15 лютого 2022 року м. Харків Справа № 913/347/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В. , суддя Фоміна В.О.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” (вх.№3450 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2021, ухвалене суддею Драгнєвіч О.В. у приміщенні Господарського суду Луганської області 05.10.2021 о 15:58 год. (повний текст рішення підписано 12.10.2021) у справі №913/347/21
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ,
до Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, м. Сєвєродонецьк, Луганська область,
про визнання недійсним одностороннього правочину,
Рішенням Господарського суду Луганської області від 05.10.2021 позов задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 71283372,55 грн. та припинення зобов'язань з 19.04.2021, який оформлений заявою Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” від 19.04.2921 за вих.№01-02-38/798 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Стягнуто з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” витрати зі сплати судового збору в сумі 2270,00 грн.
Суд першої інстанції в обґрунтування вказаного рішення навів наступні доводи: спір у справі виник з огляду на те, що позивач не визнає обов'язку зі сплати заборгованості на суму 71283372,55 грн по договорам купівлі-продажу природного газу від 12.01.2016 № 16-147-Н, від 27.09.2016 № 16-429-Н, від 14.04.2017 № 17-228-Н, що є предметом правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язань, оформленого заявою відповідача від 19.04.2021 №01-02-38/798, отже, оскільки грошові вимоги АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” до АТ НАК "Нафтогаз України" на суму 71283372,55 грн, які є предметом заліку за заявою відповідача від 19.04.2021 №01-02-38/798 про зарахування зустрічних вимог, є спірними з огляду на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру такого зобов'язання, суд дійшов висновку про те, що правочин, оформлений відповідачем заявою від 19.04.2021 №01-02-38/798, яким припинено зобов'язання на суму 71283372,55 грн шляхом зарахуванням зустрічних однорідних вимог, не відповідає вимогам ст.601 ЦК України, а тому наявні підстави для визнання його недійсним як такого, що вчинений з порушенням вимог ч.1 ст.203 ЦК України. Суд першої інстанції також вказав, що у разі наявності спору, зазначені вимоги відповідача до позивача можуть бути підставою самостійного позову/позовів АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” до АТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення грошових коштів (обрахованих як наявна переплата), в якому відповідач повинен довести наявність у нього права вимоги до позивача за виконаними договорами купівлі-продажу природного газу від 12.01.2016 № 16-147-Н в сумі 30475366,28 грн; за договором від 27.09.2016 № 16-429-Н в сумі 25940406,58 грн; за договором від 14.04.2017 № 17-228-Н в сумі 14867599,69 грн (загалом на суму 71283372,55 грн) та довести правильність таких обрахунків; у матеріалах даної справи такі документи та розрахунки відсутні.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає наступне: постановами КМУ № 63 та № 143 було встановлено заборону нараховувати постачальникам природного газу заборгованість та штрафні санкції на різницю між нормами споживання за Постановою № 619 та Постановами КМУ № 237 та №203. Оскільки обсяги газу, реалізованого побутовим споживачам, включали об'єми газу як за показниками лічильників, так і за нормами споживання, то відповідно й обсяги газу, закупленого у позивача за договором, також включали об'єми, визначені за показниками лічильників та за нормами споживання, отже, у зв'язку із сумлінним виконанням АТ "Луганськгаз" своїх зобов'язань перед АТ "НАК "Нафтогаз України" в частині розрахунків за природний газ, у Товариства після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" виникла переплата; враховуючи заборону нараховувати постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, визначену в п. 2 постанови КМУ № 143, апелянт вважає, що в даному випадку НАК "Нафтогаз України" був зобов'язаний виконати вимоги абз. 4 п. 2 постанови КМУ №143 від 27.02.2019 "Питання споживання природного газу" шляхом коригування зобов'язань АТ "Луганськгаз" та штрафних санкцій в обліку НАК "Нафтогаз України" на суму переплати; в результаті невиконання НАК "Нафтогаз України" вимог постанови КМУ № 143, у АТ "Луганськгаз" виникла переплата в розмірі 158136257,94 грн за отриманий від НАК "Нафтогаз України" протягом лютого 2016 року - січня 2019 року природний газ; таким чином, у Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" існували перед АТ "Луганськгаз" зобов'язання щодо повернення грошових коштів; строк зобов'язань з повернення переплати є таким, що настав з моменту набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №143 від 27.02.2019 "Питання споживання природного газу". Апелянт заперечує щодо спірності вимог, зазначаючи, що відповідна заборгованість майже повністю складається з сум штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та процентів річних, які в силу закону підлягають списанню.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.) відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 20.01.2022 о 14:15 у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань № 104, встановлено учасникам справи строк до 17.01.2022 для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо.
