21.02.2022 року м.Дніпро Справа № 904/5897/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чус О.В. (доповідач)
суддів: Орєшкіна Е.В., Іванов О.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича та Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 (суддя Новікова Р.Г., повний текст рішення складений 18.10.2021) у справі № 904/5897/18
за позовом Криворізької міської ради м. Кривий Ріг
до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича м. Кривий Ріг
про стягнення заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 153448грн.44коп.
Криворізька міська рада звернулась до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 153448грн.44коп.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №140 оренди земельної ділянки (державна реєстрація від 05.03.2008 за №040810800140) від 29.12.2007 і додаткової угоди від 23.04.2010 про продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800140 та внесення змін до нього, в частині сплати орендної плати за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 відмовлено в задоволенні позовних вимог Криворізької міської ради м. Кривий Ріг до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича м. Кривий Ріг про стягнення заборгованості з орендної плати за землю у розмірі 153448грн.44коп.
Стягнуто з Криворізької міської ради м. Кривий Ріг на користь Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича м. Кривий Ріг витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000грн.
Рішення суду мотивоване тим, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 закінчився, доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі (повернення) матеріали справи не містять. Відтак, з огляду на встановлені обставини справи щодо закінчення строку дії договору оренди, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу орендної плати, і відповідно її стягнення з відповідача. Стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів. Криворізькою міською радою при зверненні із цим позовом до суду невірно обрано спосіб захисту порушених прав.
Щодо суми правничої допомоги, то суд зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи, сумою позову (153448,44 грн.) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі (119580,80 грн.) не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021р. по справі №904/5897/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що: судом не враховано тих обставин, що саме по собі закінчення строку дії договору не свідчить про припинення або скасування невиконаних зобов'язань у сторін договору, позаяк такі припиняються з виконанням, приведеним належним чином і кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Обов'язок щодо повернення земельної ділянки відповідачем не виконано, земельну ділянку власнику не повернуто і в оскаржуваному рішенні судом встановлено відсутність доказів повернення спірної земельної ділянки за актом приймання-передачі матеріали справи. Пунктом 21 Договору сторони обумовили, що неповернення земельної ділянки у визначений термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою. Нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акту приймання - передачі (повернення) земельної ділянки. Нарахування позивачем саме орендної плати є цілком обґрунтованим. На це також існують висновки Верховного Суду з цього питання (можливості нарахування саме орендної плати після закінчення дії договору, якщо сторони погодили це в договорі), викладені в численних постановах, які судом необґрунтовано не враховано ( у справах №904/5896/18, №910/20370/17, 820/3218/16). Враховуючи вищевикладене, існуючу домовленість сторін, що неповернення земельної ділянки у визначений термін не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, а)нарахування орендної плати припиняється з дати оформлення акту приймання - передачі (повернення) земельної ділянки, у системному зв'язку із основоположною метою та вимогами до укладення будь-якого цивільного правочину - спрямування на реальне| настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України); недопустимості односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов (ст. 5І5 ЦК України); визначення строків внесення орендної плати саме в договорі (ст. 286 FK України), статтею 599 ЦК України, дає підстави вважати позовні вимоги Криворізької міської ради законними та обґрунтованими;
- оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12- 15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 201І9 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №. 61-18064св18). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 дає вичерпне розуміння, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункт 86).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі № 904/5897/18, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021р. по справі №904/5897/18 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 119 580,80 у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне. Так, з метою отримання відповідної правничої допомоги щодо захисту інтересів Відповідача у даній справі №904/5898/18 за позовом Криворізької міської ради про стягнення заборгованості із орендної плати за землю, між Відповідачем та адвокатом ЛІСОВИЙ ДЕНИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ було укладено договір про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) №2 від 01.01.2020р. (далі - Договір) і додаткову угоду №2 від 01.01.21р., №3 від 01.02.21р., за яким надається правова допомога у даному спорі.
Таким чином, загальний розмір наданої правничої допомоги адвоката у даній справі становить 119 580,80 грн. (рахунок на оплату № 2 від 31.12.19 на загальну суму 50 928,80 грн. + рахунок на оплату № 8 від 15.09.21р. на загальну суму 68 652,00 грн.) за яку Відповідач має розрахуватись із Адвокатом у строк до 31.12.2022 включно.
