ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2022 року м. Київ № 826/23417/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна установа «Львівська установа виконання покарань №19», Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)», про визнання дій незаконними та стягнення шкоди,
установив:
12.10.2015 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) через представника звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної пенітенціарної служби України (ДПтС України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Львівський слідчий ізолятор, Полицька виправна колонія №76, про:
- визнання дій відповідача незаконними;
- стягнення з відповідача шкоди у розмірі 48000 грн у зв'язку з вчиненням незаконних дій відносно позивача.
В обґрунтування заявлених вимог представник зазначила, що ДПтС України взагалі не розглянула скаргу ОСОБА_1 від 20.08.2015 про скасування накладеного начальником УВП №19 постановою №351 від 16.06.2015 на позивача дисциплінарного стягнення.
Вирішення питання відповідачем перекладено на начальника управління ДПтС України у Львівській області, який, як стверджує представник, в даному питанні розбиратися не захотів.
Окрім того, вона вказує, що 12.08.2015 відбулося засідання комісії Полицької виправної колонії №76 стосовно розгляду питання щодо переведення позивача до дільниці соціальної реабілітації у відповідності до статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК України), оскільки ОСОБА_1 відбув не менше третини строку покарання.
У вирішенні даного питання відмовлено з огляду на те, що позивач має 12 дисциплінарних стягнень, що, як стверджує представник не відповідає дійсності, оскільки частина стягнень є погашеними, а інші неправомірно накладені, в зв'язку із відсутністю складу та події порушення.
Таким чином, позивач вважає дії ДПтС України незаконними, що тягне відшкодування йому шкоди у розмірі 48000 грн.
Поряд із цим, у позовній заяві представник наводить обставини етапування позивача зі слідчого ізолятора до виправної колонії, що супроводжувалось документами, серед яких довідка із наведенням переліку дисциплінарних стягнень та дат їх накладення, що була складена з метою навмисно завдати особі, яку тримають під вартою фізичних чи моральних страждань або принизити людську гідність. Оскільки відповідних дисциплінарних порушень позивач не вчиняв і відповідно до довідок Львівського СІЗО від 30.03.2012 та 26.06.2013 ніяких дисциплінарних стягнень не мав, відповідно зазначені у довідці дисциплінарні стягнення накладені несвоєчасно, заднім числом та до порушення режиму позивачем не мають ніякого відношення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2015 у справі відкрито провадження, а ухвалою від 27.10.2017 у зв'язку із зміною складу суду справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України, за правилами загального позовного провадження.
В судових засіданнях представник позивача заявлені вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала. Зазначила, що не погодившись із рішенням комісії Полицької виправної колонії управління ДПтС України у Рівненькій області по розгляду заохочувальних норм засуджених у формі протоколу №43 від 07.08.2015, позивач 20.08.2015 звернувся до ДПтС України із скаргою на постанову №351 від 16.06.2015 про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Відповідно до частини тринадцятої статті 134 КВК України, засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» вказану скаргу було надіслано на розгляд до управління ДПтС України у Львівській області, про що повідомлено позивача.
Позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки є надуманими та побудованими на суб'єктивному сприйнятті фактичних обставин, що не ґрунтується на обставинах справи та позбавлені правового підґрунтя. До того ж, завдана моральна шкода відшкодовується за наявності вини заподіювана, а позивач не довів в чому саме полягає завдана моральна шкода і тому, підстав для її відшкодування немає.
Третя особа - Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)» у запереченнях проти позову зазначає про те, що після звернення позивача до них з питанням оскарження накладеного на нього у Львівському слідчому ізоляторі стягнення, йому було роз'яснено відсутність повноважень для того, щоб скасувати або відмінити стягнення накладене в іншій установі та рекомендовано звернутись до начальника управління ДПтС України у Львівській області, оскільки стягнення накладене начальником Львівської установи виконання покарань.
По суті змісту позовної заяви заперечення є аналогічними позиції відповідача у справі.
Третя особа - Державна установа «Львівська установа виконання покарань №19» письмово позиції у даній справі не викладала.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, клопотання представника відповідача про розгляд справи у письмовому провадженні, третіх осіб про розгляд справи у їх відсутність та неявку позивача, суд на підставі частини третьої статті 194 КАС України та частини дев'ятої статті 205 цього ж Кодексу ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Так, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, громадянин України, уродженець м. Житомир, засуджений вироком Сихівського районного суду м. Львова від 14.02.2014, зміненим ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 08.04.2015 - до 8 років позбавлення волі.
Рішенням комісії з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі у Львівській області (протокол №14 від 17.04.2015) йому визначено виправну колонію середнього рівня безпеки для осіб, вперше засуджених до позбавлення волі.
Початок строку відбування кримінального покарання: 14.11.2011. Кінець строку відбування кримінального покарання: 14.11.2019.
Протоколом №43 від 07.08.2015, що складено за результатом засідання комісії Полицької виправної колонії управління ДПтС України у Рівненській області по розгляду заохочувальних норм засуджених, засудженому ОСОБА_1 відмовлено у застосуванні статті 101 КВК України, як такому, що не стає на шлях виправлення, оскільки на час розгляду комісією матеріалів, ОСОБА_1 мав дванадцять дисциплінарних стягнень накладених правами начальника Львівської УВП (№19) та начальника Київського слідчого ізолятора.
Як вказує відповідач у запереченнях на позовну заяву, одинадцять стягнень погашених у встановленому законом порядку, одне не зняте та не погашене. Тобто, на час розгляду матеріалів з питань переведення засудженого до дільниці соціальної реабілітації, останній мав одне непогашене стягнення, а саме догану від 16.06.2015 накладену начальником СІЗО за невиконання команди «Відбій».
Оголошення догани оформлено постановою №351 від 16.06.2015, копія якої міститься у матеріалах справи (т. 1 а.с. 40).
Зі змісту даної постанови вбачається, що прийнято її, керуючись статтею 15 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та пунктом 6 розділу 8 наказу Міністерства юстиції України №460/5 від 18.03.2013, яким затверджено "Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України". При цьому, постанову скріплено підписом начальника УВП №19 (Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19»).
Не погодившись із рішенням комісії, що прийнято з урахуванням вказаної вище постанови, позивач 20.08.2015, через представника, громадянку ОСОБА_2 звернувся до ДПтС України із скаргою від 20.08.2015 про скасування постанови №351 від 16.06.2015 про накладення на нього дисциплінарного стягнення.
Як вбачається із супровідного листа ДПтС України від 04.09.2015 №6/2-6803-15/П-5153, додатком до якого є звернення на 6 аркушах, відповідне звернення відповідачем надіслано на розгляд до управління ДПтС України у Львівській області. Направлення скарги обґрунтовано посиланням на частину третю статті 7 Закону України «Про звернення громадян».
Тут суд звертає увагу на те, що суть позовної заяви зводиться до того, що фактично позивач оскаржує дії відповідача - ДПтС України, як центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань щодо розгляду скарги адресованої саме йому і вважає протиправним те, що скарга не розглянута по суті, а спрямована для розгляду іншому суб'єкту.
Відповідно враховуючи предмет та підстави позову суд не надає оцінку по суті ні постанові №351 від 16.06.2015 про накладення на позивача дисциплінарного стягнення, ні змісту поданої ним скарги, ні низці тих обставин, про які зазначає представник у позовній заяві, акцентуючи на безпідставності складення документів про накладення на позивача дисциплінарних стягнень.
Предметом оцінки та основним питанням, яке постало перед судом у даній справі є обставина правомірності направлення відповідачем скарги на розгляд до управління ДПтС України у Львівській області і як наслідок, наявність підстав для відшкодування завданої шкоди.
Надавши оцінку спірним правовідносинам, доводам позивача, відповідача, третьої особи у справі, що наведено у заявах по суті, а також доказам в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд виходить з наступного.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (Закон №2713-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону №2713 визначено, що на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Структура та чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України визначена статтею 6 Закону №2713-IV. Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, установи виконання покарань, слідчі ізолятори, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи та організації, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в установах банків (ч. 6 ст. 6).
Як визначено частиною першою статті 7 Закону №2713-IV Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, утворюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
Статтею 9 Закону №2713-IV, визначено, що для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі (ч. 1 ст. 9).
Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансово-господарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління (ч. 2 ст. 9).
Положення про територіальні органи управління затверджуються Міністерством юстиції України (ч. 3 ст. 9).
В ході розгляду даної справи судом витребувано та долучено до матеріалів справи копію Положення про управління ДПтС України у Львівській області, затверджене наказом ДПтС України від 30.12.2011 №654.
У свою чергу установи виконання покарань та слідчі ізолятори утворюються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, та виконують функції, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами. Законодавством визначаються особливості відвідування цих установ і слідчих ізоляторів та спеціальні вимоги режиму доступу на їх територію (ст. 11 Закону №2713-IV).
Статтею 18 Закону №2713-IV визначено права та обов'язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.
Так, відповідно до частини першої статті 18 Закону №2713-IV, посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів зобов'язані, серед іншого:
- забезпечувати правопорядок, додержання вимог режиму, правил внутрішнього розпорядку в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і на прилеглих до них територіях та вимагати від засуджених і осіб, узятих під варту, інших осіб виконання ними обов'язків, установлених законом (п. 6);
- припиняти адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений законодавством порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань (п.9);
- запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно приймати щодо них рішення (п. 10).
Водночас, відповідно до частини другої статті 18 Закону №2713-IV, посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів мають право, серед іншого:
- складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення (п. 9).
Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі та порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених волі врегульовують статті 132, 134 КВК України. Догана є одним з передбачених статтею 132 Кодексу видів стягнень.
Частиною тринадцятою статті 134 КВК України визначено, що засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
Так, частиною першою статті 135 КВК України визначено, що правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Відповідно до статей 51, 59, 102, 107 та 151 КВК України та з метою врегулювання порядку виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 №2186/5 затверджено «Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі».
Пунктом шостим розділу XXV «Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до засуджених, порядок їх застосування», передбачено можливість засудженого оскаржити накладене на нього стягнення вищій посадовій особі органу і установи виконання покарань, прокурору або до суду, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. У разі коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею за відсутності порушення з боку засудженого, вища за посадою посадова особа може скасувати таке стягнення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №225 затверджено «Положення про Державну пенітенціарну службу України» відповідно до якого, ДПтС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань (Положення №225).
Основними завданнями ДПтС України, серед іншого, є контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту (п.п. 4 п. 3 Положення №225).
ДПтС України з метою організації своєї діяльності, серед іншого:
- забезпечує дотримання вимог законодавства в органах і установах (п.п. 7 п. 4 Положення №225);
- забезпечує здійснення заходів стосовно запобігання вчиненню кримінальних правопорушень і дисциплінарних проступків засудженими та особами, узятими під варту, а також заходів щодо них для припинення кримінальних правопорушень і дисциплінарних проступків (п.п. 8 п. 4 Положення №225);
- здійснює розгляд звернень громадян та юридичних осіб з питань, пов'язаних із діяльністю ДПтС України, органів і установ (п.п. 30 п. 4 Положення №225);
Пунктом 7 Положення №225 передбачено, що ДПтС України здійснює покладені на неї повноваження безпосередньо та через територіальні органи управління, органи і установи.
Враховуючи структуру ДПтС України (ст. 6 Закону №2713-IV), керівники територіальних органів управління ДПтС України є вищими посадовими особами по відношенню до установ виконання покарань відповідного регіону.
Повноваження голови територіального підрозділу ДПтС України судом досліджено на підставі долученої до матеріалів справи Посадової інструкції №94 Начальника УВП - начальника арештного дому державної установи «Львівська станова виконання покарань (№19)».
При цьому, як вбачається зі змісту статті 7 Закону України «Про звернення громадян» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (ч. 1).
Частиною третьою цієї ж статті визначено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Як вбачається з матеріалів справи, супровідним листом ДПтС України від 04.09.2015 №6/2-6803-15/П-5153, додатком до якого є звернення на 6 аркушах, звернення громадянки ОСОБА_2 від 20.08.2015 відповідачем надіслано на розгляд до управління ДПтС України у Львівській області. Копію супровідного листа для відома надіслано і заявниці.
На виконання даного листа, управлінням ДПтС України у Львівській області проведено службову перевірку фактів, викладених у зверненні громадянки ОСОБА_2 щодо застосування до засудженого ОСОБА_1 статей 100, 101 КВК України й скасування стягнення за порушення режиму утримання у Львівській УВП (№19) та складено відповідний висновок.
Так: ряд фактів, зазначених у зверненні громадянки ОСОБА_2 , визнано такими, що не знайшли свого підтвердження; подальше проведення перевірки по фактам, викладеним у зверненні громадянки ОСОБА_2 стосовно засудженого ОСОБА_1 , який до 26.05.2015 відбував покарання у Львівській УВП (№19) управління ДПтС України у Львівській області, щодо неправомірних дій особового складу установи, - завершено; обґрунтовану відповідь надано відповідачу та заявниці.
Листом від 09.09.2015 №10/6-224-15/П-224 громадянці ОСОБА_2 повідомлено, що її звернення від 20.08.2015, адресоване ДПтС України, управлінням ДПтС України у Львівській області уважно розглянуто.
А саме, при проведенні службової перевірки встановлено, що у всіх випадках допущення ув'язненими порушень режиму утримання, та застосування до них стягнень адміністрація Львівської УВП (№19) управління ДПтС України у Львівській області керується чинним кримінально-виконавчим законодавством.
