ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.02.2022Справа № 910/18288/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН" (04128, місто Київ, вулиця Данила Щербаківського, будинок 57Г) про стягнення заборгованості у розмірі 57614,49 грн.,
без повідомлення (виклику) сторін,
10.11.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН" про стягнення заборгованості у розмірі 57614,49 грн. та передана 11.11.2021 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН" на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" заборгованість у розмірі 57 614,49 грн, з яких 49 965,91 грн - сума основної заборгованості, 2207,95 грн - 3% річних, 5440,63 грн - інфляційне збільшення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №Е-16-02129 від 03.09.20218 та № Е-16-02128 від 03.09.2018, відповідачем не виконуються умови договору в частині своєчасної оплати за надані послуги.
Ухвалою суду від 15.11.2021 позовну заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 15.11.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 06.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами частини четвертої статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 06.12.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105481286570) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, конверт з ухвалою суду від 06.12.2021, яка направлялась на адресу відповідача (04128, місто Київ, вулиця Данила Щербаківського, будинок 57Г) була повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «не правильно зазначена (відсутня) адреса».
При цьому, відповідно даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН" (ідентифікаційний код юридичної особи: 41699466) зазначена саме: 04128, місто Київ, вулиця Данила Щербаківського, будинок 57Г.
Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштових конверту з відміткою «не правильно зазначена (відсутня) адреса» свідчить, що рішення (ухвали) не вручені з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.
Крім того, відповідно до частини другої ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами першою та другою ст. 3 цього Закону визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша ст. 4 цього Закону).
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.12.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Однак, відзиву на позов відповідачем не подано, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог не подав.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи що суддя Демидов В.О. у період з 07.02.2022-12.02.2022 перебував на лікарняному, а також з 14.02.2022-18.02.2022 перебував на обов'язковому навчанні у Національній школі суддів України рішення у даній справі винесено 21.02.2022.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Відповідно до п. 1.5. рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 19.02.2007 № 187 «Про вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством Шевченківського району м. Києва» було утворено Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради, за яким, відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №801 від 30.12.2016, закріплено право господарського відання майна - житлового будинку за адресою: вул. Щербаківського Данила 57Г (у додатку № 801).
Пунктом 25 рішення Київської міської ради ІІ сесії VII скликання від 09.10.2014 № 270/270 «Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва» Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради перейменоване в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та його віднесено до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві районної адміністрації.
З матеріалів справи вбачається, що за договором про надання послуг № 1016 від 29.12.2017, укладеного між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснювався останнім з 01.01.2018 до 31.12.2018.
Згідно Актом приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання Договору про надання послуг № 1016 від 29.12.2017, укладеного між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», заборгованість ТОВ «ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН», станом на 31.12.2018, становила: за договором № Е-16-02128 - 3582,48 грн; з договором № Е-16-02129 - 1819,24 грн.
З 01.01.2019 облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснюється Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».
Як вбачається з матеріалів справи, 03.09.2019 між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі - Виконавець) та ТОВ «ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН» (далі - Споживач) були укладені Договори про надання послуг з обслуговування будинків і прибудинкових територій № Е-16-02128 та Е-16-02129 (далі - Договори), відповідно до п. 1.1. яких Виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі (будівлі, частини будівлі, окремого приміщення в будівлі), що знаходиться за адресою: вул. Щербаківського Д., 57-Г, а також утримання будинку та прибудинкової території, Споживач відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно до займаної посади ним площі в цій будівлі (далі експлуатаційні витрати), якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Виконавцем за цим договором.
Відповідно до п. 1.2. Договорів, Споживач володіє приміщенням загальною площею 152,80 кв.м та 300,90 кв.м. нежитлових приміщень, яке розташоване на першому поверсі будівлі, та використовується, на момент укладення цих Договорів, під фітнес зал та офіс на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2018 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.08.2018 відповідно до плану розміщення приміщення, додається до договору (площа 152,80 кв.м., фітнес зал) та на підставі договору купівлі-продажу від 27.07.2018 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.08.2018 відповідно до плану розміщення приміщення, додається до договору (площа 300,90 кв.м., офіс).