На думку скаржника, рішення у частині понесених Відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, які пов'язані із розглядом даної судової справи підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення у повному обсязі клопотання Відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 119 580,80 грн.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.12.2021 поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі № 904/5897/18, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі № 904/5897/18 об'єднати в одне провадження з апеляційною скаргою Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 у справі № 904/5897/18.
19.01.2022 ФОП Штефана Владислав Олександрович надав відзив на апеляційну скаргу Криворізької міської ради в якому, зокрема, зазначено про те, що він повністю погоджується з висновком суду першої інстанції у тій частині, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав та стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків, стягнення неустойки або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Доводи Криворізької міської ради про те, що у постанові Великої палати Верховного суду від 06.08.2019 по справі № 904/5896/18 нібито констатовано обов'язок сплатити орендну плату після закінчення строку дії договору і наявність подібних спірних правовідносин є голослівними.
Також відповідач наполягає на тому, що розмір правничої допомоги є співмірним зі складністю цієї справи та розмір понесених витрат підтверджений належними доказами, який не спростований позивачем.
01.02.2022 Криворізькою міською радою надано відзив на апеляційну скаргу ФОП Штефан В.О. у якому наголошено про неспівмірність заявлених у суді першої інстанції витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом на виконання робіт. Просить апеляційну скаргу - залишити без задоволення, відхилити доводи ФОП Штефан В.О. та задовольнити апеляційну скаргу Криворізької міської ради.
У запереченні на клопотання про стягнення на професійну правничу допомогу у розмірі 6 946,80 грн. Криворізька міська рада зазначає про його необґрунтованість, неспівмрність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом на виконання робіт.
Згідно зі ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, що стосуються фактів, викладених в апеляційних скаргах, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між Криворізькою міською радою (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки №140 від 29.12.2007 (далі - договір від 29.12.2007), зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель №040810800140 від 05.03.2008.
Додатковою угодою від 23.04.2010 до договору, зареєстрованою у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" із внесенням запису до Державного реєстру земель №041010800396 від 14.05.2010 сторонами були внесені зміни до розділів договору "предмет договору", "об'єкт оренди", "строк дії договору", "орендна плата", "умови використання земельної ділянки", "обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки", "інші права та обов'язки сторін", "зміна умов договору і припинення його дії".
Відповідно до пунктів 1-3 договору від 29.12.2007 (в редакції додаткової угоди від 23.04.2010) орендодавець на підставі рішення міської ради №2007 від 28.11.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,2912 га, кадастровий номер 1211000000:04:279:0025, розташовану за адресою вул. Електрозаводська біля будинку №28 у Жовтневому районі м. Кривого Рогу, для розміщення тюнінг-центру та автостоянки.
Згідно з пунктом 15 договору від 29.12.2007 (в редакції додаткової угоди від 23.04.2010) земельна ділянка житлової та громадської забудови передається в оренду для розміщення тюнінг-центру та автостоянки.
Додатковою угодою від 23.04.2010 розділ "об'єкт оренди" договору від 29.12.2007 був доповнений новим пунктом про знаходження на земельній ділянці тимчасової споруди автостоянки.
Відповідно до пункту 17 договору від 29.12.2007 передача земельної ділянки орендарю здійснюється у п'ятиденний термін після державної реєстрації договору за актом її приймання-передачі.
Пунктом 5 договору від 29.12.2007 визначено, що договір укладений на два роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.
Додатковою угодою від 23.04.2010 на підставі рішення міської ради №3714 від 27.01.2010 були внесені зміни до пункту 5 договору від 29.12.2007 та продовжений термін дії договору на три роки на тих самих умовах.
Відповідно до пунктів 6, 8, 9 договору від 29.12.2007 (в редакції додаткової угоди від 23.04.2010) річна орендна плата вноситься орендарем виключно в грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.
Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.
Річна орендна плата за користування земельною ділянкою за період з дати закінчення договору оренди і до укладання додаткової угоди від 20.04.2010 провадиться орендарем на умовах договору оренди та відповідно до Закону України "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями).
Строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік.
Згідно з пунктами 10-11 договору від 29.12.2007 розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв'язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язується самостійно щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікований в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки.
Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до договору.
Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженою Кабінетом Міністрів формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.
Пунктом 12 договору від 29.12.2007 передбачено, що розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі:
- зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки);
- зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної плати за землю, базової вартості 1 кв. м земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;
- погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами;
- в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.
За умовами пункту 33 договору від 29.12.2007 орендар, зокрема, зобов'язався систематично сплачувати орендну плату в повному обсязі в установлений договором строк.
Пунктом 14 договору від 29.12.2007 визначено, що орендар самостійно обчислює суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Такі договірні зобов'язання відповідають положенням пункту 286.2 статті 286 ПК України.
Згідно з пунктом 37 договору від 29.12.2007 дія договору оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Рішенням Криворізької міської ради №1926 від 24.04.2013 відповідачу відмовлено в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 за №040810800140, зобов'язано припинити комерційне використання земельної ділянки та повернути її міській раді за актом приймання - передачі (повернення).
Рішенням Криворізької міської ради №3728 від 24.06.2015 затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу, яка в тому числі містить середню (базову) вартість 1кв.м. земель міста станом на 01.01.2014 у розмірі 270грн.60коп. Вказаним рішенням, зокрема, рекомендовано Управлінню Держземагенства у Криворізькому районі Дніпропетровської області забезпечити видачу витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.
Крім того рішенням Криворізької міської ради №3727 від 24.06.2015 встановлені ставки земельного податку, розмір орендної плати та пільги зі сплати за землю на території міста Кривого Рогу. Пунктом 4 цього рішення визначено орендну плату за користування земельними ділянками в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки цих ділянок. Пунктом 6 рішення введений понижувальний коефіцієнт в розмірі 0,30 при розрахунку ставок земельного податку та розміру орендної плати.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №18-404-99.0-5655/2-16 від 14.07.2016 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 3962кв.м, розташованої по вул. Електрозаводська, біля будинку №28 у м. Кривому Розі, складає 19463166грн.52коп.
Звертаючись до суду, позивач зазначає про порушення відповідачем положень договору щодо повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі та продовження її користування. Тому позивач нарахував та заявив до стягнення орендну плату за фактичне користування земельною ділянкою за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 в розмірі 153448грн.44коп. При розрахунку суми боргу позивач врахував платежі відповідача за цей період.
На адресу відповідача направлялась претензія №17/18/5523 від 13.11.2018, отримана відповідачем 29.11.2018, з вимогою про сплату суми боргу з орендної плати в розмірі 153448грн.44коп. за період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Переглядаючи рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.17).
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (ст.19).
Згідно зі ст.21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Частиною 1 статті 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ст.34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Згідно зі статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Отже, з урахуванням ст. 631 ЦК України, за договором оренди земельної ділянки право орендаря користуватися земельною ділянкою та обов?язок сплачувати орендну плату діють до моменту закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору у орендаря виникає обов?язок повернути земельну ділянку. А у разі невиконання умов щодо повернення земельної ділянки у орендодавця виникає право вимагати, а у орендаря обов?язок сплатити завдані орендодавцю збитки.
Верховний Суд у складів суддів об?єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.04.2021р. у справі № 910/11131/19 зробив висновок, що Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі. «Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України (п.9.11. Постанови).
Після спливу строку дії Договору невиконання обов'язку з повернення земельної ділянки свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов'язки Орендодавця і Орендаря, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за відповідними нормами ЦК України та Закону України «Про оренду землі», які регламентують наслідки збереження майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави або ж наслідки невиконання майнового обов'язку щодо повернення земельної ділянки Орендодавцеві.
