представниці позивача, з'ясувавши фактичні обставини справи, господарський суд встановив наступне.
17.09.2019 між Фізичною особою-підприємцем Сушком Олегом Михайловичем (далі - продавець, позивач) та Державним підприємством «Шахта імені Сургая» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір № 173Т про закупівлю товарів Код ДК 021:2015 (CPV): 14211100-4 «Пісок природний» (далі - Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується поставити покупцю товар за кодом (CPV): 14211100-4 «Пісок природний» та розгорнутий асортимент (марка та інші індивідуальні характеристики), якого визначаються специфікацією, яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.
Пунктом 3.1 визначена ціна Договору - 276 000,00 грн. без ПДВ.
Положеннями п.п. 4.1-4.2 Договору встановлено, що розрахунки за партії товару проводяться згідно з рахунком-фактурою шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки за цим договором здійснюється шляхом відстрочки платежу протягом 90 календарних днів з дати відвантаження продавцем товару на склад покупця.
Згідно з п. 5.4 Договору документом, що підтверджує факт передачі товару, є видаткова накладна, яка підписана уповноваженими особами сторін.
Відповідно до п. 7.6 Договору у разу порушення покупцем строків оплати за прийнятий товар, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі однієї обліковою ставки НБУ за кожен день прострочення.
Позивач на підтвердження належного виконання зобов'язання за Договором з поставки товару надав наступні документи:
- накладну № 126 від 03.10.2019 на суму 43 424,00 грн.; товарно-транспортні накладні № 161 від 02.10.2019, № 162 від 02.10.2019, № 163 від 02.10.2019, № 164 від 02.10.2019;
- накладну № 128 від 04.10.2019 на суму 42 688,00 грн., товарно-транспортні накладні № 165 від 04.10.2019, № 166 від 04.10.2019, № 167 від 04.10.2019, № 168 від 04.10.2019;
- накладну № 129 від 10.10.2019 на суму 78 384,00 грн.; товарно-транспортні накладні № 169 від 10.10.2019, № 170 від 10.10.2019, № 171 від 10.10.2019, № 172 від 10.10.2019, № 173 від 10.10.2019, № 174 від 10.10.2019, № 175 від 10.10.2019;
- накладну № 130 від 11.10.2019 на сумі 45 632,00 грн.; товаро-транспортні накладні № 176 від 11.10.2019, № 177 від 11.10.2019, № 178 від 11.10.2019, № 179 від 11.10.2019;
- накладну № 140 від 05.11.2019 на суму 65 872,00 грн.; товаро-транспорті накладні № 205 від 05.11.2019, № 204 від 05.11.2019, № 203 від 05.11.2019, № 202 від 05.11.2019.
На виконання умов договору позивачем виставлені наступні рахунки на оплату товару:
- № 366 від 03.10.2019 на суму 43 424,00 грн.;
- № 369 від 04.10.2019 на суму 42 688,00 грн.;
- № 373 від 11.10.2019 на суму 124 016,00 грн.;
- № 383 від 05.11.2019 на суму 65 872,00 грн.
Відповідач частково здійснив на рахунок позивача оплату за поставлений товар у сумі 150 00,00 грн.:
- платіжне доручення № 292 від 20.01.2020 - 30 000,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №366 від 03.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 452 від 04.02.2020 - 13 424,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №366 від 02.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 453 від 04.02.2020 - 6 576,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №369 від 04.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 2066 від 17.02.2020 - 20 000,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №369 від 04.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 2254 від 02.03.2020 - 16 112,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №369 від 04.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 2255 від 02.03.2020 - 3 888,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №373 від 11.10.201., по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 2724 від 23.04.2020 - 20 000,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №373 від 11.10.2019, по дог. №173Т від 17.09.2019 без ПДВ»;
- платіжне доручення № 810 від 28.08.2020 - 10 000,00 грн. Призначення платежу: «пл. за пісок природний рядовий зг.рах. №373 від 11.10.2019, тендер не передбачено, без ПДВ»;
- платіжне доручення № 1191 від 28.10.2020 - 10 000,00 грн. Призначення платежу: «плата за пісок природний рядовий зг.рах. №373 від 11.10.2019, тендер не передбачено, без ПДВ»
- платіжне доручення № 2076 від 15.02.2021 - 20 000,00 грн. Призначення платежу: «плата за пісок природний рядовий зг.рах. №373 від 11.10.2019, тендер не передбачено, без ПДВ».
