вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" лютого 2022 р. Cправа № 902/1258/21
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21021)
до: Благодійної організації "Родина турбота" (вул. Академіка Янгеля, буд. 15, м. Вінниця, 21007)
про стягнення 5758 грн,
Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" подано позов до Благодійної організації "Родина турбота" про стягнення 5758 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач вказує на невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати вартості отриманої теплової енергії з жовтня 2018 року по червень 2019 року за фактом її споживання, внаслідок чого Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" заявлено до стягнення з Благодійної організації "Родина турбота" 5758 грн основного боргу.
Ухвалою суду від 22.12.2021 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/1258/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Цією ж ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, в т.ч. для подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі №902/1258/21 вручена позивачу, що підтверджується наявним у матеріалах справи рекомендованим поштовим повідомленням, при цьому вказана ухвала, адресована відповідачу за адресою місцезнаходження, що міститься у ЄДРЮОФОП, повернута на адресу суду із відміткою відділення АТ "Укрпошта" - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (абзац третій підпункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яка стосується попередньої редакції ГПК України та на даний час є чинною).
Окрім того, ухвалу про відкриття провадження у справі №902/1258/21 від 22.12.2021 офіційно оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення сторін про судове провадження у справі.
Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вказує позивач, між Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник, позивач) та Благодійною організацією "Родина турбота" (Споживач, відповідач) склалися правовідносини, що випливають з договору про надання послуг, який згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. При цьому, за твердженням Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", всупереч вимогам законодавства відповідач не підписав надісланий йому проект договору на теплопостачання №6815 від 01.10.2018.
Разом з тим позивач зазначає, що сторонами вчинено фактичні дії щодо виконання договору, оскільки 31.10.2018 працівниками Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" було проведено обстеження орендованого відповідачем приміщення в будинку 15 по вулиці Театральній в місті Вінниці, опалювальною площею 53,05 кв.м та визначено навантаження на опалювальну площу в розмірі 0,003260 Гкал/год. При цьому за результатами обстеження складено опитувальний лист, підписаний керівником Благодійної організації "Родина турбота" Бевзюк К.В.
На підтвердження заявленої до стягнення заборгованості з жовтня 2018 року по червень 2019 року в сумі 5758 грн позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт у дублікатах та копіях, підписаних позивачем в односторонньому порядку, виписку з журналу нарахувань та оплати, а також вибірково реєстри отриманих рахунків, актів здачі - прийняття виконаних робіт від КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго".
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу приписів ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Згідно із частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання", пункту 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198, споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією.
Статтею 24 Закону "Про теплопостачання" визначено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Укладення договору між постачальником теплової енергії та споживачем є їх обов'язком з метою врегулювання взаємних прав та обов'язків, забезпечення надійного та безперебійного постачання обсягів теплової енергії відповідно до погоджених умов та законодавства.
Отже, укладення договору на теплопостачання є обов'язковим для сторін в силу Закону.
Аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 14.05.2020 у справі № 910/1746/19.
У позовній заяві позивач вказує, що всупереч вимогам законодавства відповідач не підписав надісланий йому проєкт договору на теплопостачання №6815 від 01.10.2018.
Однак жодних доказів, що проєкт договору на теплопостачання відповідачу надсилався матеріали справи не містять.
Разом з тим відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.04.2020 у справі №910/7968/19, про те, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення за допомогою належних, допустимих факту надання та споживання таких послуг, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати таких послуг.
Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За умовами ч. 6 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, визначено, що розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. Пункт 40 Правил користування тепловою енергією передбачає, що споживач зобов'язаний дотримуватися вимог договору, а саме вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Разом із тим частинами 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (із змінами і доповненнями) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Так, на підтвердження заявленої заборгованості позивачем надано акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період жовтня 2018 року - червня 2019 року в дублікатах та копіях без підпису зі сторони Замовника (Споживача, відповідача), доказів, що такі акти направлялися відповідачу матеріали справи не містять.
Додані до позовної заяви реєстри отриманих рахунків, актів здачі-прийняття виконаних робіт в копіях не можуть вважатися належним та допустимим доказом вручення відповідачу актів здачі-прийняття виконаних робіт за спірний період, позаяк такі реєстри взагалі не надано за період жовтня - листопада 2018 року, березня 2019 року. При цьому за змістом таких реєстрів неможливо достеменно встановити які конкретно документи вручалися, чи отримані вони уповноваженою особою зі сторони відповідача тощо. У реєстрі за грудень 2018 року зафіксовано, що за адресою Театральна, 15 відсутня організація відповідача.
Окрім того, виписка з журналу нарахувань і оплати за період з жовтня 2018 року по листопад 2021 року 2021 по особовому рахунку №6815 (споживач: Благодійна організація "Родина турбота") є документом, складеним позивачем в односторонньому порядку, тому за відсутності належних доказів направлення відповідачу актів виконаних робіт (наданих послуг) не може вважатися належним та допустимим доказом на підтвердження заявленої до стягнення заборгованості.
Більше того, наявність лише опитувального листа теплопостачання підписаного зі сторони відповідача 31.10.2018 не доводить факту надання та споживання теплової енергії, її обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
В силу приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, господарські суди зобов'язані надати оцінку кожному належному, допустимому, достовірному, вірогідному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, позаяк позивачем не доведено підстав та обґрунтованості заявленої до стягнення заборгованості.
В силу приписів ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову в задоволенні позову, витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 2270 грн залишити за позивачем.
3. Згідно з приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та на відому суду адресу електронної пошти позивача - office@vmte.vn.ua.
Повне рішення складено 21 лютого 2022 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу - вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця, 21021;
3 - відповідачу - вул. Академіка Янгеля, буд. 15, м. Вінниця, 21007.