Справа № 755/5628/20
Провадження № 2/755/848/22
"22" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Катющенко В.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на короткостроковий виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди батька у супроводі матері, -
Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: надати дозвіл на виїзд за кордон до Республіки Білорусь та до країн Республіка Болгарія, Грецька Республіка, Турецька Республіка та Республіка Албанія малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01.06.2020 по 30.08.2020 включно до Республіки Білорусь; з 01.07.2020 по 30.08.2020 до країн Республіка Болгарія, Грецька Республіка, Турецька Республіка та Республіка Албанія без згоди та супроводу батька, ОСОБА_4 ; судові витрати стягнути з відповідача.
Позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , яка проживає з матір'ю. Крім того, з позивачкою проживає та перебуває на її утриманні син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позивачка з донькою та сином проживає в м. Києві, у квартирі, що перебуває у власності її чоловіка ОСОБА_6 , а також вона є власником іншої двокімнатної квартири у м. Києві. Позивачка не перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, з часом їх відносини погіршились, відповідач перестав приймати участь в утриманні дитини та за рішенням суду від 20.09.2019 з відповідача на користь позивачки стягуються аліменти на утримання дочки. Крім того, судом розглядається позов про визначенні місця проживання дитини з матір'ю. Позивачка запланувала поїздку з дітьми на відпочинок у літній період та на ювілей до бабусі дитини, однак відповідач не погоджуються надати позивачці нотаріально посвідчений дозвіл на виїзд дочки за кордон, що є підставою для звернення до суду. Хоча позивачка є громадянкою Білорусії, однак має постійну роботу в м. Києві, є власником житла, а отже центр її життєвих інтересів знаходиться в Україні.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.05.2020 відкрито провадження у цій справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та визначено відповідні строки.
Копію вказаної ухвали з копією позовної заяви та доданими до неї документами відповідачем отримано не було, а конверт зі вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». Позивачка копію ухвали суду про відкриття провадження у справі отримала в електронному вигляді шляхом доставки на електронну пошту, зазначену у позові.
Відповідач правом на подання відзиву не скористалася, від позивачки інших заяв по суті справи не надійшло.
Таким чином, суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).
Крім того, позивачка має сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 11).
Малолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою проживання разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаної квартири є позивачка, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 24.03.2017, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Ковальчуком С.П., та витягом № 83390528 від 24.03.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 19, 20, 24-25, 27-29).
З 31.07.2019 позивачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 12).
ОСОБА_1 є громадянкою Республіки Білорусь та має посвідку на постійне проживання в Україні (а.с. 21-26).
Положеннями ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування, а в абзаці 3 ч.3 ст. 313 ЦК України, передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII).
Згідно зі ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 798-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18 даної Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У відповідності до вимог ст.ст. 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно зі ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).
Дані положення СК України цілком кореспондуються із нормою ч. 3 ст. 11, ч. 1, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» за якими батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку.
Відповідно до п. п. 4, 5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на постійний консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном; у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків; рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім; рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері); виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців; свідоцтва про народження дитини, виданого компетентним органом іноземної держави, що не містить відомостей про батька дитини, легалізованого або засвідченого апостилем, а також без будь-якого додаткового засвідчення у випадках, передбачених міжнародним договором України. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.
Таким чином, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Надання такого дозволу на постійне проживання малолітньої дитини без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Стаття 11 Конвенції про права дитини покладає на держави зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і поверненням дітей із-за кордону. Її суть полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання. Тимчасовий чи постійний виїзд дитини за кордон має відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав. Тобто зміна країни проживання дитини вимагає узгодження із іншим із батьків, адже такий переїзд, як правило спричиняє зміну режиму спілкування дитини з другим з батьків, порядку участі у вихованні дитини, а також зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1-3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.
З огляду на викладені норми чинного законодавства та обставини справи, надаючи оцінку доказам у відповідності до положень ст. 89 ЦПК України, ураховуючи те, що позивачкою не надано жодних доказів того, що відповідач по справі заперечував проти надання дозволу на виїзд дитини без його згоди та супроводу до зазначених у позові країн та у вказаний проміжок часу, а відтак не надано доказів того, що відповідачем порушені, не визнаються або оспорюються права чи законні інтереси позивачки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Крім того, судом враховується, що на час винесення рішення часовий проміжок, у який позивачка просила надати дозвіл для виїзду дитини за межі України, сплинув, будь-яких уточнень чи змін позовних вимог протягом цього часу від позивачки не надходило.
На підставі викладеного, керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 141, 155 Сімейного кодексу України, ст. 313 Цивільного кодексу України, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995, Конвенцією про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 274, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про надання дозволу на короткостроковий виїзд за межі України неповнолітньої дитини без згоди батька у супроводі матері - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: