15 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/3470/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Шевель О.В.
за участі секретаря судового засідання Ярітенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вх.№3644Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 (рішення ухвалене суддею Жигалкіним І.П. 26.10.2021 о 12:04 год. у приміщенні Господарського суду Харківської області, повний текст рішення складено 01.11.2021) у справі №922/3470/21
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Комунального підприємства “Чугуївтепло”, Харківська область, м. Чугуїв
про стягнення коштів
Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21 (суддя Жигалкін І.П.) у позові відмовлено частково, стягнуто з Комунального підприємства “Чугуївтепло” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” борг за договором купівлі-продажу природного газу від 23.09.2019 №3017/1920-ТЕ-32 у загальній сумі 24286055,43 грн (де: основний борг - 21202452,90 грн.; пеня - 22368,09 грн.; три проценти річних - 766361,99 грн.; інфляційні втрати - 2294872,45 грн.) а також суму судового збору у розмірі 367310,52 грн., в іншій частині позову відмовлено, відстрочено виконання рішення до 01 лютого 2022 року.
Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 551223,57 грн. пені, 133834,38 грн. 3% річних, 151516,85 грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задовольнити повністю.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.12.2021 поновлено Акціонерному товариству “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” на рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 15.02.2022.
14.01.2022 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він, зокрема, посилався на ті обставини, що 24.12.2021 був укладений договір про організацію взаєморозрахунків та була оплачена повністю вся заборгованість за отриманий газ за договором постачання природного газу №3017/1920-ТЕ-32 від 23.09.2019. Враховуючи той факт, що частина основного боргу, на яку позивач нарахував пеню, інфляційні та 3% річних була погашена до 01.06.2021, а залишок суми заборгованості за природний газ по договору був погашений у відповідності до Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення” та п. 27. ст. 14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відповідно до порядку та умов надання у 2021 субвенції з державного бюджету, місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах, що підлягає урегулюванню згідно із Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 №1340, то усі нарахування пені, інфляційних та 3% річних за цією справою підлягають списанню.
На підтвердення вказаних обставин відповідачем до відзиву надано копії: наказу №347 від 21.12.2021 про включення до реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості; договору про організацію взаєморозрахунків №200/1340 від 24.12.2021 та платіжного доручення №1 від 28.12.2021.
З огляду на викладене, відповідач просив прийняти до розгляду ці нові докази, враховуючи той факт, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції їх не існувало, тому вони не могли бути подані до суду першої інстанції, та відмовити позивачу в апеляційних вимогах у повному обсязі і залишити рішення суду першої інстанції в силі (вх.№476).
У судове засідання представники сторін не з'явились.
Розглянувши клопотання відповідача про прийняття до розгляду нових доказів, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Проте, як свідчать надані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу копії документів, вони були створені вже після прийняття оскаржуваного рішення, а тому не були та не могли бути предметом дослідження суду першої інстанції. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не може прийняти їх до розгляду.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.
23.09.2019 між АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та КП “Чугуївтепло” (споживач) укладено договір постачання природного газу №3017/1920-ТЕ-32 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором використовується виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2 договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ власного видобутку та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 2100 00, ввезений на митну територію України АТ «НАК «Нафтогаз України») - у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту (п. 4.2 договору).
Загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування. (п.4.4. договору).
Відповідно до п. 5.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що він набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.
Також, між сторонами укладені додаткові угоди до договору, якими, зокрема, доповнено п. 4.2 договору умовами щодо обсягу природного газу, порядку передачі природного газу, ціни природного газу та порядку розрахунків, а саме: додаткова угода №1 від 31.10.2019, додаткова угода №2 від 12.11.2019, додаткова угода №3 від 09.12.2019, додаткова угода №4 від 26.12.2019, додаткова угода №5 від 28.01.2020, додаткова угода №6 від 24.02.2020, додаткова угода №7 від 23.03.2020, додаткова угода №8 від 23.04.2020.
На виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 33720437,23 грн., що підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2019 за жовтень на суму 692669,80 грн., від 30.11.2019 за листопад на суму 6864062,12 грн., від 31.12.2019 за грудень на суму 6929548,92 грн., від 31.01.2020 за січень на суму 8225870,04 грн., від 29.02.2020 за лютий на суму 6468889,15 грн., від 31.03.2020 за березень на суму 3846307,27 грн., від 30.04.2020 за квітень на суму 693089,87 грн.
Посилаючись на неналежне виконання умов договору АТ “НАК “Нафтогаз України” звернулося з позовною заявою про стягнення суми основного боргу за договором у розмірі 21202452,90 грн., а також 3% річних у розмірі 900196,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 2446389,30 грн. та пені у розмірі 573591,66 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву звернувся до суду з клопотанням про відстрочення виконання рішення до 01.02.2022 та зменшення розміру пені на 90% від суми нарахованої позивачем.
В подальшому відповідач надав доповнення на відзив, в якому посилаюсь на вимоги Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” просив відмовити у задоволенні суми пені у розмірі 349910,76 грн., 3% річних у розмірі 133834,38 грн. та інфляційних втрат у розмірі 151516,85 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 21202452,90 грн., а тому задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 900196,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 2446389,30 грн. та пені у розмірі 573591,66 грн., суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача вказав, що з огляду на приписи ст.7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення”, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат зроблених позивачем за зобов'язаннями листопада та грудня 2019 року є неправомірними, у зв'язку з чим відмовив у їх задоволенні. За висновками місцевого господарського суду обгрунтованими є нарахування щодо: пені - 223680,90 грн., 3% річних - 766361,99 грн., інфляційних втрат - 2294872,45 грн. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення та зменшення заявленої до стягнення розміру пені на 90% до 22368,09 грн.
Звертаючись з апеляційною скаргою позивач посилається на те, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні 551223,57 грн. пені, 133834,38 грн. 3% та 151516,85 грн. інфляційних втрат прийнято з порушенням норм процесуального права, а саме статей: 7, 86, 236, 238 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме:
а) неправильним тлумаченням ч.1 ст.3, ч.1 ст.7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення” №1730-VІІІ від 03.11.2016 в редакції Закону України №1639;
б) незастосуванням закону, який підлягав застосуванню, а саме: ч.2 ст.3 Закону України №1730 в редакції Закону №1639, пункту 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93;
- неправильне застосування норм ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України.
Скаржник вказує, що законом не передбачено автоматичного списання нарахованих сум інфляційних нарахувань, 3% річних, а відповідач не перебуває у Реєстрі теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, тобто не є учасником процедури врегулювання заборгованості відповідно до Закону №1730, а тому відсутні підстави для застосування такої процедури до відповідача та списання заборгованості, що є предметом даного спору у відповідності до процедур, передбачених Законом №1730.
Крім того, з огляд на ту обставину, що основний борг за договором №3017/1920-ТЕ-32 від 23.09.2019 року відповідачем не погашено, заявник апеляційної скарги наполягає, що підстав для списання нарахованих неустойки, інфляційних нарахувань, відсотків річних немає.
Також, на думку АТ “НАК “Нафтогаз України”, суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та зменшив суму пені на 90% без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 , а також не прийняв до уваги те, що зменшення розміру штрафних санкцій на 90% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що заявник апеляційної скарги просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 551223,57 грн. пені, 133834,38 грн. 3% річних, 151516,85 грн. інфляційних втрат, водночас в частині задоволення позовних вимог рішення суду жодною стороною не оскаржується, колегія суддів переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, за прострочення виконання зобов'язання позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2446389,30 грн., з яких:
- 19849,34 грн. за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 за зобов'язаннями листопада 2019;
- 343822,51 грн. за період з 01.02.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями грудня 2019;
- 950421,95 грн. за період з 01.03.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями січня 2020;
- 690147,00 грн за період з 01.04.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями лютого 2020;
- 376568,35 грн за період з 01.05.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями березня 2020;
- 65580,15 грн за період з 01.06.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями квітня 2020.
Крім того, позивачем розраховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 900196,37 грн., з яких:
- 31138,09 грн. за період з 27.12.2019 по 13.07.2020 за зобов'язаннями листопада 2019;
- 181643,85 грн за період з 28.01.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями грудня 2019
- 311108,93 грн. за період з 26.02.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями січня 2020;
- 229281,66 грн. за період з 26.03.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями лютого 2020;
- 125923,59 грн. за період з 28.04.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями березня 2020;
- 21100,25 грн. за період з 26.05.2020 по 31.05.2021 за зобов'язаннями квітня 2020.
Згідно п. 7.2 договору (в редакції додаткової угоди №5 від 28.01.2020) у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 14,2% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Позивачем розраховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в загальній сумі 573591,66 грн., з яких:
- 132141,16 грн. за період з 27.12.2019 по 17.04.2020 за зобов'язаннями листопада 2019;
- 217769,59 грн. за період з 28.01.2020 по 17.04.2020 за зобов'язаннями грудня 2019
-165955,80 грн. за період з 26.02.2020 по 17.04.2020 за зобов'язаннями січня 2020;
- 57725,11 грн. за період з 26.03.2020 по 17.04.2020 за зобов'язаннями лютого 2020.
