Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" лютого 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4602/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС", 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", 61057, м. Харків, вул. Донця - Захаржевського, буд. 6/8
простягнення 14 731,20 грн.
без виклику учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" про стягнення завданих збитків (страхового відшкодування за полісом № ЕР/201731703 в порядку регресу) у розмірі 14 731, 20 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмірі 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 29.11.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4602/21.
08.12.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання (вх. № 7623 електронна пошта), у якому останній, просить суд, прийняти дане клопотання до розгляду. Поновити та продовжити відповідачу строк для подання відзиву у справі № 922/4602/21. Надати справу для ознайомлення та зняття копій.
Ухвалою суду від 09.12.2021 року клопотання відповідача (вх. № 7623 від 08.12.2021 року) в частині пункту 2 прохальної частини - задоволено частково. В частині клопотання про поновлення строку - відмовлено. Продовжено Акціонерному товариству "Страхова компанія "Мега-Гарант" процесуальний строк для подання відповідачу відзиву на позовну заяву у справі № 922/4602/21 по 23.12.2021 року.
28.12.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив (вх. № 30554) на позовну заяву, у якому останній, просить суд, відмовити у задоволенні позивних вимог.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 19.12.2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" (позивач, страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір № 323773а9о добровільного страхування наземного транспорту "Все включено" (а.с. 13-18).
Пунктом 14.2. встановлено, що строк дії договору до 14.01.2021 року.
Предметом договору були майнові права страхувальника. пов'язані із володінням, користування та розпорядженням транспортним засобом "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_1 .
14.11.2020 року у м. Одеса, вул. Краснова, 13 відбулася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортних засобів "Mazda", державний номерний знак НОМЕР_1 та "Renault", державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 (а.с. 10-11).
14.11.2020 року страхувальник звернувся із заявою (№ справи 1.003.20.0021568) про подію та виплату за договором добровільного страхування наземного засобу (а.с. 7).
17.11.2020 року було складно акт огляду транспортного засобу (а.с. 1920).
Відповідно до рахунку № -000107484-С від 17.11.2020 року сума ремонту ушкодженого транспортного засобу становить 20 786,20 грн. (а.с. 21).
02.12.2020 року було складено відповідний страховий акт № ARX 2671360 про виплату страхового відшкодування у розмірі 17 231,20 грн. (а.с. 22).
Згідно платіжного доручення від 03.12.2020 року № 728352 на суму 17 231,20 грн. позивачем здійснено перерахування страхових коштів (а.с. 25).
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.12.2020 року у справі № 946/7611/20 визнано провину ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмір 340,00 грн. (а.с. 12).
Як зазначає позивач, цивільна відповідальність особи, винної у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди на момент настання страхової події була застрахована у відповідача - Акціонерному товаристві “Страхова компанія “Мега-Гарант” згідно полісу ЕР № 201731703 за яким ліміт за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000,00 грн., франшиза - 2 500,00 грн. (а.с. 27).
За твердженнями позивача, останнім направлено на адресу відповідача претензію вих. № 0021568/ІНС від 18.02.2021 року про відшкодування шкоди, у розмірі 17 231,20 грн. (а.с. 26).
Проте відповідачем не було сплачено страхове відшкодування. Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, та стали підставою звернення із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про страхування”, Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно з частиною 1 статті 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) - частина 2 статті 352 Господарського кодексу України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 355 Господарського кодексу України встановлено, що об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України “Про страхування”, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).
Згідно з частиною другою статті 999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Водночас, як передбачено приписами частини третьої статті 985 Цивільного кодексу України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За змістом пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Матеріали справи свідчать, що в результаті настання події, що має ознаки страхового випадку позивачем складено страховий акт № ARX 2671360 від 02.12.2020 року та сплачено страхове відшкодування у розмірі 17 231,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 728352 від 03.12.2020 року на суму 17 231,20 грн. (а.с. 22, 25).
При цьому, позивач, звертаючись до господарського суду з даним позовом посилався на вимоги статті 993 Цивільного кодексу України та зазначив, що отримав право вимоги у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, оплаченого потерпілій особі.
З аналізу вищевикладеного слідує, що позивач після виплати страхового відшкодування в розмірі 17 231,20 грн., отримав право зворотної вимоги до відповідача, як страховика цивільно-правової відповідальності особи, винної у скоєнні ДТП, згідно поліса ЕР201731703 (а.с. 27).
У відповідності до положення пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Полісом ЕР201731703 встановлено, що ліміт за шкоду майну складає 130 000,00грн., а розмір франшизи - 2 500,00грн. (а.с. 27)
Таким чином, позивач набув право вимагати від відповідача сплати 14 731, 20 грн. (17 231,20 грн. - 2500,00 грн.) суми страхового відшкодування.
Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 30554 від 28.12.2021 року) заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що позивач вважаючи своє право на отримання страхового відшкодування в порядку регресу порушеним 18.11.2021 року звернувся із позовом до суду. При цьому, позивач, серед фактичних підстав позову зокрема зазначає, що останній звернувся до відповідача із заявою (претензією) про виплату страхового відшкодування від 18.02.2020 року вх. № 0021568/ІНС. Вказаний факт, на думку відповідача позивачем не підтверджений належними та допустими доказами, оскільки відсутні копії документів, що підтверджують факт направлення вказаної заяви на поштову адресу відповідача.
Також відповідач зазначає, що останній не отримував від позивача вищезазначеної заяви, про що свідчить акт перевірки вхідної кореспонденції від 22.12.2021 року. У зв'язку із чим, на думку відповідача. позивачем не підтверджено належними та допустими доказами, факт звернення позивача до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування від 18.02.2020 року вих. № 0021568/ІНС.
Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача щодо відсутності доказів направлення заяви (претензії) про страхове відшкодування на адресу відповідача, оскільки подання відповідної заяви як підстави для виплати страхового відшкодування не заперечує права потерпілого звернутися за судовим захистом.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15 зробила правовий висновок, у якому підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 року у справі № 465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що: "попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
З аналізу вищевикладеного слідує, що підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме, з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Крім того, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 30554 від 28.12.2021 року) заперечуючи проти позовних вимог, також зазначив, що позивач пропущено річний строк для звернення до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивач набув право вимоги від відповідача виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхового відшкодування наземного транспорту № 323773а9о від 19.12.2019 року на умовах, та в порядку що не передбачені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільної - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Також відповідач послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року у справі №910/7449/17 та зазначив, що такий висновок щодо застосування норм права: «Закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про його виплату не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою та підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу збитку на підставі договору добровільного майнового страхування». Отже, право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика.ЗМШ1 про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
При цьому, строк закріплений у пункті 37.1.4 статті 37 вказаного Закону про ОСЦПВВНТЗ є присічним і поновленню не підлягає, а з його спливом у страховика настає право на відмову у сплаті страхового відшкодування.
У зв'язку із чим, на думку відповідача, оскільки позивачем пропущено річний строк для подання заяви про виплату страхового відшкодування до відповідача, позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків.
Так, потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
При цьому, визначаючи обов'язок страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів виплатити страхове відшкодування законодавцем у положеннях статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було передбачено випадки, з настанням яких страховик набуває правових підстав для відмови у здійсненні такої виплати, зокрема, у випадку, коли потерпілим чи особою, яка має право на отримання відшкодування, не було протягом року з моменту скоєння ДТП подано заяви про виплату страхового відшкодування (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 даного Закону).
Тобто право кредитора (потерпілого) на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/7449/17.
При цьому, закріплений у пункті 37.1.4 статті 37 вказаного Закону строк є присічним і поновленню не підлягає, а з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Як вбачається із матеріалі позовної заяви, позивач надав копію заяви (претензії) від 18.02.2021 року вих. № 0021568/ІНС, у якій на підставі статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування" просив відповідача здійснити відшкодування шкоди у розмірі 17 231,20 грн. (а.с. 26).
Проте, матеріали справи не містять будь-яких доказів направлення даної претензії відповідачу.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, дорожньо - транспортна пригода сталася 14.11.2020 року, вищевказане також підтверджується постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.12.2020 року у справі № 946/7611/20 (а.с. 12).
Отже, позивач, з метою реалізації свого права на отримання страхового відшкодування за договором № 323773а9о від 19.12.2019 року добровільного страхування наземного транспорту "Все включено", повинен був у строк по 14.11.2021 або подати страховику за вказаним полісом - АТ «Страхова компанія «Мега-Гарант» заяву на виплату страхового відшкодування, або звернутися до суду із відповідною позовною заявою про стягнення страхового відшкодування за договором.
При цьому, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначав, що звернувся до відповідача із заявою на виплату страхового відшкодування на суму 17 231,20 грн. 18.02.2021 року. До матеріалів справи позивачем додано копію заяви вих. 0021568/ІНС від 18.02.2021 (а.с. 26). Проте матеріали справи не містять доказів звернення позивача із вказаною заявою до відповідача (доказів вручення або направлення тощо) саме у межах річного строку з дати дорожньо - транспортної пригоди (з 14.11.2020 року по 14.11.2021 року).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач із позовною заявою звернувся до суду 17.11.2021 року, про що свідчить відбиток штемпеля "Укрпошти" на поштовому конверті (а.с. 29), тобто поза межами річного строку.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" про стягнення завданих збитків (страхового відшкодування за полісом № ЕР/201731703 в порядку регресу) у розмірі 14 731, 20 грн. не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення із відповідача 2 270, 00 грн. судового збору.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у замовленні позовних вимог, судові витрати у розмірі 2 270, 00 грн. - залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 129, 233, 236 - 238, 240 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація у справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
позивач: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8, ЄДРПОУ 20474912);
відповідач: Акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" (61057, м. Харків, вул. Донця - Захаржевського, буд. 6/8, ЄДРПОУ 30035289).
Повне рішення складено "04" лютого 2022 р.
Суддя О.О. Ємельянова