Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 553/2251/21
Провадження № 2/553/330/2022
Іменем України
16.02.2022м. Полтава
Ленінський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого судді:Тимчука Р.І.,
за участю секретаря: Махаринської Я.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач у серпні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі його представника, позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.
Представник відповідача-адвокат Панченко О.О. надала суду заяву, в якій просять справу розглянути без її участі та участі відповідача, проти позовних вимог заперечували з підстав наведених у письмових поясненнях.
Суд, дослідивши письмові докази, що є в матеріалах справи, повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши надані докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 20.09.2008 позивачеві належить житловий будинок з надвірними побудовами за адресою АДРЕСА_1 (а.с.22).
19.10.1999 одружився з відповідачкою, а 24.07.2010 відповідача було зареєстровано за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.9).
Рішенням Ленінського районного суду м.Полтави від 11.06.2021 справа №553/900/21 шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано (а.с.11).
На підставі виконавчого листа №553/519/21 від 31.05.2021 позивач сплачує відповідачці аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з ним у будинку, заборгованість по аліментам відсутня, що підтверджується копіями квитанцій та постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні №ВП65623845 від 22.06.2021, звітом про погашення заборгованості ( а.с.12-21).
Згідно довідки вих.№16 від 17.02.2021 виданої головою селищного комітету АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_4 , чоловік, 1970р.н., ОСОБА_5 , донька, 2000р.н., ОСОБА_6 , донька, 2010 р.н., ОСОБА_2 , 1974 р.н. (а.с.27).
У своєму позові позивач посилається на те, що його спільне проживання у будинку з колишньою дружиною є не можливим. Відповідачка не приймає участі у сплаті комунальних послуг та в утриманні будинку, спільне ведення господарства відсутнє,
натомість перешкоджає користуватись його власністю. Позивач зазначив, що факт реєстрації за адресою відповідача порушує його право на вільне розпорядження і користування майном. Незважаючи на те, що шлюб розірвано, він сплачує відповідачці аліменти на утримання дитини, але відповідачка в добровільному порядку не бажає знятись з реєстрації та виселетись із його житла. Після розірвання шлюбу відповідач спільним побутом із позивачем не пов'язана, тому її право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. У відповідачки є власне житло, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 має в приватній спільній частковій власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 49,9м2. Тому усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту його порушених прав. Позивач вважає, що відповідачка втратила право користування житловим приміщенням в будинку АДРЕСА_2 , але не бажає добровільно залишити приміщення, а тому він, як одноосібний власник житла вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою.
Згідно із частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 41 Конституції України «...кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.Право приватної власності є непорушним». Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч.1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частиною 1 статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, дійсно наразі шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано на підставі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 11.06.2021 року.
Від спільного шлюбу мають двох дітей, а саме ОСОБА_5 , 2000 року народження та ОСОБА_6 , 2010 року народження (а.с.55)
ОСОБА_5 наразі досягла 11 - ти років та є малолітньою дитиною.
У відповідності до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Позивач у прохальній частині позову просить визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , проте не ставить вимогу стосовно визначення місця проживання доньки, ОСОБА_5 , 2000 року народження з батьком, ОСОБА_1 , так як остання є малолітньою, а у відповідності до ст. 10 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У даному випадку, невизначеність самим позивачем, щодо того, з ким і на яких умовах залишиться проживати їхня донька, вказує на порушення прав дитини, що є не припустимим.
Крім того, у відповідності до ст.156 Житлового Кодексу Української РСР (в редакції від 01.08.2021 року) члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 64 Житлового Кодексу Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Також, при винесенні рішення суд враховує правову позицію, яка міститься у постанові ВС у справі № 686/26093/19-ц від 10.03.2021 року: «…сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. ВС підкреслив, що при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін…».
Дана правова позиція викладена також у постанові Великої Палати ВС від 13.10.2020 року у справі № 447/455/17.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
У позовній заяві позивач вказує на те, що відповідачка не приймає участі у сплаті комунальних послуг, та порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном.
Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
В даному випадку варто зазначити, що посилання позивача не те, що відповідач не приймає участі у сплаті комунальних послуг - не є підставою для обмеження особи у користуванні житловим приміщенням, а стосовно того, що відповідач порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном не знаходить свого підтвердження, оскільки позивач жодних доказів на підтверження даного факту не надає до суду, та навіть не вказує яким чином остання може порушувати його права на користування даною квартирою.
Крім того, в позовній заяві позивач посилається на довідку вих. № 1 від 17.02.2021 року у відповідності до якої вказано, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , чоловік, 1970 р.н., ОСОБА_5 , донька, 2000 р.н., ОСОБА_6 , донька, 2010 р.н., ОСОБА_2 , 1974 р.н.(а.с.27).
З даної довідки вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не проживає та не зареєстрований в будинку по АДРЕСА_1 , а тому з даного приводу виникає питання яким чином відповідач перешкоджає та порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном.
Вказана інформація не відповідає дійсності, так як позивачем не зазначено в який саме спосіб вона вчиняє таку перешкоду.
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що за інформацію з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 має в приватній спільній частковій власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_4 , площею 49,9 кв.м.(а.с.23-26).
Так, у відповідності до свідоцтва про право власності на житло від 09.02.2009 року вбачається, що квартира у АДРЕСА_5 належить на праві приватної, спільної часткової власності гр. ОСОБА_7 - 1/7 та членам його сім'ї, ОСОБА_8 -1/7, ОСОБА_9 -1/7, ОСОБА_2 -1/7, ОСОБА_10 - 1/7, ОСОБА_11 - 1/7, ОСОБА_12 - 1/7 (а.с.56-57).
Загальна площа квартири становить 49.90 кв.м., а тому враховуючи даний факт відповідач навіть не зможе забезпечити нормальні умови проживання для малолітньої доньки, а саме забезпечити окремою кімнатою, окремим дитячим ліжком, окремим шкільним столом та окремо шафою для книжок та для одягу.
Судом встановлено та підтверджується доказами доданими до письмових пояснень відповідачки, що ОСОБА_2 в будинку за адресою: АДРЕСА_1 - б обладнала кімнату, придатну для проживання дитини, а саме було встановлено пластикове
вікно, покладений ламінат, було пофарбовано стіни, стеля, була встановлена нова система опалення а також було придбано шкільний стіл, стілець, дитяче ліжко та шафа для книжок, про що свідчить акт про проживання особи за місцем реєстрації від 28.10.2021 року (а.с.58).
Винаймати інше житло, наразі відповідач не має можливості, оскільки на її утриманні знаходиться малолітня донька. Виселення її з даного будинку прямо вплине на права її малолітньої доньки адже вона не зможе залишитися проживати в будинку разом із позивачем. А у разі якщо донька залишиться поживати разом із батьком, останній уникне обов'язку стосовно сплати аліментів.
Тому позовні вимоги ОСОБА_4 щодо визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням є необґрунтованими та задоволеню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 316,321, 386, 391, 406 ЦК України, ст.160 СК України, ст.156 ЖК України, ст.ст.11, 12, 19, 81, 89, 263-268,273ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено 22.02.2022.
Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиР. І. Тимчук