Колегія суддів зазначає, що 29.08.2021 набув чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу” від 14.07.2021 (далі - Закон №1639), відповідно до положень якого неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість за договорами купівлі-продажу газу та договорами на транспортування, у тому числі підтверджені судовими рішеннями, які набрали законної сили, що обліковуються учасниками процедури погашення заборгованості та не сплачені станом на розрахункову дату, підлягають списанню: з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 31 грудня 2020 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону.
З наведеного можна зробити висновок, що держава, визнаючи неможливість підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити свої розрахунки, із прийняттям Закону № 1639 вчиняє дії, спрямовані на врегулювання такої заборгованості, зокрема, шляхом списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість з оплати природного газу та послуги з його транспортування.
Вказаним Законом №1639 внесено зміни до назви та змісту Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення” (далі - Закон №1730)
Так, відповідно до ст. 1 Закону №1730 заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість), (до такої кредиторської заборгованості, зокрема, включається заборгованість, щодо якої ухвалено судове рішення про стягнення або затверджено мирову угоду), зокрема, є кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед постачальником природного газу, операторами газорозподільних систем, оператором газотранспортної системи та особою, що виконувала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (у тому числі у разі заміни сторони у зобов'язанні та/або у разі правонаступництва), а також послуги з його розподілу і транспортування.
Згідно ст. 2 Закону №1730 його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №1730 для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру.
Статті 4, 5, 6 Закону №1730 регулюють проведення взаєморозрахунків та реструктуризацію заборгованості.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії (далі - реєстр), а також користування його даними.
Так, відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема: підстава включення підприємства до реєстру (дата видання та номер наказу Мінрегіону); обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом, утвореної станом на 1 липня 2016 р. та не погашеної станом на 31 грудня 2016 р.; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 1 липня 2016 року; повне найменування юридичної особи - кредитора; обсяг кредиторської заборгованості, утвореної станом на 1 червня 2021 р., що підлягає реструктуризації (зазначається за кожним кредитором окремо); обсяг неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, нарахованих на заборгованість, утворену станом на 1 червня 2021 р. (зазначається за кожним кредитором окремо); обсяг не відшкодованої станом на 1 червня 2021 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах.
Статтею 7 Закону №1730 передбачено, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію станом на 1 червня 2021 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються. Нараховані на заборгованість за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, утворену станом на 1 червня 2021 року, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не можуть бути предметом подальшого продажу та врегульовуються у такий спосіб: підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом, якщо погашення основної частини боргу здійснено до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону; підлягають списанню, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що частина перша статті 7 Закону №1730 є нормою прямої дії. При цьому, застосування приписів вказаної норми не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником основної частини боргу за спожитий природний газ до 1 червня 2021 року або до моменту укладення договорів про реструктуризацію відповідно до статті 5 цього Закону, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями умов укладеного договору про реструктуризацію заборгованості.
Позивач вказує, що дана норма не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки вся сума основної заборгованості за договором станом на 1 червня 2021 року сплачена не була.
Проте, як вбачається з умов п. 5.1 договору грошове зобов'язання за фактично переданий природний газ повинно бути виконано споживачем до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Тобто, кожен місяць виникає нове грошове зобов'язання з оплати отриманого природного газу, відповідні акти підписуються кожен місяць.
З матеріалів справи вбачається, що за поставлений газ згідно договору №3017/1920-ТЕ-32 про постачання природного газу від 23.09.2019 відповідач за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року розрахувався не в повному обсязі.
Позивач, здійснює окремі помісячні розрахунки 3% річних, інфляційних втрат та пені виходячи з суми заборгованості, що виникала у кожний місяць поставки природного газу, окремо за кожним актом, а після вже підсумовує результат.
Відповідно, сума заборгованості в цілому не використовується позивачем в якості базису нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Так, відповідачем було погашено заборгованість за зобов'язаннями жовтня та листопада 2019 року у повному обсязі, за зобов'язаннями грудня 2019 року заборгованість погашена частково на суму 4961252,35 грн. При цьому, погашення вказаної заборгованості вчинено до 01.06.2021 року. Заборгованість за всі інші періоди на час прийняття судом першої інстанції рішення відповідачем погашена не була.
З огляду на обставини справи та приписи ст.7 Закону №1730, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 133834,38 грн. 3% річних, 151516,85 грн. інфляційних втрат та 551223,57 грн. пені., як таких, що нараховані на заборгованість, яка сплачена до 01.06.2021.