17.01.2022, тобто в межах установленого судом строку, позивач надіслав поштою та засобами електронного зв'язку відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суми, які відповідач вважає переплатою, були стягнуті з Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” судовими рішеннями, які набрали законної сили, або ж спори стосовно стягнення яких на теперішній час розглядаються в судовому порядку; стосовно постанови КМУ № 143, на яку посилається відповідач - позивач зазначає, що вказана постанова не має зворотної дії в часі, що виключає можливість її застосування до подій та фактів, які мали місце між сторонами до набрання нею чинності, окрім того, вказана постанова не покладає на НАК "Нафтогаз України" обов'язку повернути АТ "Луганськгаз" чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими зобов'язаннями. За таких обставин, позивач наполягає на тому, що між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, а відтак, відсутня безспірність заявлених вимог. Позивач просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення господарського суду в даній справі - без змін.
Позивач також звернувся із заявою про участь представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” у судовому засіданні 20.01.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв'язку "EаsyCon".
19.01.2022 для розгляду вказаної заяви, у зв'язку з відпусткою судді Крестьянінова О.О., було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи, за результатами якого визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.
Ухвалою суду від 19.01.2021 було задоволено вищевказану заяву позивача про участь представника в судовому засіданні 20.01.2022 в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 20.01.2022 представник позивача (в режимі відеоконференції) підтримав викладену ним письмово правову позицію.
Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання 20.01.2022, не направив свого представника для участі у вказаному засіданні та не повідомив суд про причини його неявки.
Ухвалою суду від 20.01.2022 в судовому засіданні було оголошено перерву до 15.02.2022 о 12:15 год., також вказаною ухвалою задоволено клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання за участю представника Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України" в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів.
Присутній в судовому засіданні 15.02.2022 представник позивача підтримав викладену ним письмово правову позицію.
Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце судового засідання 15.02.2022 (копію ухвали від 20.01.2022 про оголошення в судовому засіданні перерви до 15.02.2022 отримано АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” 27.01.2022, т.3, а.с.241), не направив свого представника для участі у вказаному засіданні та не повідомив суд про причини його неявки.
В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутній в судовому засіданні представник позивача погодився з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 30.05.2016 у справі №913/398/16 стягнуто з АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” кошти у загальній сумі 181193502,97 грн., з яких: 106514651,54 грн - основного боргу (за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-203- Н); 67988432,93 грн. - інфляційні нарахування; 6528106,17 грн. - 3 % річних; 162312,33 грн. - судового збору (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 14.06.2016).
АТ “Оператором газорозподільної системи “Луганськгаз” було частково погашено основний борг та судовий збір за вказаним рішенням у сумі 109910130,42 грн., а тому залишок заборгованості перед позивачем станом на 19.04.2021 складає 71283372,55 грн., з яких: 0,60 грн. - основний борг; 64755265,78 грн - інфляційні нарахування; 6528106,17 грн -3% річних.
Відповідач надіслав позивачеві лист від 22.10.2020 № 01-02-38/1824, в якому, із посиланням на вимоги постанов Кабінету Міністрів України №63 від 30.01.2019 та №143 від 27.02.2019, просив у строк до 31.10.2020 підписати і повернути на адресу АТ “Луганськгаз” коригуючі акти та здійснити відповідні коригування зобов'язань АТ “Луганськгаз” та штрафних санкцій в обліку АТ “НАК “Нафтогаз України” за договорами купівлі-продажу природного газу, які були укладені між сторонами протягом 2016 - 2019 років, і за якими мала місце різниця між сплаченою на користь АТ “НАК “Нафтогаз України” вартістю природного газу та вартістю поставленого АТ “Луганськгаз” населенню природного газу в загальній сумі 158136257,94 грн, яку АТ “Луганськгаз” вважає переплатою за природний газ, отриманий у вказаному періоді від НАК “Нафтогаз України”.
Зокрема, АТ “Луганськгаз” зазначало у вказаному листі, що за договором від 12.01.2016 № 16-147-Н сума переплати становить 30475366,28 грн.; за договором від 27.09.2016 № 16-429-Н - 25940406,58 грн.; за договором від 14.04.2017 № 17-228-Н - 26595519,28 грн.
АТ “Луганськгаз” просило повідомити суму переплати АТ “Луганськгаз” (після відповідних коригувань в обліку НАК “Нафтогаз України”) за природний газ, придбаний для потреб побутових споживачів у період з лютого 2016 року до січня 2019 року та забезпечити повернення суми переплати на розрахунковий рахунок АТ “Луганськгаз” (т.2, а.с.170-180).
У направленому відповідачу листі від 11.11.2020 №23-3339/1-8-20 НАК “Нафтогаз України” зазначило про відсутність підстав для проведення такого коригування, зокрема, коригування вартості заборгованості без коригування ціни та обсягу поставленого природного газу, посилаючись на те, що постановами Кабінету Міністрів №63 від 30.01.2019 та №143 від 27.02.2019 не встановлено та не визначено механізм коригування використаних побутовими споживачами обсягів природного газу. Вказаним листом коригуючі акти були повернуті відповідачу без підписання (т.2., а.с.217-230).
22.04.2021 на адресу АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” надійшла заява АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” від 19.04.2021 № 01-02-38/798 про зарахування зустрічних однорідних вимог (т.1 а.с.15).
У поданій заяві АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, із посиланням на ст.601 ЦК України, заявило про повне припинення зобов'язання перед АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-203-Н (справа №913/398/16) у сумі 71283372,55 грн шляхом часткового зарахування зустрічних зобов'язань АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” перед АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” згідно з договорами купівлі-продажу природного газу:
-за договором від 12.01.2016 № 16-147-Н в сумі 30475366,28 грн.;
-за договором від 27.09.2016 № 16-429-Н в сумі 25940406,58 грн.;
-за договором від 14.04.2017 № 17-228-Н в сумі 14867599,69 грн., на загальну суму 71283372,55 грн.
Як вбачається із вказаної заяви від 19.04.2021, відповідач вважає, що АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” станом на 19.04.2021 має перед АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” заборгованість у сумі 158136257,94 грн, яка виникла за рахунок переплати за договорами купівлі - продажу природного газу для подальшої реалізації побутовим споживачам:
-за договором № 16-147-Н від 12.01.2016 в розмірі 30475366,28 грн;
-за договором № 16-429-Н від 27.09.2016 в розмірі 25940406,58 грн;
-за договором № 17-228-Н від 14.04.2017 в розмірі 26595519,28 грн;
-за договором № 17-428-Н від 03.10.2017 в розмірі 58807542,49 грн;
-за договором № 18-328-Н від 08.10.2018 в розмірі 4799116,90 грн;
-за договором № 18-528-Н від 14.11.2018 в розмірі 11518306,40 грн.
Із посиланням на наявність відповідної переплати, відповідач зазначав про наявність у позивача зобов'язання перед відповідачем щодо повернення вказаних коштів.
АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” не погодилося із здійсненим АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” зарахуванням зустрічних однорідних вимог, звернулося до господарського суду з позовом у даній справі, який було задоволено оскаржуваним рішенням.
Надаючи оцінку аргументам місцевого господарського суду у відповідності до підпункту б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає, що з висновками суду першої інстанції слід погодитися з огляду на наступне.
Як уже зазначалося, предметом позову в даній справі є визнання недійсним правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 71283372,55 грн та припинення зобов'язань з 19.04.2021, який оформлений заявою Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” від 19.04.2921 за вих.№01-02-38/798 про зарахування зустрічних однорідних вимог.
За своєю правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги, є одностороннім правочином, який оформляється заявою однієї зі сторін, згідно вимог ст. 601 ЦК України.
У разі, коли угода про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, така сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Статтями 202, 203 ГК України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Статтею 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).
Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (п. 29, 30 постанови ОП КГС від 22.01.2021 у справі №910/11116/19).
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 уточнив висновки щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, викладені в раніше прийнятих постановах Верховного Суду, зокрема, вказав:
- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов'язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника;
- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
Відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 12.11.2020, від 14.07.2020 у справі № 910/10471/19, від 19.01.2022 у справі № 904/91/20, від 01.02.2022 у справі № 904/1806/19 тощо.
У відповідності до приписів частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, зазначено, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18.
Отже, з метою дотримання вищевказаних вимог чинного законодавства, з урахуванням правової позиції Верховного Суду щодо практики їх застосування, колегія суддів зазначає, що при вирішенні даного спору має бути досліджено стан взаєморозрахунків сторін за правочинами, на які посилався відповідач як на підставу для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.
В ході розгляду справи місцевим господарським судом, стосовно стану розрахунків за вищевказаними правочинами, на підставі матеріалів справи було встановлено наступні обставини.
Між АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” було укладено договір на купівлю - продаж природного газу № 16-147-Н 12.01.2016, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2016 році природний газ, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити газ, на умовах договору (т.1 а.с.16-65).
На виконання умов вказаного договору позивачем передано, а АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” прийнято протягом січня-вересня 2016 року природний газ на загальну суму 787789985,83 грн, що підтверджується актами приймання-передачі газу.
На виконання умов договору відповідачем перераховано позивачу за оплату поставленого протягом січня-вересня 2016 року природного газу грошові кошти в розмірі 787789985,83 грн, згідно даних сальдо по підприємству та відомості про операції по підприємству.
Заборгованість за вказаним договором купівлі-продажу природного газу від 12.01.2016 № 16-147-Н була предметом розгляду у справі № 913/89/18. Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.06.2018 у справі № 913/89/18, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2018 та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 06.11.2018, позов АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання споживачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 12.01.16 №16-147-Н задоволено частково та стягнуто пеню в сумі 13023213,07 грн, 3% річних в сумі 2573282,28 грн, втрати від інфляції в сумі 7536212,30 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 348159,97 грн.
Заборгованість за рішенням Господарського суду Луганської області від 07.06.2018, як зазначив позивач, сплачена відповідачем 23.07.2019, що підтверджують дані сальдо по підприємству та відомості про операції по підприємству.
Між АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” 27.09.2016 укладено договір № 16-429-Н про купівлю - продаж природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2016-2017 роках природний газ, а покупець, в свою чергу, прийняти та оплатити газ, на умовах договору (т.1 а.с.66-92).
На виконання умов договору позивачем за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року (включно) поставлено, а відповідачем прийнято природний газу на загальну суму 1375776216,07 грн, що підтверджується складеними актами приймання-передачі природного газу.
На виконання умов договору відповідачем перераховано позивачу оплату поставленого протягом жовтня 2016 - березня 2017 природного газу в розмірі 1375776216,07 грн (т.1 а.с.81-111).
Заборгованість, що виникла із вказаного договору купівлі-продажу природного газу від 27.09.2016 № 16-429-Н була предметом розгляду у справі №913/334/18. Рішенням Господарського суду Луганської області від 02.11.2018 у справі №913/334/18, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2019 та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 10.07.2019, позов АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання споживачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 27.09.2016 № 16-429-Н задоволено частково та стягнуто пеню в сумі 10210982,41 грн, 3% річних в сумі 2259347,39 грн, втрати від інфляції в сумі 6630736,20 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 175327,83 грн (т.1 а.с.93-111).
Заборгованість за рішенням Господарського суду Луганської області від 02.11.2018 у справі № 913/334/18 сплачена відповідачем частково, останній платіж, як вказує позивач, здійснено 31.03.2021 та станом на дату пред'явлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог складає 4924869,55 грн., що підтверджується даними сальдо по підприємству та відомістю про операції по підприємству.
Між АТ Акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” та АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” укладено договір купівлі - продажу природного газу № 17-228-Н від 14.04.2017, за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язався передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ, на умовах договору (т.1 а.с.112-137).
На виконання умов договору позивачем за період з жовтня 2016 по березень 2017 року (включно) поставлено, а відповідачем прийнято природний газу на загальну суму 292656634,99 грн, що підтверджується долученими актами приймання-передачі природного газу.
На виконання умов договору відповідачем перераховано позивачу в якості оплати за поставлений протягом жовтня 2016 - березня 2017 років природний газ грошові кошти в розмірі 292656634,99 грн.
Заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017 № 17-228-Н була предметом розгляду у справі №913/284/18. Рішенням Господарського суду Луганської області від 17.10.2018 у справі №913/284/18, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 26.03.2019, позов АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання споживачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 14.04.2017 № 17-228-Н задоволено частково та стягнуто пеню в сумі 1390202,06 грн, 3% річних у сумі 3252432,96 грн, інфляційні втрати в сумі 11260357,49 грн, судовий збір - у сумі 426222,17 грн.
Позивач зазначає, що заборгованість за рішенням Господарського суду Луганської області від 17.10.2018 у справі № 913/284/18 сплачено відповідачем частково, останній платіж, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, здійснено 31.03.2021; станом на дату пред'явлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог заборгованість складає 3983655,62 грн, що підтверджується даними сальдо по підприємству та відомості про операції по підприємству.
Також, як вбачається з матеріалів справи, за договором №18-328-Н від 08.10.2018, згідно з рішенням Господарського суду Луганської області від 12.10.2020 у справі №913/365/20, зміненим постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2020, стягнуто з АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” на користь АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” 3% річних у сумі 814436,55грн, інфляційні втрати в сумі 2348718,50 грн, судовий збір у сумі 47477,33 грн.
Заборгованість за вказаним рішенням відповідачем сплачено частково, як зазначає позивач, станом на дату пред'явлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог вона складає 3210632,38 грн.
Окрім того, позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості за договором №18-528-Н, стягнення якої є предметом позову у справі №913/602/20, яка перебуває у провадженні Господарського суду Луганської області.
Вищенаведені обставини підтверджуються матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень - з яких не вбачається встановлення судами при розгляді відповідних справ обставин, що свідчили б про наявність будь-яких грошових зобов'язань у АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” перед АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами позивача та висновками місцевого господарського суду про недоведеність обставин щодо існування у АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” зустрічних грошових зобов'язань перед АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” за правочинами, про які зазначає відповідач у заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що між сторонами існують розбіжності стосовно вартості природного газу, отриманого відповідачем за договором купівлі-продажу природного газу від 12.01.2016 № 16-147-Н. А саме, згідно з даними позивача, з січня 2016 по вересень 2016 ним поставлено за вказаним договором, а відповідачем прийнято природного газу на загальну суму 787789985,83 грн (відповідну суму поставок також вказано у судових рішеннях у справі № 913/89/18), тоді як відповідач у відзиві на позовну заяву стверджував, що сума поставок за цим договором складає 626625955,57 грн, і саме виходячи із вказаної суми АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” розраховано суму 30475366,28 грн, яка, на його думку, є переплатою за договором від 12.01.2016 № 16-147-Н.
Як було встановлено вище та стверджує відповідач, спірна сума, зазначена в заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.04.2021 № 01-02-38/798, складається із суми, яку відповідач вважає переплатою та яка, на його думку, підлягає коригуванню.
Як уже зазначалося, позивач заперечував проти тверджень відповідача щодо наявності переплати за вищевказаними договорами. А саме, у направленому відповідачу листі від 11.11.2020 №23-3339/1-8-20 НАК “Нафтогаз України” зазначив про відсутність підстав для проведення коригування зобов'язань покупця та повернув відповідачеві коригуючі акти без підписання.
Колегія суддів зазначає, що даними обставинами також спростовується твердження апелянта про безспірність його вимог до НАК “Нафтогаз України” щодо повернення сум, які, на думку АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, є переплатою за вищевказаними договорами. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, яким у постанові від 15.04.2021 у справі №904/3866/19, в якій розглядався спір, що виник із подібних правовідносин, зазначено, що не підписання та не визнання НАК “Нафтогаз України” актів коригування, складених покупцем, свідчить про недоведеність існування у НАК “Нафтогаз України” грошового зобов'язання з повернення відповідних сум коштів.
Окрім того, у справі №913/212/21 за заявою НАК “Нафтогаз України” до АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” про визнання банкрутом судами також було встановлено наявність ознак спору стосовно вимог АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” про здійснення заліку за заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 19.04.2021 № 01-02-38/798, про що, зокрема, зазначено в постанові Верховного Суду від 18.11.2021 у вказаній справі, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Луганської області від 11.05.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.07.2021, в яких суди дійшли висновку про відмову в задоволенні заяви НАК “Нафтогаз України” про відкриття провадження у справі №913/212/21 про банкрутство АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” - з підстав наявності між сторонами спору про право, який підлягає вирішенню в позовному провадженні.
Апелянт у даній справі №913/347/21 наполягає на тому, що переплата у відповідача як у покупця за вищевказаними договорами, укладеними з позивачем, виникла у зв'язку з тим, що постановами КМУ № 63 та № 143 було встановлено заборону нараховувати постачальникам природного газу заборгованість та штрафні санкції на різницю між нормами споживання за Постановою № 619 та Постановами КМУ № 237 та №203. Отже, відповідні суми штрафних санкцій, сплачені відповідачем позивачеві (в тому числі, на виконання судових рішень, що набрали законної сили), на думку апелянта, підлягають поверненню - що і стало підставою для направлення позивачеві заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Надаючи оцінку вищевказаним твердженням, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2019 №143 "Питання споживання природного газу", яка набрала чинності 07.03.2019 (далі - постанова від 27.02.2019 № 143) передбачено, що:
- застосування норм споживання природного газу побутовими споживачами у разі відсутності лічильників газу, затверджених пунктом 1 цієї постанови, здійснюється з 09.08.2018;
- не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв'язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 № 237 "Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" та від 23.03.2016 № 203 "Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників";
- не нараховуються постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619, в редакції, що діяла до 01.10.2014, а також штрафні санкції, 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані на таку заборгованість.
З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 143, визнано такими, що втратили чинність, пункти 1 - 3 постанови № 63, однак вищенаведені положення постанови № 143 повністю відтворюють зміст пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 “Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами”.
Відповідач посилається на те, що оскільки протягом 2016 - 2019 років він закуповував природний газ у позивача для потреб населення, у тому числі, для споживачів, в яких відсутні прилади обліку природного газу, то із прийняттям зазначених постанов Кабінету Міністрів України, у зв'язку із сумлінним виконанням АТ “Луганськгаз” своїх зобов'язань перед позивачем, у відповідача виникла переплата по відповідним договорам.
Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується в ході апеляційного провадження, наявність переплати за цими договорами АТ “НАК “Нафтогаз України” не визнає, вказуючи, що передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 “Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами” та від 27.02.2019 №143 “Питання споживання природного газу” положення, на які посилаються відповідач, не містять обов'язку АТ “НАК “Нафтогаз України” з коригування вартості газу чи зміни прав за договорами постачання газу за періоди до набрання ними (постановами) чинності.
Зазначене також свідчить про наявність спору між сторонами щодо застосування вищевказаних нормативно-правових актів.
Надаючи оцінку доводам відповідача, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні обґрунтовано вказав, що вищенаведені нормативні акти (постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”) не покладають на позивача зобов'язання повернути грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями та не наділяють відповідача правом вимоги до АТ “НАК “Нафтогаз України”.
Зазначене, зокрема, відповідає висновку, наведеному Верховним Судом у постанові від 12.11.2020 у справі №904/3173/19.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що, на його думку, місцевий господарський суд безпідставно послався на вищевказану правову позицію Верховного Суду, оскільки у справі № 904/3173/19 спірні зобов'язання позивача, НАК "Нафтогаз України", перед відповідачем, АТ "ОГС "Дніпрогаз", не були зустрічними, тому що виникли на підставі договору відступлення права вимоги, укладеного АТ "ОГС "Дніпрогаз" з ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" - тобто, на думку АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, обставини у справі №904/3173/19 не є подібними до даної справи № 913/347/21.
Однак, на думку колегії суддів, вказані твердження не узгоджуються зі змістом судових рішень в обох справах. А саме, у справі № 904/3173/19, так само як і в даній справі № 913/347/21, предметом позову є вимога НАК "Нафтогаз України" про визнання недійсним визнання недійсним правочину, оформленого відповідачем заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. При цьому, як вбачається з постанови Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №904/3173/19, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, які визнали вказаний правочин недійсним саме через недоведеність безспірності відповідної вимоги, із посиланням на те, що постанови від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" не покладають на АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання повернути ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями. Крім того, вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України"; посилання відповідача на те, що в нього виникло безпосередньо з актів цивільного законодавства право вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України" з приводу повернення грошових коштів внаслідок проведеного коригування чи право на коригування завершених господарських зобов'язань, - суди визнали такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні змісту наведених постанов Кабінету Міністрів України, що не відповідає їх дійсному змісту.
Тобто, висновку про задоволення позову у справі №904/3173/19 суди дійшли саме визнавши безпідставними посилання відповідача на ті ж постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач у даній справі № 913/347/21 (а не з огляду на укладення договору відступлення права вимоги між АТ "ОГС "Дніпрогаз" та ТОВ "Дніпропетровськгаззбут" - як стверджує апелянт у даній справі № 913/347/21).
Аналогічну правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах постанов Кабінету Міністрів України, про які зазначає АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, викладено у постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №904/3866/19, в якій Верховний Суд також звернувся до вищенаведених висновків, викладених у постанові від 12.11.2020 у справі №904/3173/19, та зазначив, що постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу" не покладають на АТ "НАК "Нафтогаз України" зобов'язання повернути ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" чи іншим суб'єктам господарювання будь-які грошові кошти, у тому числі, за виконаними господарськими договірними зобов'язаннями; крім того, вказані постанови не наділяють суб'єктів господарювання правом вимоги до АТ "НАК "Нафтогаз України".
В апеляційній скарзі відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31.08.2021 у справі №910/9617/20, в якій зазначено, що суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на наявність між сторонами договірних правовідносин, не надав оцінки доводам позивача стосовно прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 № 143, якою передбачено, що не нараховується постачальникам природного газу для потреб побутових споживачів заборгованість за природний газ в межах норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджених постановою від 08.06.1996 № 619 у редакції, що діяла до 01.10.2014.
