Справа № 200/11299/19
Провадження № 2/932/2676/21
(заочне)
29 вересня 2021року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.
при секретарі - Рибалці В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -
30.07.2019 року до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська звернувся із позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.
Позивач посилається на те, що 15.12.2001 року між ним та відповідачем укладено шлюб. Подружнє життя не склалось та рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04.07.2019 року шлюб розірвано. Під час перебування у шлюбі позивачем 09.10.2015р. продано за 145 001 грн. квартиру, що належала йому на праві особистої приватної власності розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
На наступний день, тобто 10.10.2015р. ним придбано на своє ім'я, але вже в шлюбі квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_2 , вартість якої склала 146 016грн., що лише на 1015 грн. перевищує вартість проданої ним напередодні квартири.
Таким чином різниця вартості проданої 09.10.2015р. та придбаної 10.10.2015р. квартир склала 1015р., тобто саме ця сума на той час була спільним майном подружжя та може підлягати поділу. Через це позивач поклав на депозитний рахунок суду половину вартості доплати в сумі 507,50 грн., як відшкодування частини спільного майна.
За таких обставин, просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі та визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з нього-позивача Ѕ частину доплати до вартості квартири в сумі 507,50 грн на користь відповідача.
Ухвалою суду від 25.11.2019 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 19.02.2021 року справу прийнято до провадження цим складом суду та вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження. Сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи.
У підготовчому судовому засіданні 21.05.2021 року була присутня відповідач, їй було роз'яснено її права, встановлено строки на подання відзиву або подання зустрічної позовної заяви. Однак відповідач своїми правами не скористалася і в наступні судові засідання не з'являлася, про які повідомлялася належним чином.
Ухвалою суду від 06.07.2021 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача у усудове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, не заперечували проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином.
Враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце проведення судового засідання, правом на подання відзиву не скористався, клопотань про відкладення справи розглядом до суду не надходило, суд, спираючись на норми ст. 247, 280 ЦПК України, розглянув справу у заочному порядку, за відсутності сторін, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та ухвалив заочне рішення
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 15.12.2001 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб.
Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровськапо справі № 200/5912/19 від 04.07.2019 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Згідно договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рябих В.М. від 09.10.2015 року позивачем за 145001 грн. відчужено квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала позивачу на підставі договору дарування від 12.03.2002 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Румянцевою І.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1558.
10.10.2015 року позивачем придбана на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н.Д.. та зареєстрованого в реєстрі за № 1130, квартира розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за ціною 146016 грн.
Таким чином, під час перебування у шлюбі позивачем за особисті кошти в сумі 145001 грн. та спільно нажиті кошти у шлюбі в сумі 1015 грн., що загалом становить 146 016 грн. придбано квартиру за адресою АДРЕСА_2 .
29.07.2019 року позивачем за квитанцією № 21906753 було покладено на депозитний рахунок суду компенсацію половини вартості доплати за вищевказану квартиру в сумі 507,50 грн. на користь позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно п.п. 2,3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина другастатті 364 Цивільного кодексу України.)
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВС з аналогічних спорів, в яких ВС роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Суд звертає увагу, що відповідач була присутньою на попередньому судовому засіданні й була обізнана з позовними вимоги, будь-яких доказів на спростування позовних вимог суду не надала.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірна квартира була придбана за кошти позивача, отримані від продажу іншої квартири, яка була його особистою приватною власністю, а отже, відповідно до ст. 60 СК України спірна квартира не є спільною сумісною власністю подружжя та не підлягає поділу.
Разом з цим, враховуючи, що вартість спірної квартири на 1015 грн. перевищувала вартість проданої позивачем квартири, суд вважає, що 50 % цієї суми підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Оскільки позивачем при поданні позову було внесено на депозитний рахунок суду 507,50 грн., зазначена сума підлягає стягненню на користь відповідача з депозитного рахунку суду.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між учасниками справи, судвважає за необхідне стягнути з відповідача користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1460 грн. 16 коп.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76-82, 89, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 280-284, 288, 289, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області повернути ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_4 ) грошові кошти в сумі 507 (п'ятсот сім) грн. 50 коп., які були внесені на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (банк отримувача Державна казначейська служба України м. Київ, отримувач: ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, р/р отримувача 37312066017442, код отримувача 26239738, МФО отримувача 820172), згідно квитанції № 21906753 від 29.07.2019 року, що становить вартість 1/2 частини доплати до вартості квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1460 грн. 16 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя В.В. Куцевол