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару у строк, встановлений Договором, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення основної заборгованості у розмірі 126 000,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 15 125, 47 грн., 3% річних у розмірі 4 941,77 грн., пені у розмірі 22 829,00 грн.
Господарський суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вбачається, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори, що укладаються між суб'єктами цивільних правовідносин, до яких законодавцем віднесено договір поставки (ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Положеннями ст. 509 ЦК України визначено поняття зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття господарського зобов'язання визначено в ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а саме господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Згідно зі ст. 193 ГПК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі с. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Щодо вимоги позивача про стягнення основного боргу у розмірі 126 000,00 грн.
Існування заборгованості у розмірі 126 000,00 грн. з оплати поставленого товару підтверджена належними та допустимими доказаними, не спростована, а навпаки, визнана відповідачем.
Суд зазначає, що скрутний матеріальний стан та місцезнаходження відповідача в районі проведення антитерористичної операції, не звільняють його від виконання договірних зобов'язань. Такі обставини, про які зазначає відповідач, є ризиками фінансово-господарської діяльності підприємства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Посилання відповідача на Закон України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» не розглядаються судом як належні, оскільки відповідний закон встановлює заборону на виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень.
Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судового рішення, у той час судом встановлюється факт порушення прав позивача та реалізується право на захист.
Тобто, питання застосування цього закону вирішуватиметься під час виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку задовольнити вимогу позивача про стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 126 000,00 грн. у повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у розмірі 15 125,47 грн., 3% річних у розмірі 4 941,77 грн., пені у розмірі 22 829,00 грн.
Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
За змістом ч. 2 ст. 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Відповідно до п. 7.6 Договору у разу порушення покупцем строків оплати за прийнятий товар, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі однієї обліковою ставки НБУ за кожен день прострочення.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання договірних зобов'язань, позивачем на суму заборгованості було здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 15 125,47 грн., які розраховані наступним чином:
- на борг у розмірі 156 000,00 грн. за період 29.08.2020-27.10.2020 - 2 347,80 грн.;
- на борг у розмірі 146 000,00 грн. за період 29.10.2020-14.02.2021 - 5 169,06 грн.;
- на борг у розмірі 126 000,00 грн. за період 16.02.2021-19.11.2021 - 7 608,61 грн.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.10.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Господарський суд враховує висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 25.08 2020 у справі №924/534/19 щодо розрахунку інфляційних втрат у разі часткового погашення суми боргу.
Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що “вартість грошей з індексом інфляції за попередній період” є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається “послідовність, утворена за певною закономірністю”.
Касаційний суд роз'яснює, що при зменшенні суми боргу у конкретному місяці "А" на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду "Х", помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, " і-1"), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).
А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.
Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі об'єднаної палати касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 25.08.2020 по справі №924/534/19.
Враховуючи вищевказані правові позиції та здійснивши перевірку за допомогою програми інформаційно-пошукової системи “ЛІГА Закон”, судом встановлено, що за вказані позивачем періоди розмір інфляційних втрат становить 15 667,52 грн.
Згідно ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Відтак, інфляційні втрати підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача у заявленому розмірі - 15 125,47 грн.
Позивачем на суму заборгованості нараховані 3% річних у розмірі 4 941,77 грн. наступним чином:
- на борг у розмірі 156 000,00 грн. за період 29.08.2020-27.10.2020 - 767,21 грн.;
- на борг у розмірі 146 000,00 грн. за період 29.10.2020-31.12.2020 - 765,90 грн.;
- на борг у розмірі 146 000,00 грн. за період 01.01.2021-14.02.2021 - 540,00 грн.;
- на борг у розмірі 126 000,00 грн. за період 16.02.2021-19.11.2021 - 2 868,66 грн.
