ф
21 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 640/23960/19
адміністративне провадження № К/990/4389/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/23960/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудня 2019 року ОСОБА_1 пред'явила позов до Офісу Генерального прокурора, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 29 жовтня 2019 року №1299ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу з питань добору та переведення прокурорів управління організаційного забезпечення діяльності (Секретаріат) Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України та органів прокуратури з 30 жовтня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 30 жовтня 2019 року до моменту фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, ОСОБА_1 вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 29 січня 2022 року.
Скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Одночасно з цим, скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Вперше подану касаційну скаргу Верховний Суд ухвалою від 31 грудня 2021 року повернув на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Під час перевірки вдруге поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у ній так і не викладені підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Так, скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник зазначає, що суди не врахували правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17 стосовного того, що наказ про звільнення з посади за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII не відповідає вимогам вказаного Закону, оскільки його зміст не дозволяє позивачу встановити дійсні підстави звільнення та спрогнозувати подальші свої дії, зокрема, щодо оскарження такого наказу.
Також скаржник покликається на застосування судами норм права без урахування висновку щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі №817/3397/15, а також у постановах Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 стосовно необхідності судам з'ясовувати фактичність ліквідації державного органу.
Проаналізувавши касаційну скаргу, Суд з'ясував, що правовідносини у справах, на які покликається скаржник, не є подібними до правовідносин у цій справі.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
У цьому контексті Суд зауважує, що у справі №815/1554/17 спір стосувався звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»). У вказаній справі спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-IX (далі - «Закон №113-ІХ»).
Натомість у цій справі правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям Закону №113-ІХ, яким запроваджено процедуру атестації прокурорів Генеральної прокуратури України як однієї з умов для їх переведення в Офіс Генерального прокурора. Тому у наведеній скаржником справі Верховний Суд не досліджував питання застосування до правовідносин, пов'язаних з проведенням атестації прокурорів, положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у їх взаємозв'язку з положеннями Закону №113-ІХ.
Наведене свідчить про те, що правовідносини у справі №815/1554/17 не є подібними зі справою ОСОБА_1 і мають різне правове регулювання й відмінні фактичні обставини.
Одночасно з цим, необґрунтованими є посилання скаржника на неврахування судами при вирішенні спору висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі №21-8а14, від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 та постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/651/16-а, від 24 вересня 2019 року у справі №817/3397/15, оскільки правовідносини у вказаних справах також не є подібними з цією справою.
Суд зауважує, що у перелічених скаржником справах різними є суб'єктний склад учасників спірних правовідносин, підстави позову, а також нормативне регулювання правовідносин і їхні часові проміжки.
З огляду на це, Суд дійшов висновку, що заявник належним чином не обґрунтував посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Інші доводи касаційної скарги наведені без взаємозв'язку із підставами оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України.
Оскільки скаржник послався на висновки Верховного Суду, які не є релевантними до спірних правовідносин, то Суд констатує, що у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року у справі №640/23960/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду