ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 січня 2022 року м. Київ № 640/17388/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Спільного Українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф"
до Відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві
про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 року №07762615140105,-
Спільне Українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" (далі також - позивач, СП ТОВ «Основа-Солсиф») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також-відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.06.2019 року №07762615140105.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не проаналізувавши Додаткові угоди та зазначені акти виконаних робіт, податкові накладні, укладені між СП ТОВ «Основа-Солсиф» та ТОВ «Унікредит Лізинг», ГУ ДФС у м. Києві дійшла до передчасних висновків щодо заниження СП ТОВ «Основа-Солсиф» податку на додану вартість в сумі 801 656 грн. А також, висновки щодо не можливості формування податкового кредиту та й заниження ПДВ у господарських операціях між СП ТОВ «Основа-Солсиф» та ТОВ «Унікредит Лізинг» є незаконними та безпідставними. Відтак, позивач просить задовольнити позов.
15.10.2019 року засобами поштового зв'язку, відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, проведена планова виїзна документальна перевірка Спільного Українського-французького підприємства з поземними інвестиціями «Основа-Солсиф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-Солсиф» з питань податкового законодавства за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, валютного - за період з 01.01.07.2016 року по 31.12.2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року за результатами якої складено Акт від 16.05.2019 року № 292/26-15-14-01-05/20057315.
Перевіркою встановлено порушення: СП ТОВ «Основа-Солсиф» п.п 14.1.13 п 14.1 ст. 14, п.50.1 ст. 50 п.п. 196.1.2 п. 196.2 ст. 196 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 801656 грн. За результатами розгляду акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.06.2019 року №07762615140105 на 801656 грн. податку на додану вартість та 400828 грн. штрафних санкцій. Відповідач вважає, що податкове повідомлення - рішення є правомірним, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
07.11.2019 року в судовому засіданні за клопотання позивача про надання додаткових доказів для обґрунтування клопотання про витребування доказів, у судовому засіданні оголошено перерву до 04.12.2019 року.
04.12.2019 року через канцелярію суду представником позивача надано клопотання про долучення доказів, а саме оригінал висновку експерта від 02.12.2019 року №SE/02/1911-15 за результатами проведення судово-економічної експертизи в адміністративній справі №640/17388/19.
04.12.2019 року в судовому засіданні представника відповідача не допущено до участі у процесі у зв'язку із закінченням строку дійсності посвідчення. Представником позивача заявлено клопотання про витребування від Офісу великих платників податків ДФС належним чином завірену копію Акту перевірки ТОВ «Альфа-Лізинг Україна» (період перевірки 2016 рік, строк проведення перевірки з 18.12.2017 року по 21.02.2018 року). Судом задоволено клопотання, в зв'язку з чим підготовче засідання відкладено до 22.12.2019 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 року витребувано у Офісу великих платників податків ДФС належним чином завірену копію Акту перевірки ТОВ «Альфа-Лізинг Україна» (період перевірки 2016 рік, строк проведення перевірки з 18.12.2017 року по 21.02.2018 року).
20.12.2019 року через канцелярію суду Офісом великих платників податків ДФС надано додаткові пояснення про не можливість виконати ухвалу суду про витребування додаткових доказів, у зв'язку із тим що ТОВ «Альфа-Лізинг Україна» з 02.01.2018 року знаходиться на обліку у Головному управлінні ДФС у м. Києві.
26.12.2019 року через канцелярію суду представником Офісу великих платників податків ДФС подано доповнення до додаткових пояснень.
20.01.2020 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про надання додаткових пояснень та документів.
22.01.2020 року в підготовчому судовому засіданні, суд оголошує документи, що надійшли та виносить ухвалу про закінчення підготовчого провадження по справі та призначення справи до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.12.2019 року 22.01.2020 року закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 26.02.2020 року.
26.02.2020 року в судове засідання представник відповідача не з'явився. Представник позивача не заперечував про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. На підставі частини третьої статті 194, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Щодо питання процесуального правонаступництва. Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Постанова №893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно абзацу третього пункту другого Постанови №893 територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (пункт 3 Постанови № 893).
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі - Наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 №755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року №529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови №893, розпочато з 01.01.2021 року.
Крім того, з метою реалізації Постанови №893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 року № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 року № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов'язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22.10.2020 року внесено рішення №1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Таким чином, з 22.10.2020 року Головне управління ДПС у м. Києві перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.
Водночас, 30.09.2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.
Отже, станом на день розгляду справи, функції та повноваження Головного управління ДПС у місті Києва (код ЄДРПОУ 43141267), перейшли до його правонаступника - відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011), з огляду на що, в порядку статті 52 КАС України суд замінює відповідача у справі - Головне управління ДПС у м. Києві на відокремлений підрозділ Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Спільне Українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" 02.08.1994 року №71654 взято на податковий облік та на момент перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС ум. Києві.
На підставі направлень від 26.03.2019 року № 430/26-15-14-01-05, № 717/26- 15-14-03-04, № 717/26-15-14-03-05, № 733/26-15-14-06-05, № 3055/26-15-14-09- 01, від 01.04.2019 р. № 713/26-15-42-08, виданих ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до п. п. 75.1.2., п. 75.1., ст. 75, ст. 77, п. 82.1., ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), плану-графіку проведення планових виїзних перевірок платників податків за 1 квартал 2019 року, на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 26.03.2019 року № 1975, проведена документальна планова виїзна перевірка СП ТОВ «Основа-Солсиф» податкового законодавства за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, валютного - за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період 01.07.2016 року по 31.12.2018 року.
За результатами цієї перевірки складено Акт перевірки від 16.05.2019 року № 292/26- 15-14-01-05/20057315 «Про результати документальної планової виїзної перевірки СП ТОВ «Основа-Солсиф».
Перевіркою встановлено порушення СП ТОВ «Основа-Солсиф».:
- п. 138.1 ст. 138, 139.2.1 п. 139.2 ст. 139, п.п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкт оподаткування в загальній сумі 2 174 231 грн. в тому числі 2016 рік в сумі 238 457 грн., 2017 рік в сумі 537 079 грн. 2018 рік в сумі 1 398 695 гривень;
- п. 138.1 ст. 138, 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в загальній сумі 801656. грн., в т.ч. за жовтень 2016 року в сумі 131022 грн., грудень року в сумі 19504 грн.; серпень 2017 року в сумі 719 грн., жовтень 2017 року в сумі 4728 грн., грудень 2017 року в сумі 59568 грн., січень 2018 року в сумі 59071 грн., березень 2018 року в сумі 60781 грн., квітень 2018 року в сумі 50581 грн., травень 2018 року сумі 3760 грн., червень 2018 року в сумі 3 грн., серпень 2018 року в сумі 31 грн., день 2018 року в сумі 31887 гривень;
- п. 51.1 ст. 51, п. 70.16 ст. 70, п.п. 176.2 «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) та розділ 3 «Порядку доповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого від них податку» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.03.2015 №4, щодо подання з помилками податкових розрахунків (форма №1-ДФ) за IV квартал 2016 року та II квартал 2017 року.
За результатами розгляду акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.06.2019 року №07762615140105 на 801656 грн. податку на додану вартість та 400828 грн. штрафних санкцій. Загальна сума грошового зобов'язання становить 1202484 грн.
Вказане податкове-повідомлення рішення було винесено 12.06.2019 року та отримано СП ТОВ «Основа-Солсиф» 14.06.2019 року, що підтверджується копією розписки до поштового відправлення.
Не погоджуючись із діями відповідача та вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.06.2019 року протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-IV (із змінами і доповненням) (далі також - ПК України у відповідній редакції), Законом України від 16.07.1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами і доповненнями) та іншими актами.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі, після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За правилами підпунктів 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього ж Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Згідно з пунктом 77.1 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.
За таких обставин суд зазначає про призначення відповідачем документальної планової виїзної перевірки СП ТОВ «Основа-Солсиф» за наявності правових підстав для її проведення.
Як вбачається з матеріалів справи, результати проведеної перевірки оформлено актом від 16.05.2019 року № 292/26- 15-14-01-05/20057315.
Вiдповiдно до пункту 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 року за № 1300/27745, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань, застосування штрафних (фінансових) санкцій.
У пункті 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36); розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (п.п.14.1.231).