Право власності споживача на вищевказані нежитлові приміщення підтверджуються договором: купівлі-продажу від 27.07.2018 за № 500 а також витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: № 135456410 від 23.08.2018 (нежитлове приміщення загальною площею 152,8 кв.м.) та № 135454057 від 23.08.2018 (нежитлове приміщення загальною площею 300,9 кв.м.)., копії яких містяться в матеріалах справи.
Пунктом 4.1 Договорів, споживач відшкодовує виконавцю експлуатаційні витрати на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території.
За умовами вищевказаних договорів відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків, які наведені в Додатках 1 до договорів № Е-16-02128 та № Е-16-02129 і становить на дату укладення договору 2,9764 грн на місяць за 1 кв.м площі приміщення на місяць (п. 4.2 Договору).
У Додатку № 1 до Договорів «Про відшкодування Споживачем витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна» Сторонами погоджено визначено перелік послуг та їх вартість в розрахунку за 1 кв.м приміщення, без ПДВ: прибирання прибудинкової території - 0,9298 грн; технічне обслуговування внутрішньо-будинкових систем гарячого водопостачання, холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації - 0,4825, дератизація - 0,0031, дезінсекція - 0,0031, технічне обслуговування та поточний ремонт мереж електропостачання та електрообладнання, систем протипожежної автоматики та димовидалення, а також інших внутрішньобудинкових інженерних систем у разі їх наявності - 0,0814 грн, поточний ремонт конструктивних елементів, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього упорядження, що розміщені - 0,3929 грн, прибирання і вивезення снігу, посипання частини прибудинкової території, призначеної для проходу та проїзду, протиожеледними сумішами - 0,1342, освітлення місць загального користування і підвалів та підкачування води - 0,1876 грн, а всього без ПДВ - 2,2146 грн та з ПДВ та прибутком 2,9764 грн.
Відповідно до формули розрахунку витрат виконавця по утриманню і обслуговуванню будинку та прибудинкової території становлять: за приміщення загальною площею: 300,90 кв.м - 895,62 грн; за приміщення загальною площею: 152,80 кв.м - 454,81 грн.
Згідно п. 4.7 зазначених договорів у випадку зміни розміру тарифу та/або його структури на витрати з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території в період дії договору, сплата платежів п.п.4.1.- 4.4. здійснюється на підставі рахунків Виконавця, і не потребує додаткового погодження Сторін і зміни умов договору.
Виконавець має право стягнути зі Споживача у встановленому порядку прострочену заборгованість по платежах, обумовлених в умовах договору (п.3.1.1 Договору).
Оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться Власником щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених Виконавцем (п 4.6 Договорів).
Пунктом 5.1. договорів встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цими договорами сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Умовами п. 6.1. Договорів передбачено, що відповідно до ч. 3 ст 631 ЦК України сторони погодили, що умови цього Договору застосовуються до відносин, з 01 вересня 2018 р та діє до 31 грудня 2021 р. включно.
Пунктом 6.5. вказаних договорів передбачено, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Доказів відповідної письмової заяви про припинення вказаних Договорів матеріали справи не містять.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договорів позивачем надавались рахунки на оплату за період з січня 2019 року по вересень 2021 року включно: за Договором № Е-16-02128 від 03.09.2018 на суму 33137,94 грн та за Договором № Е-16-02129 від 03.09.2018 на суму 16827,97 грн.
Вказані рахунки долучені позивачем до позовної заяви.
13.11.2020 позивач звернувся до відповідача з претензією № 183/вих, в якій просив сплатити заборгованість за спожиті послуги з обслуговування будинків та прибудинкової території у сумі 36461,61 грн у 7-денний термін з дня отримання претензії.
На підтвердження направлення вказаної претензії ТОВ «ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН» на адресу: 04128, місто Київ, вулиця Д. Щербаківського, будинок 57Г була надана копія опису вкладення у цінний лист, список згрупованих рекомендованих відправлень цінних листів та фіскального чеку.
Однак, вказана претензії була залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.
Крім того, відповідно до наданих рахунків відповідач продовжував користуватись житлово-комунальними послугами позивача до вересня 2021 року включно, які також не були оплачені останнім.
Приймаючи до уваги викладене, неналежне виконання відповідачем умов вказаних Договорів і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду про стягнення заборгованості, на яку було нараховано 3% річних та інфляційні збільшення.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом договірні відносини сторін виникли на підставі Договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № Е-16-02128 та № Е-16-02129 від 03.09.2018.
