21 лютого 2022 року Чернігів Справа № 620/4274/20
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області, в якому просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину.
Постановою Верховного Суду від 18.11.2021 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2021 в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплати недоотриманої частини було скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду, в іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.12.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2021 залишено без змін.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що здійснюючи йому виплату суддівської винагороди із застосуванням положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач діяв усупереч вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідач, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, подало відзив на позов, в якому просило відмовити позивачу у задоволенні позову, та зазначило, що Верховною Радою України 13.04.2020 було прийнято Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Вказує, що Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідачем, Державною судовою адміністрацією України, відзив на позов подано не було.
Третьою особою пояснення щодо позову або відзиву подано не було.
Процесуальні дії у справі: ухвалою від 23.12.2021 було залучено до участі у справі в якості другого відповідача Державну судову адміністрацію України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 27.06.2013 № 352/2013 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Щорського районного суду Чернігівської області.
Згідно розрахункового листа за 2020 рік обмеження заробітної плати позивача з 18.04.2020 по 28.08.2020 становить 79312,80 грн.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Згідно статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. 6. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. (частини п'ята, шоста статті 135 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України, в силу якої розмір суддівської винагороди встановлюється виключно законом про судоустрій.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, а також постанов від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України від 13.04.2020 № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553-IX), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закону № 294-ІХ) доповнено статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі, в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до частини другої цієї статті)».
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, зокрема, визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14.11.2019 № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами.
Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020).
Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294-ІХ заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість посягання на незалежність суддів, зокрема, шляхом обмеження їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.11.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).
Отже обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Більш того, суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини другої статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
При цьому Конституційний Суд України в пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), зазначив, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Отже, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX, було неправомірним, на чому також наголосив і Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
Судом встановлено, що в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу відповідачем нараховувалася суддівська винагорода з урахуванням обмежень, установлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом № 553-IX. При цьому сума невиплачених за вказаний період коштів склала 79312,80 грн.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 підкреслив, що оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України, то втрачені у зв'язку з таким обмеженням кошти підлягають компенсації відповідними виплатами.
Отже, Конституційний Суд України у своєму рішенні визначив компенсаційний характер правових наслідків тимчасово запроваджених обмежень виплати суддівської винагороди та вказав, що втрачені кошти підлягають виплаті.
Суд звертає увагу, що у межах спірних правовідносин не вирішується питання про можливість ретроспективної дії рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про компенсацію втрат коштів, яка мала місце внаслідок прийняття закону, що був визнаний неконституційним. Такі витрати у спірному випадку полягають у тому, що позивач з огляду на свій правовий статус судді та зважаючи на встановлені національним і міжнародним законодавством гарантії незалежності мав законні сподівання на отримання винагороди у повному обсязі.
Однак, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Так, виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, з огляду на наведені міркування, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою правильного вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог частково шляхом стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» коштів у сумі 79312,80 грн. з відрахуванням з вказаної суми установлених податків та інших обов'язкових платежів.
Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Відтак, рішення суду в частині стягнення недоотриманої частини суддівської винагороди за один місяць в розмірі 17890,11 грн. підлягає негайному виконанню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області (вул. Реміснича, 27, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 37972475) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» кошти у сумі 79312,80 грн. з відрахуванням з вказаної суми установлених податків та інших обов'язкових платежів.
В решті позову відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за один місяць в розмірі 17890,11 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.02.2022.
Суддя Н.М. Баргаміна