21 лютого 2022 року
Київ
справа №400/5588/21
адміністративне провадження №К/990/4869/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Калашнікової О.В.,
суддів: Губської О.А., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року
у справі №400/5588/21
за позовом ОСОБА_1
до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса)
про визнання дій неправомірними, визнання протиправною та скасування постанови від 30 січня 2020 року ВП № 43286705, -
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 у справі №400/5588/21, предметом розгляду якої є визнання неправомірними дій старшого державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення постанови від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні №43286705 про стягнення виконавчого збору у розмірі 48589,13 гривень, визнання протиправною та скасування спірної постанови від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні №43286705 про стягнення виконавчого збору у розмірі 48589,13 гривень.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Заводського відділу ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо винесення постанови від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні №43286705 про стягнення виконавчого збору у розмірі 48589,13 гривень. Визнано протиправною та скасовано постанову від 30 січня 2020 року у виконавчому провадженні №43286705 про стягнення виконавчого збору у розмірі 48589,13 гривень.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Заводський відділ Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) подав до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року апеляційну скаргу Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) задоволено. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року по справі № 400/5588/21 скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року залишити в силі.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також чітко не вказано, в яких саме постановах Верховного Суду викладений такий висновок.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, так само суд не може самостійно визначати норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновку Верховного Суду, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, у скарзі лише викладено обставини справи, процитовано висновки Верховного Суду, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до частин 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, а саме: надання до суду уточненої касаційної скарги (заяви про уточнення касаційної скарги) в якій привести зазначені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у відповідність вимогам КАС України.
Керуючись статтями 248, 330, 332 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року у справі №400/5588/21 за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій неправомірними, визнання протиправною та скасування постанови від 30 січня 2020 року ВП № 43286705 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк тривалістю десять днів для усунення виявлених недоліків касаційної скарги з моменту отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Після усунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до суду.
У разі невиконанні вимог цієї ухвали в частині наведення підстав, на яких подається касаційна скарга, визначених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
О.В. Калашнікова
О.А. Губська
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду