Номер провадження: 22-ц/813/2635/22
Номер справи місцевого суду: 2-5610/09
Головуючий у першій інстанції Позняк В.С.
Доповідач Заїкін А. П.
10.02.2022 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер судової справи: 2-5610/09
Номер провадження: 22-ц/813/2635/22
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),
- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Рибачук О.І.
учасники справи:
- позивач - Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»,
- відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», правонаступником якого є - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Позняк В.С. о 10 годині 18 хвилині 01 грудня 2009 року,
встановив:
2. Описова частина
2.1 Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2009 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути на користь ВАТ «Райффазен Банк Аваль» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №014/0010/74/70453 від 16.02.2007 року на загальну суму 291 423,18 грн., у тому числі: - заборгованість за кредитом - 243 602 грн. 05 коп.; - заборгованість за відсотками - 2461 грн. 08 коп.; - заборгованість за простроченими відсотками 26011 грн. 04 коп.; - заборгованість за пенею - 20 349 грн. 01 коп..
Також Банк просить стягнути з ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подачу позовної заяви.
Позовні вимоги Банку обґрунтовані тим, що 16 лютого 2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав останньому кредит у розмірі - 31 320 доларів США, до 16 лютого 2027 року, на споживчі цілі, а останній повинен був повернути кредит зі сплатою - 14,75 % річних, сплачуючи платежі щомісячно відповідно до графіку. Оскільки відповідач свої обов'язки за укладеним договором належним чином не виконав, утворилася заборгованість у розмірі - 292 423,18 грн., які позивач просить стягнути на його користь разом з понесеними судовими витратами (Т. 1, а. с. 1 - 3).
2.4 Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2009 року вищевказані позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором у розмірі - 292 423,18 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір - 1 700,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 30 грн..
Заочне рішення мотивовано тим, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному об'ємі, надавши ОСОБА_1 вказану суму кредиту. У свою чергу відповідач прийняв кредит і використав його на неспоживчі цілі, але грошові зобов'язання щодо погашення кредиту не виконує.
У зв'язку з цим, відповідно наданого Банком до розрахунку, станом на 09 вересня 2009 року основна сума боргу за кредитом склала - 243 602,05 грн., заборгованість по відсоткам в сумі - 2 461,08 грн., заборгованість за простроченими відсотками склала - 26 011,04 грн..
Відповідно до п.10.1 кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів, визначених договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню у розмірі - 0,5% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочки.
Таким чином, за порушення грошових зобов'язань нараховані також штрафні санкції, а саме - пеня за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі - 20 349,01 грн..
Таким чином, суд дійшов висновку, що заборгованість за кредитом у сумі - 292 423,18 грн. слід стягнути з відповідача (Т. 1, а. с. 38 -38 зворотна сторона).
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якому просить заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2009 року скасувати та призначити справу до розгляду.
Вказана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 не було сповіщено про розгляд справи в суді першої інстанції. При розгляді справи в суді першої інстанції не було досліджено та в судовому засіданні не встановлювались строки виконання зобов'язання. Судом не було здійснено розрахунку заборгованості (Т. 2, а. с. 2 - 7; 137 - 141).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 01 грудня 2009 року було відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що про розгляд справи ОСОБА_1 був повідомлений належним чином. ОСОБА_1 не було надано жодного істотного доказу в заперечення вимог позивача та для перегляду заочного рішення суду (Т. 2, а. с. 147 - 148).
2.5 Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі адвокат Недєлєва І.О., діюча від імені ОСОБА_1 , просить заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2009 року скасувати. Провадження у справі закрити.
2.6 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апелянт вказує на те, що: 1) він не був повідомлений про розгляд справи; 2) оскільки під час розгляду справи не сповіщався про судові засідання, участі в судових засіданнях не приймав, тому не міг надати доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було повністю погашено заборгованість за кредитним договором; 3) судом першої інстанції при розгляді заяви про перегляд заочного рішення безпідставно не взято до уваги квитанції про погашення кредитної заборгованості. Сплачено ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості згідно квитанцій - 297 183,36 грн., а рішенням суду стягнуто - 292 423,18 грн.; 4) під час розгляду справи по суті судом першої інстанції не взято до уваги строк дії кредитного договору; 5) в матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості та первинні документи.
2.7 Узагальнені доводи позивача в апеляційному суді
АТ «Райффайзен Банк Аваль» правом на подачу відзиву не скористався. Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
2.8. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.04.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2009 року (Т. 2, а. с. 193 - 193 зворотна сторона).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.04.2021 року призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 194).
У судовому засіданні адвокат Вуж Д.В., діючий від імені ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
3.1 Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково.
3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
08 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про надання йому кредиту в сумі - 31 320 доларів США, під 14,75 % річних, строком на 240 місяців. (Т. 1, а. с. 6).
16 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/0010/74/70453, відповідно до якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» надає відповідачу грошові кошти у сумі - 31 320 доларів США, на споживчі цілі, зі сплатою 14,75 % річних, строком - до 16 лютого 2027 року, а останній зобов'язаний був належним чином використати кредит. Щомісячно повертати кредит та нараховані проценти за користування кредитом відповідно до затвердженого графіку (Т. 1, а. с. 9 - 11).
Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти (Т. 1, а. с. 44).