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 140.4 статті 140 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування зменшується: 140.4.1. на суму нарахованих доходів від участі в капіталі інших платників податку на прибуток підприємств, платників єдиного податку та на суму нарахованих доходів у вигляді дивідендів, що підлягають виплаті на його користь від інших платників цього податку (крім інститутів спільного інвестування та платників, прибуток яких звільняється від оподаткування відповідно до положень цього Кодексу, у розмірі прибутку, звільненого від оподаткування); 140.4.2. на суму від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років. Положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу; 140.4.3. на суму уцінки, врахованої у фінансовому результаті до оподаткування у поточному податковому (звітному) періоді на інструменти власного капіталу, перекласифіковані у фінансові зобов'язання відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 (далі - Закон №996-XIV), бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною шостою статті 8 Закону №996-XIV визначено, що керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Як передбачено частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і пунктом 1.2 пункту Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704 (далі Положення №88).
В пункті 2.1 Положення №88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
За змістом пунктів 2.15, 2.16 Положення №88 первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників.
У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Порядок коригування фінансового результату на різниці, що виникають при формуванні резервів (забезпечень), у тому числі резерву сумнівних боргів, визначено нормами ст.139 Податкового кодексу України. Відповідно до положень ппідпунктів 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Крім того, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.
Згідно підпунктів 139.2.2 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
Тобто, фінансовий результат до оподаткування зменшується лише тоді, коли здійснюється коригування у бік зменшення резерву сумнівних боргів, і на цю суму збільшується фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
У разі списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування, який визначений у фінансовій звітності, не підлягає зменшенню на суму списаної заборгованості.
При цьому, на суму витрат від списання понад суму резерву сумнівних боргів дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, встановленим п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, підлягає збільшенню фінансовий результат до оподаткування.
Водночас, якщо безнадійна заборгованість, яка відповідає ознакам, встановленим п.п.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, у разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів списується з активів на інші операційні витрати, то збільшення фінансового результату до оподаткування не здійснюється.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, у тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, а також включення витрат до складу оподатковуваного доходу є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі й наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для проведення відповідних господарських операцій, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, та інші обставини, які в сукупності можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави, зокрема у вигляді податкового кредиту.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документа, на підставі яких платник податків задекларував суму прибутку чи податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Згідно з підпунктами 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 ПК України лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк.
Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла в викупом, оренди земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових приміщень. Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.
Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Оподаткування операцій лізингу (оренди), концесії здійснюється в порядку, визначеному пунктом 153.7 статті 153 ПК України.
Частиною 1 цієї статі передбачено, що передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.
При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» до складу лізингових платежів можуть включатися: а) сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсація відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що у періоді, що перевірявся позивач мав договірні взаємовідносини з ТОВ «Унікредит Лізинг» (з 30.01.2017 року ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ»), а саме, код ЄДРПОУ 33942232.
СП ТОВ «Основа-Солсиф» уклало низку додаткових угод з ТОВ «Унікредит Лізинг»:
-Додаткова угода № 2 до Договору фінансового лізингу № 380-LD від 12.02.2018 року п. 2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу складає 1062 137,05 грн., п. 3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 2 до Договору фінансового лізингу № 380-LD від 12.02.2018 року)»;
-Додаткова угода № 2 до Договору фінансового лізингу № 265-LD від 30.10.2007 року п.2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу складає 1 040 138,68 грн., п. 3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 2 до Договору фінансового лізингу № 265-LD від 30.10.2007 року)»;
- Додаткова угода № 3 до Договору фінансового лізингу № 251-LD від 22.10.2007 року п.2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу складає 2 278 540,52 грн., п.3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 3 до Договору фінансового лізингу № 251-LD від 22.10.2007 року)»;
- Додаткова угода № 2 до Договору фінансового лізингу № 282-LD від 12.11.2007 року - п. 2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу складає 884 361,61 грн., п. 3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 2 до Договору фінансового лізингу № 282-LD від 12.11.2007 року)»;
-Додаткова угода № 3 до Договору фінансового лізингу № 395-LD від 12.02.2008 року п.2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу становить 873 504,32 грн., п.3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 3 до Договору фінансового лізингу Ns 395-LD від 12.02.2008 року)»;
- Додаткова угода № 4 до Договору фінансового лізингу № 428-LD від 11.04.2008 року п. 2 «Сторони домовилися, що комісія за внесення змін до договору фінансового лізингу становить 470 704,87 грн., п.3 погашення боргу та додаткових витрат за реструктуризацію боргу до Договору фінансового, відбуватиметься відповідно до графіку (в редакції Додаткової угоди від 29.12.2012 року про внесення змін в додаткову угоду № 4 до Договору фінансового лізингу № 428-LD від 11.04.2008 року)».
