79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.02.2022 Справа № 914/3753/21
м. Львів
Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Дарії Зубкович розглянув матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонікс», м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ», м. Львів,
предмет позову: стягнення 82 259,62 грн.,
підстава позову: порушення договірних зобов'язань,
за участю представників:
позивача: Попівняк Назарій Михайлович - адвокат, ордер серії ВС № 107797 від 08.12.2021,
відповідача: Оприск Лілія Євгенівна - адвокат, ордер серії ЛВ № 025282 від 28.12.2021.
09.12.2021 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетонікс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» про стягнення 82 259,62 грн.
Ухвалою суду від 14.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відводів складу суду сторонами не заявлено.
Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, судове засідання 12.01.2022 відкладено за клопотанням відповідача.
25.01.2022 відповідачем подано відзив, 01.02.2022 позивачем подано відповідь на відзив.
У судове засідання 16.02.2022 з'явилися представники сторін, за клопотанням представника відповідача здійснено огляд електронних доказів, поданих позивачем за наслідками аналізу поданого відповідачем відзиву.
У судовому засіданні 01.12.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач стверджує, що відповідачем не виконуються договірні зобов'язання, а саме в частині оплат отриманої продукції - бетону товарного, піску, щебеню, цементу, загальною вартістю 69 795,00 грн. За прострочення виконання зобов'язання позивач також нарахував відповідачу 4 585,19 грн. пені, 1 995,00 грн. 3% річних, 5 884,43 грн. інфляційних втрат.
Відповідач заперечив стосовно позовних вимог із тих підстав, що частина видаткових накладних не підписані відповідачем, а стосовно використання електронних цифрових підписів, то просив витребувати у позивача оригінали таких.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ
11.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бетонікс» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) укладено договір поставки № 11/11-2, відповідно до якого постачальник зобов'язується постачати покупцеві продукцію, а покупець зобов'язується приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату (п. 1.1 договору). Відповідно до п. 1.3 договору продукцією розуміється бетон товарний, пісок, щебінь, цемент.
Згідно з п. 2.2 договору найменування, кількість, ціна продукції вказуються у рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього договору і передаються покупцеві при постачанні чергової партії.
Згідно з п. 2.7 договору сторонами погоджено, що кінцевий розрахунок з постачальником за партію продукції покупець проводить не пізніше 10 банківських днів з моменту прийняття поставленої продукції.
Сторонами підписано (як особистим підписом, так і електронним цифровим) такі видаткові накладні: від 11.11.2020 на суму 12 060,00 грн., від 13.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 14.11.2020 на суму 11 105,00 грн., від 18.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 26.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 12 300,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., тобто всього на суму 216 930,00 грн.
Зокрема, видаткові накладні за період, починаючи з 18.11.2020, підписані сторонами електронними цифровими підписами як учасниками системи M.E.Doc, яка існує для подання звітності до контролюючих органів та обміну юридично значущими первинними документами між контрагентами в електронному вигляді. Використання електронного цифрового підпису та печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» при підписанні відповідних видаткових накладних, складених у період 18.11.2020 - 09.12.2020, підтверджується поданими позивачем протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, сформованими на порталі «Дія» Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України.
Крім цього, позивачем подано свої податкові накладні від 11.11.2020 на суму 12 060,00 грн., від 13.11.2020 на суму 13 9790,00 грн., від 14.11.2020 на суму 11 105,00 грн., від 18.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 26.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 12 300,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., 09.12.2020 на суму 15 840,00 грн.
До кожної видаткової накладної долучено товарно-транспортні накладні, проте, підписані лише три накладні: від 11.11.2020, від 13.11.2020 та від 14.11.2020.
Разом з тим, відповідачем здійснено часткові оплати: 02.12.2020 в сумі 13 970,00 грн. з призначенням платежу «оплата за бетон згідно з видатковою накладною № 13/11-024 від 13.11.2020», в сумі 11 105,00 грн. з призначенням платежу «оплата за бетон згідно з видатковою накладною № 14/11-014 від 14.11.2020», в сумі 12 060,00 грн. з призначенням платежу «оплата за бетон згідно з видатковою накладною № 11/11-024 від 11.11.2020», 19.02.2021 в сумі 110 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за бетон згідно з договором поставки № 11/11-2 від 11.11.2020», тобто всього в сумі 147 135,00 грн.
03.11.2021 відповідачу надіслано претензію вих. № 02/11-2 від 02.11.2021 щодо оплати отриманого товару в сумі 74 795,00 грн.
Дані факти матеріалами справи підтверджуються, доказами не спростовувались.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.
Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з долученими позивачем видатковими накладними у період з 11.11-09.12.2020 у відповідачу поставлено продукції на суму 216 930,00 грн. Відповідачем не спростовано вказаної обставини. Заперечення відповідача стосовно того, що відсутні докази прийняття ним товару, за який він мав розписатися при прийнятті, є лише твердженнями сторони. Водночас відповідач не заперечує його реєстрації в системі електронного документообігу та не висловлює заперечень стосовно підписання видаткових накладних з використанням електронного цифрового підпису та електронної печатки, а лише зазначає про «сумнів» відповідача щодо підписання таких. Також відповідач і не стверджує, що він не приймав товар, поставлений згідно із видатковими накладними у період листопада - грудня 2020, не заперечує самого факту поставки та змісту видаткових накладних, а лише висловлює «сумніви» щодо підписання уповноваженою особою відповідних видаткових накладних.