Відповідач ОСОБА_1 у встановлений кредитним договором термін свої зобов'язання не виконував, кредит не погасив, що призвело до виникнення перед Банком заборгованості.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 09.09.2009 року за відповідачем утворилася заборгованість в сумі - 292 423,18 гривень, з яких: - 243 602,05 гривень - загальна сума заборгованості за кредитом; - 2 461,08 грн. - нараховані відсотки; - 26 011,04 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 20349,01 грн. - заборгованість за пенею (Т. 1, а. с. 21).
10.07.2009 року Банк звернувся до ОСОБА_1 з претензією-вимогою про порушення зобов'язана за кредитним договором (Т. 1, а. с. 17).
Відповідно до п. 6. 5 Кредитного договору кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані проценти за користування кредитом та неустойку, у випадках невиконання Позичальником умов кредитного договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту в інших випадках, передбачених договором. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав Позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього ) за 30 днів) повідомлення Позичальника рекомендованим листом.
Між сторонами виникли правовідносини з кредитного договору.
3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
3.4 Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Згідно із статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 627ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти)і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання, до повного виконання грошового зобов'язання.
За змістом ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Як було встановлено судом 16 лютого 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/0010/74/70453, відповідно до якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» надає відповідачу грошові кошти у сумі 31320 доларів США на споживчі цілі зі сплатою 14,75 % річних до 16 лютого 2027 року, а останній зобов'язаний був належним чином використати кредит; щомісячно повертати позику та нараховані проценти за користування кредитом відповідно до затвердженого графіку.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному об'ємі, надавши ОСОБА_1 вказану суму кредиту. У свою чергу відповідач прийняв позику і використав її неспоживчі цілі, але грошові зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав.
У зв'язку з цим відповідно до розрахунку станом на 09 вересня 2009 року основна сума боргу за кредитом - 243 602,05 грн., заборгованість по відсоткам в сумі - 2 461,08 грн., заборгованість за простроченими відсотками склала - 26 011,04 грн., борг за пенею в сумі - 20 349,01 грн..
Колегія суддів погоджується з висновками суду, що відповідачем не було виконано зобов'язання за кредитним договором та на вимогу банку про дострокове повернення коштів кредит не було погашено.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо несповіщення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання в суді першої інстанції.
Матеріали справи містять повідомлення про вручення поштового відправлення про розгляд справи на 01 грудня 2009 року на 10:00 год., в якому містяться відомості про вручення судової повістки матері ОСОБА_1 ..
Відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Отже, виходячи з вищевказаного відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд вищевказаної цивільної справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Посилання апелянта про те, що оскільки він участі у судових засіданнях не приймав, у зв'язку з несповіщенням, тому не міг надати доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 було повністю погашено заборгованість за кредитним договором, колегія суддів відхиляє.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Із досліджених апеляційним судом матеріалів справи вбачається, що відповідач був освідомлений про розгляд справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, не скористався своїм правом надання заперечень та пояснень щодо вказаної позовної заяви, та надання доказів на підтвердження своєї позиції та спростування розрахунку банку щодо заборгованості за кредитним договором.
Щодо посилання апелянта на те, що ним було погашено кредит у сумі - 251 501,46 грн. та на даний час вже відкрито виконавче провадження, за яким стягувач намагається стягнути з апелянта у повному обсязі кошти за рішенням суду, колегія суддів зазначає.
Як вбачається з наданих квитанцій ОСОБА_1 на виконання вимог кредитного договору здійснювались платежі у 2010 році, 2011 році, 2012 році. Тобто, після ухвалення 01 грудня 2009 року заочного рішення Суворовським районним судом м. Одеси.
Вказане свідчить, що відповідач не позбавлений можливості звернутись до державного виконавця для визначення розміру заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Європейській Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, в тому числі щодо України, констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відступ від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. п.46 рішення у справі «Устименко проти України», п.п.51,52 рішення у справі «Рябих проти Росії», п.31 рішення у справі «Марушин проти Росії», п.61 рішення у справі «Брумареску проти Румунії»).
Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (див. рішення Суду у справах “Світлана Науменко проти України”, “Трегубенко проти України”, “Рябих проти Росії”), так у випадках перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами (див. рішення у справах “Праведна проти Росії”, “Желтяков проти України”, п.п. 42-48), Європейський Суд з прав людини вважає доцільним слідувати тій же логіці, коли цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.
Так, Суд встановив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі “Пономарьов проти України” з тієї причини, що строк на оскарження був продовжений по завершенню значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі (п.п. 41-42).
В подальшому у пункті 34 рішення від 10.05.2012 року у справі «Безрукови проти Росії», Європейський Суд відмітив, що хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності нових тимчасових строків.
Українське законодавство не містить в цьому відношенні ніяких заборонних меж.
У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: “Салов проти України”, п.93, “Проценко проти України”, п.26, “Кравченко проти Росії”, п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення “помилки, що має фундаментальне значення для судової системи” (рішення у справі “Сутяжник” проти Росії”, п.38).
Тому звернення скаржника зі скаргою про скасування рішення суду через 11 років після його постановлення, за відсутності непереборних обставин щодо причин поважності пропуску строку, буде порушенням принципу правової визначеності, що передбачає дотримання принципу res judicata - принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
3.4 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 відсутні.
3.5 Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,
постановив:
Апеляційну скаргу адвоката Недєлєвої Інни Олександрівни, діючої від імені ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2009 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складений 21 лютого 2022 року.
Головуючий суддя: А. П. Заїкін
Судді: С. О. Погорєлова
О. М. Таварткіладзе