За діяльністю установи та законністю дій персоналу установи щодо засуджених здійснюється постійний прокурорський контроль та нагляд. У разі виявлення порушень законодавства прокуратурою вживаються невідкладні заходи щодо усунення виявлених недоліків та притягнення винних посадових осіб до відповідальності.
Припущення щодо неправомірності дій адміністрації Львівської УВП (№19), а саме, безпідставного застосування заходів дисциплінарного впливу, є надумане та таке, що не знайшло свого документального підтвердження.
Зважаючи на той факт, що засуджений ОСОБА_1 26.05.2015 з Львівської УВП (№19) управління ДПтС України у Львівській області вибув для подальшого відбуття покарання у Полицьку виправну колонію (№76) управління ДПтС України у Рівненській області та у відповідності до вимог пункту 6 наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань№1 від 11.01.2008 "Про затвердження Інструкції про роботу відділів установ виконання покарань та слідчих ізоляторів по контролю за виконанням судових рішень" питання щодо доцільності застосування до останнього заохочувальних норм вирішується виключно адміністративною комісією Полицької виправної колонії управління ДПтС України у Рівненській області (№76).
Матеріали справи містять також відповідь Прокуратури Львівської області від 15.09.2015 №61-6774-15 щодо звернення громадянки ОСОБА_2 від 29.08.2015 в інтересах ОСОБА_1 , щодо надання інформації про вилучення в останнього заборонених предметів під час його перебування у Львівському слідчому ізоляторі управління ДПтС України у Львівській області.
Окрім того, третьою особою - Державною установою «Полицька виправна колонія (№76)» повідомлено, що 30.07.2015 засуджений ОСОБА_1 звернувся до керівництва установи з питанням оскарження накладеного на нього стягнення у Львівському слідчому ізоляторі 16.06.2015 - догани, накладеної правами начальника Львівського слідчого ізолятора за невиконання команди відбій, та оскарження рішення комісії Полицької виправної колонії №76 щодо розгляду питання переводу до дільниці соціальної реабілітації при установі.
У відповідь, засудженому надано роз'яснення пункту 13 статті 134 КВК України. Тобто повідомлено, що адміністрація Полицької виправної колонії №76 не має таких повноважень, для того, щоб скасувати або відмінити стягнення, накладене у Львівському слідчому ізоляторі. При цьому рекомендовано звернутись до начальника управління ДПтС України у Львівській області, так як стягнення було накладене правами начальника Львівської установи виконання покарань управління ДПтС України у Львівській області (№19).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
При цьому, згідно частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, обґрунтованості аргументів учасників справи, суд доходить висновку про те, що відповідачем у справі не допущено протиправних дій щодо розгляду скарги засудженого. Навпаки, матеріалами справи підтверджено спрямування звернення громадянки ОСОБА_2 , в інтересах засудженого ОСОБА_1 на розгляд посадовій особа, яка уповноважена на розгляд таких питань.
Тобто, враховуючи, що предметом звернення були неправомірні, на думку сторони позивача, дії адміністрації Львівської УВП (№19) та необхідність скасування прийнятої начальником УВП №19 Гальчишаком Б.С. постанови від 16.06.2015 №351 про накладення на ув'язненого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, суд погоджується з доводами відповідача щодо правомірності направлення ними звернення до територіального органу ДПтС України, який здійснює покладені на службу повноваження.
З урахуванням визначеної Законом №2713-IV структури ДПтС України, передбаченого частиною тринадцятою статті 134 КВК України та "Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, що регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі" порядку оскарження засудженим накладеного на нього стягнення таке оскарження здійснюється до вищої посадової особи органу і установи виконання покарань, прокурору або до суду. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.
Відповідно, підстави для задоволення позову відсутні. Як наслідок, відсутні підстави і для задоволення позову щодо стягнення з відповідача шкоди.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв'язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна установа «Львівська установа виконання покарань №19», Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)», про визнання дій незаконними та стягнення шкоди, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 (місце реєстрації фізичної особи: АДРЕСА_1 )
Відповідач - Державна пенітенціарна служба України (місцезнаходження юридичної особи: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 81; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37534799).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна установа «Львівська установа виконання покарань №19» (місцезнаходження юридичної особи: 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, буд. 20; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України:08563978).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна установа «Полицька виправна колонія (№76)» (місцезнаходження юридичної особи: 34375, Рівненська обл., Володимирецький р-н, с. Іванчі; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08564370
Головуючий суддя О.М. Чудак
Суддя К.С. Пащенко
Суддя Т.І. Шейко