Частиною першою ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.
Тобто, у розумінні ст. 901 ЦК України, у замовника виникають право замовити послугу та обов'язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов'язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 911/2756/18.
Договір про надання послуг характеризується особливим об'єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов'язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що ст. 177 ЦК України серед переліку об'єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об'єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов'язку здійснити оплату за договором законодавець пов'язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов'язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.
Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон).
Згідно зі ст. 1 Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Статтею 1 Закону унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону, до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Умовами п. 1 частини першої ст. 7 Закону визначено право споживача на одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Разом з тим, відповідно до п. 5 частини другої ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
У відповідності з п. 1 ст. 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування. (пп. 1, 2 ст. 10 Закону).
Відповідно до п. 4.6 Договору, оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться Власником щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених Виконавцем.
Як зазначалось, на виконання умов Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № Е-16-02129 від 03.09.2018 позивач виставив відповідачу рахунки на оплату за період з січня 2019 року по вересень 2021 року включно, всього на суму 16827,97 грн.
На виконання умов Договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № Е-16-02128 від 03.09.2018 позивач виставив відповідачу рахунки на оплату за період з січня 2019 року по вересень 2021 року включно, всього на суму 33137,94 грн.
Як зазначає позивач рахунки на оплату надавались споживачу щомісячно до 10 числа, інформації стосовно неотримання чи несвоєчасного отримання вказаних рахунків від відповідача не надходило.
Проте відповідачем вказані послуги оплачено не було, у зв'язку з чим позивач звертався 13.11.2020 з претензією № 183/вих до відповідача з вимогою погасити у семиденний термін з дня отримання відповідної претензії заборгованість, яка, станом на 11.11.2020, складала 36461,61 грн.
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та належного виконання, доказів протилежного в матеріали справи не надано.
Частиною першою ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Умовами частини першої ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Частиною першої ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як встановлено судом, на виконання умов вищезазначених Договорів про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № Е-16-02129 від 03.09.2018 та № Е-16-02128 від 03.09.2018 у період з січня 2019 по вересень 2021 включно позивачем було надано відповідачу послуги з утримання та обслуговування нерухомого майна, які відповідачем не було оплачено, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 49 965,91 грн, з яких: за Договором № Е-16-02129 - 16827,97 грн; за Договором № Е-16-02128 - 33137,94 грн.
Враховуючи викладене наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 49965,91 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2207,95 грн та інфляційного збільшення у розмірі 5440,63 грн, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за Договорами Е-16-02128 та № Е-16-02129 від 03.09.2018 становить 5166,09 грн. в задоволенні іншої частини вимог в цій частині слід відмовити.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони виконані невірно, оскільки позивачем не враховано, положення ст. 253 Цивільного кодексу України, за умовами якої перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Так, відповідно до п. 4.6 Договорів, оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться Власником щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених Виконавцем, отже враховуючи вищевикладене розрахунок необхідно було здійснювати з 21 числа.
Проте за розрахунками суду сума 3% річних становить більше ніж було заявлено позивачем у розрахунках, враховуючи право позивача заявити менше, суд приходить до висновку, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 2207,95 грн.
У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України, ст. 2, 7, 13 ГПК України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами другої ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Відповідно до частини першої ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007 в справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011 в справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010 в справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008 в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини першої ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, відповідачем не було подано до суду жодних доказів, які спростовують позовні вимоги позивача чи підтверджують сплату відповідачем заборгованість.
Приймаючи до уваги викладене, оцінивши подані позивачем докази та наведені обґрунтування суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, витрати на сплату судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТ-КОНСТРАКШН" (04128, місто Київ, вулиця Данила Щербаківського, будинок 57Г; ідентифікаційний код юридичної особи: 41699466) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи: 34966254) 57339,95грн з яких: 49965 (сорок дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн 91 коп. заборгованості, 3% річних у 2207 (дві тисячі сім) грн 95 коп. та інфляційного збільшення у сумі 5166 (п'ять тисяч сто шістдесят шість) грн 09 коп., а також 2259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн 18 коп. судового збору.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