З урахуванням зазначеного, стягнення орендної плати можливе лише до моменту припинення дії договору, а після припинення Договору належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Оскільки договір оренди землі укладений між сторонами припинив свою дію 14.05.2013р., у зв?язку з рішенням орендодавця про відмову в поновлені договору оренди земельної ділянки, то господарський суд правильно дійшов висновку, що стягнення орендної плати за 2019 рік не ґрунтується на законі і такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Аргументи скаржника - Криворізької міської ради, щодо неврахування господарським судом висновків, зокрема, викладених у постановах Верховного Суду від 18.10.2019 у справі № 820/3218//16 та постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 є безпідставними, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду (про це безпосередньо зазначено у пункті 9.28 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/11131/19), що й було зроблено господарським судом у розгляді цієї справи.
Не приймається до уваги і посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного суду від 06.08.2019р. у справі № 904/5896/18, оскільки у даній справі Велика Палата вирішувала ключове питання щодо юрисдикції спору за участю Фізичної особи-підприємця після припинення дії договору.
Що стосується доводів скаржника - Криворізької міської ради, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 про те, що суд зобов??язаний був самостійно затосувати ті норми права які регулюють спірні відносини та задовольнити позовні вимоги, то колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п.95) нагадує, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84).
Отже суд має право змінити лише правову підставу позову і не може змінювати предмет та підстави позову, оскільки це, згідно ст.46 ГПК України є виключною компетенцією позивача.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з орендної плати за землю. Підставою позову - невиконання відповідачем договірних зобов?язань щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.01.2019 до 31.12.2019.
Але оскільки договір припинив свою дію, а стягнення орендної плати, як зазначалося вище, можливе лише за час дії договору, то належним способом захисту прав та інтересів орендодавця може бути відшкодування збитків або стягнення безпідставно набутих коштів, що є іншим предметом позову. А підставою позову буде безпідставне користування земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного апеляційна скарга Криворізької міської ради - задоволенню не підлягає. Рішення суду слід залишити без змін.
Щодо вимог Фізичної особи - підприємеця Штефан Владислава Олександровича колегія суддів зазначає наступне.
Відповідач заявив клопотання про здійснення розподілу його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 119580грн.80коп.
В обґрунтування свого клопотання відповідач долучив копії - договорів про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) №1 від 14.01.2019, №2 від 01.01.2020 (разом з додатковими угодами до договору №2 від 01.01.2021, №3 від 01.02.2021); актів здачі-приймання послуг №3 від 31.12.2019, №4 від 31.12.2019 до договору про надання правової допомоги (на професійну правничу допомогу) №1 від 14.01.2019, актів здачі-приймання послуг №12 від 15.09.2021, №13 від 15.09.2021; рахунків на оплату №2 від 31.12.2019, №8 від 15.09.2021; ордеру серія №1014194 від 01.01.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №3712, видане 08.06.2018 Лісовому Д.О.
Керуючись ст.123, 126, 129 ГПК України, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, враховуючи, що сума витрат на професійну правничу допомогу складає 77,93% від суми позову, що не є співрозмірною, а також те, що на розгляді у господарському суді Дніпропетровської області перебувають аналогічні судові справи - № 904/6750/20, № 904/6757/20, №904/6803/20 і у даних справах відповідач притримується аналогічної правової позиції, заявляє клопотання та подає заяви по суті спору аналогічного змісту з тими, які подані у цій справі і адвокатом у цих справах також є Лісовий Д.О., господарський суд правильно дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співрозмірним з сумою позову та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості, у зв?язку з чим зменшив суму витрат на правничу допомогу, стягнувши з позивача на користь відповідача 30 000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).
Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з тим, що дана справа не є складною, а вартість послуг є неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
З цих підстав колегія суддів погоджується з рішенням суду. Апеляційна скарга Фізичної особи - підприємця Штефан В.О. задоволенню не підлягає.
Також, 20.01.2022 відповідачем подано клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 946,80 грн.
На підтвердження наданих витрат відповідачем надано копію договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020, укладеного між адвокатом Лісовим Д.О. та Штефаном В.О., копію додаткової угоди № 2 від 01.01.2021 та № 3 від 01.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020, акт здачі-приймання послуг № 42 до договору № 2 від 01.01.2020 на суму 6 946,80 грн., підписаний сторонами, рахунок на оплату № 27 від 17.01.2022.
Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 ст. 126 ГПК України).
Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, частинами 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 925/932/20, від 04.06.2020 у справі № 906/598/19.
Між адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (далі - адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - клієнт) був укладений договір про надання правової допомоги №2 від 01.01.2020 (далі - договір №2).
Відповідно до пункту 1.1 договору №2 адвокат зобов'язується за завданням клієнта надати йому професійну правову допомогу (надалі - послуги), в порядку та на умовах, визначених цим договором, а клієнт - прийняти та оплатити їх.
Пунктом 3.1 договору №2 передбачено, що формою винагороди за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар, який обчислюється у відповідності до статті 30 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з пунктами 3.3, 3.5 договору №2 перелік наданих послуг визначається у акті здачі-приймання послуг. За результатом наданих послуг сторони підписують акт здачі-приймання послуг.
В подальшому, адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (далі - адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (далі - клієнт) було укладено додаткові угоди №2 від 01.01.2021 та №3 від 01.02.2021 до договору про надання правової допомоги №2 від 01.01.2020.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 додаткової угоди №2 від 01.01.2021 сторони, зокрема, дійшли згоди:
- доповнити пункт 3.1. договору наступним змістом: «Вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладання даного договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 908грн. У випадку зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно із ним змінюється вартість послуг.».
- змінити пункт 3.4 договору та викласти його зміст в новій редакції: «Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 3 календарних днів з моменту фактичного отримання клієнтом послуг, але не пізніше ніж у строк до 31.12.2022».
- змінити пункт 4.2.4 та викласти його в новій редакції: «Сплачувати 2500рн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному суді сплатити 5000грн.».
Відповідно до пунктів 1, 4 додаткової угоди №3 від 01.02.2021 сторони, зокрема, дійшли згоди:
- змінити пункт 3.1 договору та викласти його зміст в новій редакції: «З 01.01.2020 вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2102грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 840грн.».
- змінити п.4.2.4. договору та викласти його зміст в новій редакції: «Сплачувати 3500грн. за участь адвоката у кожному судовому засіданні у якому приймав участь адвокат з 01.01.20 у Господарському суді Дніпропетровської області, Центральному апеляційному господарському суді та за участь адвоката у кожному судовому засіданні у Верховному суді сплатити 6000грн.».
Між Адвокатом Лісовим Денисом Олександровичем (адвокат) та Штефаном Владиславом Олександровичем (клієнт) було укладено додаткову угоду № 3 від 01.02.2021 до договору про надання правової допомоги № 2 від 01.01.2020.
Пунктом 1 додаткової угоди встановлено, що сторони дійшли згоди змінити пункт 3.1 договору та викласти його зміст у такій редакції:
"З 01.01.2020 вартість однієї години наданих послуг складає 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на момент укладення цього договору розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 102,00 грн. Тобто, за одну годину наданих послуг замовник сплачує 840,00 грн."
17.01.2022 сторонами підписано Акт здачі-приймання послуг № 42 в якому зазначена послуга та затрачений час у рамках судової справи № 904/5897/18. В акті сторони погодили, що адвокатам витрачено 7,0 год. (420 хв.), станом на 17.01.2022 вартість наданих послуг за 1 год. складає 992,40 грн. ( 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб), вартість наданих послуг складає 6 946,80 грн.
Криворізька міська рада заперечує проти задоволення клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 946,80 грн. з огляду на його необґрунтованість, неспівмірність заявлених витрат зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та часом витраченим адвокатом.
Враховуючи наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням обґрунтованості, розумності та реальності розміру витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що клопотання Фізичної особи-підприємця Штефан В.О., щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 946,80, 00 грн. у справі № 904/5897/18 підлягає задоволенню.
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на осіб, які подали апеляційні скарги.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційі скарги Фізичної особи-підприємця Штефан Владислава Олександровича та Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2021 року у справі №904/5897/18 - залишити без задоволення.
Рішення Господарський суд Дніпропетровської області від 05.10.2021 року у справі № 904/5897/18 - залишити без змін.
Стягнути з Криворізької міської ради на користь Штефана Владислава Олександровича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 946,80, 00 грн.
Видачу наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Е.В. Орєшкіна