ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/22628/21
провадження № 2/753/2350/22
"31" січня 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Компанія Горлиця» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Компанія Горлиця» (далі по тексту - відповідач, ПП «Компанія Горлиця») про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 15.03.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 . Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2021 у справі № 758/4694/21 скасовано постанову Подільського районного суду м. Києва від 28.05.2021 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та прийнято нову постанову, якою адміністративне провадження у даній справі закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 257 КпАП України у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Власником автомобіля є ПП «Компанія Горлиця», в якій працював ОСОБА_2 , та був звільнений з посади водія 28.05.2021 за власним бажанням. Страховиком цивільно-правової відповідальності автомобіля «ДАФ» є Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі по тексту - ПрАТ СК «ПЗУ Україна»). Згідно звіту про оцінку вартості майнової шкоди розмір матеріального збитку заподіяного ОСОБА_1 становить 45 678,87 грн. ПрАТ СК «ПЗУ Україна» відшкодувало ОСОБА_1 шкоду в розмірі 23043,12 грн., а невідшкодованою залишилась шкода у розмірі 22 635,75 грн., яку і просить стягнути позивач. Окрім цього позивач просить стягнути витрати із визначенням матеріального збитку транспортного засобу у розмірі 2 000 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та сплачений судовий збір в розмірі 908 грн.
Ухвалою суду від 17.11.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.
07.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав. З місця дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 звернувся до страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з повідомлення про настання страхового випадку та 28.05.2021 позивач отримала страхове відшкодування в розмірі 23 043,12 грн. З матеріалів позовної заяви ПП «Компанія Горлиця» стало відомо, що позивачка провела експертизу пошкоджень свого транспортного засобу, згідно якого матеріальний збиток становить 45 678,87 грн., що є меншим за розміром страхової суми (130 000 грн.) за договором обов'язкового страхування власників наземного транспорту. Про проведення будь-яких експертиз та оглядів пошкодженого транспортного засобу відповідача повідомлено не було та представників не залучено. Оскільки матеріальний збиток заподіяний позивачу є меншим за розмір страхової суми за договором обов'язкового страхування, тому заявлену позивачем суму повинен сплатити страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна», так як ця сума відшкодування не перевищує ліміт страхових виплат.
10.01.2022 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивача посилався на те, що ПрАТ СК «ПЗУ Україна» повідомила позивача листом про те, що підстав для перегляду рішення та проведення доплат по страховій справі № 3386 немає, а тому різницю збитку має відшкодувати ПП «Компанія Горлиця», на підставі положення статті 1172 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), оскільки ОСОБА_2 на день вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ПП «Компанія Горлиця» та з метою виконання своїх службових обов'язків експлуатував транспортний засіб «ДАФ».
В запереченнях на відповідь на відзив, поданих до суду 13.01.2022, відповідач наполягав на тому, що заявлену позивачем суму до відшкодування повинен сплатити страховик ПрАТ СК «ПЗУ Україна», так як ця сума відшкодування не перевищує ліміт страхових виплат.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 15.03.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортного засобу «КІА», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 16.07.2021 у справі № 758/4694/21 скасовано постанову Подільського районного суду м. Києва від 28.05.2021 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України та прийнято нову постанову, якою адміністративне провадження у даній справі закрити на підставі п. 7 ч. 1 ст. 257 КУпАП України у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина відповідача у скоєнні ДТП є підтвердженою.
З виписки АТ «Альфа-Банк» № 7814955 від 31.05.2021 вбачається, що ОСОБА_1 виплачено страхове відшкодування в розмірі 23043.12 грн.
Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За приписами ч. 2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З огляду на вказане, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди, що узгоджується також і з іншими нормами, зокрема, відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була належним чином застрахована, в силу вимог ст. 1194 ЦК України, на нього покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі №6-1009цс15.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц визначено, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
З викладеного вище вбачається, що автомобіль відповідача «ДАФ», державний номерний знак НОМЕР_1 , було застраховано в ПрАТ СК «ПЗУ Україна» і ліміт страхового відшкодування становить 130 000 грн., а заявлена до відшкодування шкода не перевищує ліміт страхових виплат, за таких обставин суму до відшкодування має бути сплачене страховиком ПрАТ СК «ПЗУ Україна».
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, судом встановлено наступне.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, підлягають з'ясуванню наступні обставини: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Разом з цим, відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
За приписами статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 175 ЦПК України передбачено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
За наведених правових норм, сторони - це суб'єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов'язання. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
З огляду на зазначене, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частини перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Звертаючись до суду з заявленими вимогами щодо стягнення моральної шкоди позивач не врахував, що шкода у дорожньо-транспортній пригоді завдана ОСОБА_2 , а у відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Отже, за встановлених судом обставин, саме ОСОБА_2 - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами в частині відшкодування моральної шкоди, а останнім заявлені вимоги в цій частині лише до ПП «Компанія Горлиця», жодних клопотань/заяв про залучення до участі співвідповідача за даним позовом від позивача чи його представника під час розгляду справи не надходило, а відтак суд керуючись наведеними правовими нормами, а також врахувавши встановлені обставини, також відмовляє позивачу у задоволенні його позовних вимог в цій частині.
У зв'язку із відмовою у позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).
На підставі викладеного та керуючись стст. 1-13, 17, 18, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Компанія Горлиця» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.