Крім того, колегія суддів враховує, що станом на момент перегляду оскаржуваного рішення у суді апеляційної інстанції, наказом Міністерства розвитку громад територій України «Про внесення змін до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості» №347 від 21.12.2021, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства (https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2021/12/nakaz-347.pdf) внесено зміни до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, зокрема, до нього внесено Комунальне підприємство «Чугуївтепло» з обсягом не відшкодованої станом на 1 червня 2021 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженого протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, у розмірі 24631674,00 грн., отже на відповідача розповсюджуються механізми врегулювання заборгованості, передбачені положеннями Закону №1730.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення суми пені на 90% до 22368,09 грн.
Так, відповідно до положень ст. 551 ЦК України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України та ст. 233 ГК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад господарського судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом вказаних норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин господарський суд оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності і вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені та штрафу. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тобто не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання). Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Колегія суддів також враховує, що приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Разом з цим, справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Згідно ч. 2 статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язань. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обовязку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Так, в обгрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру пені, відповідач зазначав, що основною метою його діяльності є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача. Господарська діяльність відповідача направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Згідно ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Отже, відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг. В свою чергу, заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 01.07.2021 становить 23189,8 тис. грн., оскільки населення є головним споживачем теплової енергії, що виробляється відповідачем. На підтвердження вказаних обставин ним надано копії звітів про оплату населенням житлово-комунальних послуг з січня 2019 по червень 2021.
Також, КП “Чугуївтепло” зазначає, що належним чином захищає свої інтереси, та станом на 19.07.2021 у Міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуїв Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться 444 виконавчих провадження про стягнення заборгованості на користь відповідача, що підтверджується листом №14.15-32/21371 від 19.07.2021.
Проте, відповідач звертає увагу на положення ст. 48 Закону України “Про виконавче провадження” та зазначає, що держава, захищаючи споживачів (фізичних осіб) від примусового стягнення заборгованості за комунальні послуги, не передбачила у даному випадку компенсації надавачам комунальних послуг, що веде до прямих збитків комунальних підприємств, до яких відноситься відповідач.
Відповідачем надано лист №14.15-35 від 19.07.2021 Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Печенізькому, Чугуївському районах та місту Чугуїв Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому вказано про повернення стягувачу виконавчих документів на загальну суму 734312 грн. відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відсутністю у боржників майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Також, відповідач вказує, що обсяг заборгованості в тарифах на теплову енергію по населенню за 2016-2021 роки складає суму у розмірі 34394662,00 грн. У зв'язку з несвоєчасним прийняття тарифів на теплопостачання на початок 2021 року виникла заборгованість з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, постачання теплової енергії та постачання гарячої води для бюджетних установ станом на 01.06.2021 у розмірі 2926080,00 грн. та для інших споживачів крім бюджетних та населення у розмірі 2461000,00 грн.
Посилаючись на фінансові звіти, відповідач вказував на наявність збитків підприємства від надання послуг теплопостачання.
Заперечуючи проти задоволення клопотання про зменшення пені, позивач посилався на те, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує його фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки не порушують принцип розумності та справедливості. Також позивач зазначає, що держава, покладаючи на АТ “НАК “Нафтогаз України” спеціальні обов'язки з постачання природного газу, не виконує свої зобов'язання з компенсації економічно обгрунтованих витрат, здійснених таким суб'єктом, тим самим спричиняючи збитки.
Задовольняючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд першої інстанції врахував те, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Разом з цим, місцевий господарський суд також прийняв до уваги ту обставину, що відповідач зобов'язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста. Відповідач є основним джерелом теплопостачання у м. Чугуїв та обслуговує понад 8 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об'єкт бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 11 шкільних закладів та 14 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію.
Водночас, позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання або погіршення його матеріального стану, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку суд не звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання з оплати, а лише зменшує розмір пені, нарахованої у зв'язку з порушенням зобов'язань.
А тому, враховуючи специфіку діяльності відповідача, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме - справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, статус позивача, який має стратегічне значення для країни, статус відповідача, який має стратегічне значення для регіону, його незадовільні фінансові результати у спірний період, беручи до уваги, що, окрім пені, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем, а також те, що сплата пені у повному обсязі у даному випадку зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а й інші інтереси, зокрема, щодо можливості постачання теплової енергії населенню, з метою виконання судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення пені на 90%.
Щодо посилання позивача на не врахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що зменшення розміру пені є правом суду. Суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені (його відсоткове зменшення), оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21 - без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 26.10.2021 у справі №922/3470/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.02.2022.
Головуючий суддя О.О. Крестьянінов
Суддя І.В. Тарасова
Суддя О.В. Шевель