Натомість позивачем подано протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, з яких вбачається назва первинного документа - видаткової накладної від 18.11.2020, від 20.11.2020, від 25.11.2020, від 26.11.2020, від 05.12.2020 та від 09.12.2020, а також дати вчинення кваліфікованих електронних підписів і печаток позивача та відповідача. Крім цього, позивачем подано свої податкові накладні від 11.11.2020 на суму 12 060,00 грн., від 13.11.2020 на суму 13 9790,00 грн., від 14.11.2020 на суму 11 105,00 грн., від 18.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 20.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 25.11.2020 на суму 9 195,00 грн., від 26.11.2020 на суму 13 970,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 14 350,00 грн., від 05.12.2020 на суму 12 300,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., від 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., 09.12.2020 на суму 17 820,00 грн., 09.12.2020 на суму 15 840,00 грн.
Як передбачено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020 року у справі № 910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Аналізуючи твердження та подані на їх підтвердження докази позивачем і ненадання жодних доказів на підтвердження своїх висловлювань відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані позивачем, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують обставини щодо фактичної поставки товару і прийняття її відповідачем, вартістю 216 930,00 грн. Більше того, відповідачем оплачено видаткові накладні від 11, 13 і 14.11.2020, а в лютому 2021 сплачено 110 000,00 грн. по договору поставки. Відповідно до пояснень позивача, інших договорів поставки бетону з відповідачем у спірний період не укладалось, тому оплата, здійснена відповідачем 19.02.2021, стосувалась саме погашення заборгованості по спірному в даній справі договору. Представник відповідача зазначив, що така оплата була здійснена як передоплата по договору, при цьому не вказує та не конкретизує, якого договору та якої поставки така передоплата стосувалась, а докази поставки у період після 19.02.2021 у матеріалах справи відсутні. Тому такі пояснення відповідача не підтверджені жодними доказами та не є обґрунтованими.
Щодо зауважень представника відповідача стосовно електронних доказів - видаткових накладних, поданих позивачем 01.02.2022, суд визнає такі безпідставними, адже очевидно, що дата « 31.01.2022» є датою створення документа на відповідному диску, підготовку якого для подання суду здійснював позивач. Більше того, протоколи створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, які стосуються спірних видаткових накладних, містять назву файлу, перевірка якого здійснювалась, і такі назви відповідають датам видаткових накладних. Суд звертає увагу, що відповідач, підписуючи електронним цифровим підписом і печаткою відповідні тринадцять видаткових накладних, хоч і не в дату складення таких, а пізніше - в березні 2021, не висловив жодних зауважень стосовно неправильності реквізитів чи змісту документів, стосовно нездійснення позивачем таких поставок.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Законом України «Про електронні довірчі послуги» передбачено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана.
Тому, використовуючи при підписанні документів електронні цифрові підпис і печатку, відповідач визнає здійснення господарської операції. І за таких умов відсутність особистого у матеріальному вигляді підпису особи на первинному документів не спростовує факту його підписання, прийняття та визнання стороною правовідносин.
Враховуючи наведене, оцінюючи докази в їх сукупності, керуючись внутрішнім переконанням, суд доходить висновку, що відповідачем прийнято товар згідно із наявними у справі видатковими накладними та здійснено його часткову оплату. Як встановлено вище, договором сторони погодили оплату продукції із відтермінуванням на 10 банківських днів з дня прийняття поставленої партії товару. Тобто зі спливом такого строку після підписання кожної видаткової накладної - 18.11.2020, 20.11.2020, 25.11.2020, 26.11.2020, 05.12.2020, 09.12.2020 та за відсутності доказів здійсненої оплати відповідач вважався таким, що прострочив виконання зобов'язання. Частково зобов'язання по оплаті виконані в лютому 2021. Проте, решта вартості поставки залишались не оплаченою, в результаті чого не оплаченими залишились 69 795,00 грн. Тому позовні вимоги щодо стягнення основної суми боргу визнаються обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо інших позовних вимог - про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.2 договору передбачено, що у випадку невиконання п. п. 2.6, 2.7 цього договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, нараховану на суму простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Як вбачається із розрахунку позивача, пеня нараховується на поставку, здійснену згідно з накладними від 09.12.2020 № 9/12-017, № 9/12-018, № 9/12-019, № 9/12-022, які залишились не оплаченими. Враховуючи строки для оплати, встановлені договором, відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з 22.12.2020, тому має право нараховувати пеню до 22.06.2021. Позивач починає нараховувати пеню з 23.12.2021 і суд не має повноважень виходити за визначені ним. Здійснивши перерахунок пені по обраних позивачем накладних та у визначений ним період, суд погоджується з розрахунком пені, здійсненим позивачем, тому вимога про стягнення 4 585,19 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Здійснюючи перевірку розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зазначає таке. Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Згідно з п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно, перевіривши розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних, суд погоджується із розрахунками позивача та зазначає, що вимоги про стягнення 1 995,00 грн. 3% річних і 5 884,43 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Враховуючи встановлені вище обставини, не заперечені та не спростовані відповідачем, суд доходить висновку про наявність у позивача законного права на отримання грошових коштів за належне виконання умов договору та порушення договірного зобов'язання зі сторони відповідача.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Щодо розподілу судового збору, то згідно з п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Тому, враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем у повністю.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДДЛ» (ідентифікаційний код юридичної особи 41005602, 79011, Львівська обл., місто Львів, вулиця Паркова, будинок 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетонікс” (ідентифікаційний код юридичної особи 37800875, 79049, Львівська обл., місто Львів, вул Коломийська, будинок 5, квартира 29) 69 795,00 грн. основного боргу, 4 585,19 грн. пені, 1 995,00 грн. 3% річних, 5 884,43 грн. інфляційних втрат і 2 270,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 21.02.2022.
Суддя Матвіїв Р.І.