Проте, як вбачається зі змісту вказаної постанови, предметом позову у справі №910/9617/20 є вимога про стягнення коштів в порядку ст.1212 ЦК України (а не про визнання недійсним правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог, як у даній справі № 913/347/21), окрім того, в постанові від 31.08.2021 у справі №910/9617/20 Верховним Судом не було висловлено правової позиції щодо застосування вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та не прийнято остаточного рішення, а передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції із зазначенням, що суду апеляційної інстанції необхідно з'ясувати питання стосовно: підстави здійснення позивачем оплати грошових коштів у сумі, заявленій ним до стягнення, а саме чи грошові кошти сплачені позивачем на підставі договору або з урахуванням норм поставленого природного газу для потреб побутових споживачів у разі відсутності газових лічильників, визначених у відповідних постановах Кабінету Міністрів України; чи свідчить визнання протиправними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України № 237 та № 203 з моменту їх прийняття адміністративним судом у справах № 826/16447/15 та № 826/2507/18, а також прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 27.02.2019 № 143 про наявність підстав для висновку про те, що правова підстава отримання відповідачем грошових коштів відпала, а отже, і підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, з огляду на відмінність правовідносин у справі №910/9617/20 та в даній справі №913/347/21 та на відсутність у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/9617/20 правового висновку, що міг би бути застосований при розгляді спору в даній справі №913/347/21 - колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на вищевказану постанову Верховного Суду не може бути визнано переконливим доводом.
Колегія суддів також враховує, що, як зазначав сам відповідач у відзиві на позовну заяву (т.2, а.с.167), АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання зобов'язань припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/6651/21 в задоволенні позову відмовлено із зазначенням, що виходячи зі змісту постанов Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 №63 "Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами" та від 27.02.2019 № 143 "Питання споживання природного газу", враховуючи те, що грошові вимоги відповідача до позивача на суму 71283372,55 грн, які є предметом зарахування за заявою АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” від 19.04.2021 №01-02-38/798 про зарахування зустрічних вимог, є спірними, зважаючи на існування між сторонами спору щодо наявності та розміру такого зобов'язання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для припинення зобов'язань АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” перед АТ "НАК "Нафтогаз України" у сумі 71283372,55 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви від 19.04.2021 №01-02-38/798.
Як вбачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” подано на вказане рішення апеляційну скаргу, яку ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 залишено без руху.
Із вищенаведених обставин, на думку колегії суддів, додатково вбачається, що питання наявності підстав для здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” від 19.04.2021 №01-02-38/798 є спірним - про що свідчать дії АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз”, яке звернулося до суду з позовом про визнання такого зобов'язання припиненим, а в подальшому - з апеляційною скаргою у справі №910/6651/21 на відповідне судове рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що в даному апеляційному провадженні у справі №913/347/21 відповідачем не наведено обставин, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, в якому місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність безспірності вимоги АТ “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” до АТ "НАК "Нафтогаз України" у сумі 71283372,55 грн, а відтак, і про невідповідність заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог вимогам чинного законодавства - що є підставою для задоволення позову про визнання такого правочину недійсним.
Зазначеного висновку суду першої інстанції не спростовано відповідачем в ході апеляційного провадження.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду та для відмови в позові.
Суд апеляційної інстанції в ході даного провадження надав належну оцінку наявним у справі доказам та доводам сторін, водночас, керуючись Рішенням ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За результатами апеляційного провадження колегією суддів також не було встановлено зазначених у ч.4 ст.269 ГПК України обставин, а саме, наявності неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права в розумінні ч.2 ст.277 ГПК України або порушення норм процесуального права, які згідно з ч.3 цієї ж норми є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 13, 269, п.1 ч.1 ст.275, ст.276, ст.282 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Луганськгаз” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Луганської області від 05.10.2021 у справі №913/347/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 21.02.2022
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя І.В. Тарасова
Суддя В.О. Фоміна