Крім того, надання послуг за Додатковими угодами, укладеними СП ТОВ «Основа-Солсиф» із ТОВ «Унікредит Лізинг» підтверджуються: Актом № ОУ-0005233 здачі прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 12.10.2015 року № 2015, Актом № ОУ-ООЮ188 здачі прийняття-робіт (наданих послуг), податковою накладною від 13.10.2017 року № 88, Актом № ОУ-0005232 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 13.10.2017 року № 87, Актом № ОУ-0005231 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 13.10.2017 року № 86, Актом ОУ-0005433 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 24.10.2017 року № 241, Актом № ОУ- 0006003 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 15.12.2017 року № 1, Актом № ОУ-0000275 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковою накладною від 24.01.2018 року № 145, Актом № ОУ-0000652 здачі- прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною 13.03.2018 року № 62, Актом № ОУ-0000943 здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податковою накладною від 16.04.2018 року № 104, Актом № ОУ-0001922 здачі-прийняття робіт (наданих послуг),податковою накладною від 05.12.2018 року № 3.
Також, в матеріалах справи наявний висновок експерта від 02.12.2019 року № SE/02/1911-15 за результатами проведення судово-економічної експертизи, згідно якого викладене в акті перевірки від 16.05.2019 року № 292/26- 15-14-01-05/20057315, документально не підтверджується.
На виконання ухвали суду про витребування доказів суду надано акт від 28.02.2018 року №319/28-10-43-01/33942232 «Про результати перевірки ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ»(код ЄРДПОУ 33942232) податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 30.09.2017 року, валютного за період з 01.01.2012 року по 30.09.2017 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 року по 30.09.2017 року.
Згідно якого за період з 01.02.2012 року по 30.09.2017 року перевіркою ТОВ «НЕОС ЛІЗИНГ» повноти визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість не встановлено їх заниження або завищення, що співпадає з періодом спірних господарських операцій СП ТОВ «Основа-Солсиф».
Суд, дійшов висновку, про відповідність СП ТОВ «Основа-Солсиф» формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Унікредит Лізинг», оскільки всі господарській операції по Додатковим угодам не є фіктивними, первинні документи, які складені на виконання Додаткових угод, відповідають вимогам чинного законодавства; ТОВ «Унікредит Лізинг» по цим господарським операціям було сплачено ПДВ; між СП ТОВ «Основа-Солсиф» та ТОВ «Унікредит Лізинг» були складені відповідні податкові накладні, які зареєстровані в ЄРПН.
Відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників/виконавців, а тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між позивачем та його контрагентом, не є обґрунтованим.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем за наслідками спірної перевірки, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті дев'ятої Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вважає, що наведені у позовній заяві доводи є обґрунтованими та знаходять документальне підтвердження.
Сторона відповідача у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростувала викладених у позовній заяві доводів та обставин щодо порушення процедури проведення перевірки, натомість, вдалась до обґрунтувань виявлених за результатами проведення перевірки порушень.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги, підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд та відповідно до платіжне доручення, яке міститься в матеріалах справи № 393 від 05.09.2019 року, стягує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 18037,26 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві.
Керуючись положеннями статей 2, 72-78, 79,139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Спільного Українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" задовольнити.
2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.06.2019 року №07762615140105.
3. Стягнути з бюджетних асигнувань відокремленого підрозділу Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві на користь Спільного Українсько-французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" витрати по сплаті судового збору у розмірі 18037,26 (вісімнадцять тисяч тридцять сім гривень двадцять шість копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: Спільне Українсько-французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-Солсиф" ( код ЄДРПОУ 20057315, адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, 17);
Відповідач: відокремлений підрозділ Державної податкової служби України Головного управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).
Повне судове рішення складено 31.01.2022 року.
Суддя Л.О. Маруліна