21 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 320/9069/20
адміністративне провадження № К/990/4505/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі №320/9069/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 пред'явила позов до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, у якому просила суд:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
2) зобов'язати відповідача провести перерахунок її суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та виплатити недоотриману частину.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року, позов задоволено:
1) визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
2) зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди позивачки за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», та виплатити недоотриману частину.
Не погодившись із цими судовими рішеннями, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 27 січня 2022 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
Відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Як на підставу звернення до Верховного Суду скаржник послався на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У цьому контексті скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20, від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/20.
Суд наголошує, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібності правовідносин й обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у справі.
Проаналізувавши касаційну скаргу, Суд дійшов висновку, що у ній не викладені підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Цей висновок Суду ґрунтується на тому, що скаржник лише зазначив про постанови Верховного Суду, проте: 1) не указав норми права, стосовно яких висловлена відповідна правова позиція; 2) не конкретизував у чому саме полягає неправильне застосування судами норм права, обмежившись цитатами із судових рішень касаційного суду; 3) не виклав ці мотиви у взаємозв'язку із обставинами справи й виключними підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України; 4) не обґрунтував подібності правовідносин у вказаних справах, на які він посилається.
Зрештою Суд зауважує й те, що постанова суду апеляційної інстанції містить покликання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 3 березня 2021 року. Тож наведені доводи скаржника не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року і постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі №320/9069/20.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року у справі №320/9069/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Київській області, про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду