21 лютого 2022 року м. Чернігів Справа № 620/18670/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 14.12.2021 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області, відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним рішення відповідача, яке було оформлено рішенням №253150002173 від 02.12.2021, про відмову в призначенні йому пенсії з підстав відсутності трудового стажу;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути його заяву від 01.12.2021 щодо зарахування трудового стажу за період з 16.12.1980 по 16.12.1988.
Позов мотивовано тим, що з огляду на положення чинного законодавства та надані ним документи у відповідача відсутні підстави для неврахування до загального стажу спірного періоду роботи.
Ухвалою судді від 23.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому він позовні вимоги не визнав, у їх задоволенні просив відмовити та зазначив, що позивачу відмовлено у зарахуванні спірного періоду роботи до загального страхового стажу з огляду на те, що ОСОБА_1 не було надано довідку про підтвердження трудового стажу та докази сплати страхових внесків протягом такого періоду. Так, відповідно до листа ОСОБА_1 в період з 17.01.1981 по 16.12.1988 відбував покарання в «ФКУ ИК-2 УФСИН» Росії по Костромській області, однак надати інформацію про облік часу засуджених не можливо у зв'язку із знищенням архівів. Додатком до листа надана довідка про заробітну плату лише за період з січня 1986 року по грудень 1988 року, проте в ній відсутні відомості про сплату єдиних внесків. Крім того, у вищезазначеному листі відсутній відтиск печатки. ГУПФУ в Чернігівській області зазначило, що у матеріалах електронної пенсійної справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач працював під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі з 16.12.1980 по 31.12.1985. Щодо періоду з 16.12.1980 по 16.01.1981 відповідач зазначив, що позивачем не було надано жодних документів про підтвердження стажу роботи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.
01.12.2021, по досягненню повних 61 років, ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви позивачем було додано пакет документів на підтвердження наявного страхового стажу (а.с. 9).
Рішенням від 02.12.2021 №253150002173 позивачу у призначенні пенсії відмовлено у зв'язку із відсутністю необхідного загального страхового стажу (27 років). Відповідно до наданих документів про стаж, загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 6 місяців 15 днів. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з січня 1986 по грудень 1988 року (в довідці про заробітну плату відсутні відомості, що сплачувались внески до Пенсійного фонду РФ), та з 12.09.1990 по 07.01.1991 (відсутні номера наказів на зарахування та звільнення) (а.с. 8).
Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ГУПФУ в Чернігівській області від 09.12.2021 (а.с. 7).
Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам спору, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно із частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною четвертою вказаної статті Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У свою чергу, відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно статті 62 Закону №1788-ХІІ та частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до матеріалів справи, спірним є період відбування позивачем покарання в місцях позбавлення волі з 16.12.1980 по 16.12.1988, підтверджений відповідною довідкою (а.с. 19).
У відповідності до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 12 Порядку №637 час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні підтверджується довідками МВС та/або довідками правоохоронних органів і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).
У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні може бути встановлено в судовому порядку.
Робота засуджених підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 124 Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590, яке діяло під час відбування позивачем покарання, в заробіток для нарахування пенсії включаються усі види заробітної плати, на які відповідно до діючих правил нараховуються страхові внески. У разі, коли страхові внески нараховуються на умовні суми заробітку, в середній заробіток для нарахування пенсії включаються ці умовні суми.
У той же час, положеннями статті 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23 грудня 1970 року, який діяв на час відбування позивачем кримінального покарання та до 1 січня 2004 року, передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується.
Відповідно до частин 2, 4 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, особи, яким до відбування покарання призначена пенсія, підлягають державному пенсійному забезпеченню на загальних підставах. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Згідно приписів абзацу 5 частини першої статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Положеннями абзацу 21 частини другої статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що у разі подання застрахованою особою для обчислення розміру пенсії даних про заробітну плату (дохід) за період до 1 січня 1992 року при визначенні коефіцієнта заробітної плати (доходу) середня заробітна плата за рік (квартал) у відповідному періоді вважається щомісячною середньою заробітною платою (доходом) в Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідного року (кварталу).
Відповідно до пункту 2 статті 41 Закону №1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
При цьому, суд погоджується з позицією відповідача, що сам по собі факт відбування особою покарання не підтверджує її роботу у місцях позбавлення волі та, відповідно, наявність трудового стажу.
Відповідно до наданих позивачем довідок, у період з 16.12.1980 по 16.12.1988 він відбував покарання в місцях позбавлення волі (а.с. 10, 19). При цьому, згідно із листом від 18.01.2021 №45/ТО/32/18/1-147 в «ФКУ ИК-2 УФСИН» Росії по Костромській області позивач перебував у вказаному закладі (відбував покарання) в період з 17.01.1981 по 16.12.1988 (а.с. 12).
Відповідно до довідки, виданої на підставі даних особових рахунків, відображено заробітну плату позивача за період з 01.01.1986 по 16.12.1988 (а.с. 11).
Довідку про час роботи за інші періоди не надано, у зв'язку із знищенням наказів, виданих в установі про працевлаштування ув'язнених з 1974-2003 рр., відповідно до наказу МВС по діловодству №172-88с.7 (термін зберігання 5 років), про що зазначено у листі від 18.01.2021 №45/ТО/32/18/1-147.
За наведених обставин, суд погоджується із позицією відповідача, що робота позивача в період з 16.12.1980 по 16.01.1981 не підтверджена жодними належними і допустимими доказами, оскільки у виправному закладі ОСОБА_1 перебував з 17.01.1981.
Також суд вважає, що наданими доказами не підтверджується робота позивача в «ФКУ ИК-2 УФСИН» Росії по Костромській області з 17.01.1981 по 31.12.1985, оскільки надані документи свідчать про відбування позивачем покарання, але не про здобуття ним трудового стажу.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2018 (справа №211/1432/17), оскільки предметом спору, який виник у даній справі, була відмова територіального органу Пенсійного фонду України зарахувати до страхового стажу особи періоду відбування покарання у вигляді виправних робіт, що суперечило вимогам Кримінально-виконавчого кодексу України.
Разом з тим, ОСОБА_1 відбував покарання у вигляді позбавлення волі, а не виправних робіт.
Однак, суд вважає за можливе зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1986 по 16.12.1988, протягом якого він отримував заробітну плату, враховуючи таке.
Відповідно до приписів статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відтак, фактично внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті страхових внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, відсутність сплати підприємством страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 20 березня 2019 року (справа №688/947/17), від 30 вересня 2019 року (справа №316/1392/16-а).
Відтак, враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем надано докази стосовно надання йому роботодавцем відомостей про його заробітну плату за з 01.01.1986 по 16.12.1988, суд приходить до висновку про те, що вказаний стаж позивача має бути зарахований до загального трудового стажу ОСОБА_1 .
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову у зарахуванні до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1986 по 16.12.1988.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.12.2021 щодо зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 01.01.1986 по 16.12.1988.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 21 лютого 2022 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005).
Суддя С.В. Бородавкіна