Здійснивши перерахунок заявлених 3% річних суд дійшов висновку про його правильність, як слід, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленій позивачем сумі - 4 941,77 грн.
Господарський суд одразу зазначає, що позивачем, всупереч нормам ч. 6 ст. 232 ГК України, нараховує пеню за весь період прострочення виконання зобов'язання, а не тільки за 6 місяців, як то передбачено законодавством.
Відповідно до п. 7.6 Договору у разу порушення покупцем строків оплати за прийнятий товар, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі однієї обліковою ставки НБУ за кожен день прострочення.
Позивач, з посиланнями на висновки Верховного Суду у постанові від 10.09.202 у справі № 916/1777/19, вказує, що самим Договором передбачено право позивача на стягнення пені за кожен день прострочення, тобто за весь період прострочення, а не лише за 6 місяців, як то передбачено нормами ГК України.
Разом з цим, з аналізу змісту вказаної постанови вбачається, що договір, який був предметом розгляду Верховного Суду та регулював спірні відносини, встановлював у п. 7.6, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за договором нараховуються протягом усього періоду порушення.
Проте, у даній справі право продавця на нарахування пені протягом всього терміну існування заборгованості договором не встановлювалось.
Господарський суд зазначає, що законодавець надав право сторонам у господарському договорі самостійно визначати розмір штрафних санкцій (пені, штрафу) та граничні строки їх нарахування у випадку порушення стороною прийнятого на себе зобов'язання. Однак, у випадку відсутності таких спеціальних умов у договорі, дії ч. 6 ст. 232 ГК України, яка передбачає, що строк нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи викладене, господарський суд задовольняє вимогу позивача про стягнення пені в розмірі у розмірі 22 829,00 грн. частково в сумі 8 872,41 грн., яка розрахована наступним чином:
- на борг у розмірі 156 000,00 грн. за період 29.08.2020-27.10.2020 - 3 068,85 грн.;
- на борг у розмірі 146 000,00 грн. за період 29.10.2020-31.12.2020 - 3 063,61 грн.;
- на борг у розмірі 146 000,00 грн. за період 01.01.2021-14.02.2021 - 2 160,00 грн.;
- на борг у розмірі 126 000,00 грн. за період 16.02.2021-01.03.2021 - 579,95 грн.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України та ст. 73, 74, 77, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, надавши відповідну правову оцінку всім доказам на які посилаються сторони, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сушка Олега Михайловича до Державного підприємства “Шахта імені М.С. Сургая” про стягнення 168 896,30 грн. підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на оплату судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 79, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Сушка Олега Михайловича до Державного підприємства “Шахта імені М.С. Сургая” про стягнення: основного боргу в сумі 126 000,00 грн. - задовольнити повністю; інфляційних втрат в сумі 15 125,47 грн. - задовольнити повністю; 3% річних в сумі 4 941,77 грн. - задовольнити повністю; пені в сумі 22 829,00 грн. - задовольнити частково в розмірі 8 872,41 грн.
Стягнути з Державного підприємства “Шахта імені М.С. Сургая” (85670, Донецька область, м. Вугледар; код ЄДРПОУ 40695853) на користь Фізичної особи-підприємця Сушка Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) основний борг в сумі 126 000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 15 125,47 грн., 3% річних в сумі 4 941,77 грн., пеню в сумі 8872,41 грн., витрати на оплату судового збору в сумі 2 324,10 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 15.02.2022 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.
Згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи у порядку та строки передбаченими ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач: Фізична особа-підприємць Сушко Олег Михайлович ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
Відповідач: Державне підприємство “Шахта імені М.С. Сургая” (85670, Донецька область, м. Вугледар; код ЄДРПОУ 40695853).
Суддя О.М. Сковородіна