Справа № 420/13271/21
21 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378020; адреса: вул. Соборна, 34, с. Старокозаче, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68607) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
28 липня 2021 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, у якому позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у порушенні пункту 7 статті 118 та пункту 3 статті 123 Земельного кодексу України при розгляді клопотання позивачки від 25.03.21;
зобов'язати відповідача задовольнити клопотання позивачки від 25.03.21;
стягнути з відповідача на користь позивачки 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28.07.2021 року о 10:32:15 справа №420/13271/21 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 02.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.
22.09.2021 року за вх.№52104/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.09.2021 року за вх.№ЕС/2019/21 від позивачки надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 04.10.2021 року вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, витребувано письмові докази, призначено підготовче засідання на 21.10.2021 року, яке було відкладено на 09.11.2021 року.
У зв'язку із перебуванням судді у відпустці підготовче засідання перенесено на 25.11.2021 року.
Ухвалою суду від 25.11.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021 року
У судове засідання 15.12.2021 року сторони не з'явились. Про дату, час та місце судового засідання сповіщались належним чином та завчасно. 29.11.2021 року за вх.№ЕС/2835/21 від позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
Згідно ч.1 ст.205 КАСУ неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.9 ст.205 КАСУ якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
В обґрунтування вимог позову позивачка вказує, що з метою реалізації права на отримання безоплатно земельної ділянки у власність в межах передбачених ст.121 ЗК України розмірів позивачкою на електронну пошту Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області було направлено заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Натомість, відповідь отримана позивачкою не була, що і слугувало підставою для звернення до суду із даною заявою.
22.09.2021 року за вх.№32104/21 від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтований тим, що на адресу сільської ради жодні заяви від позивачки не надходили, а з урахуванням положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» за умови відсутності підтвердження сільської ради про отримання електронного листа заяву позивачки не можна вважати поданою. При цьому, неотримання відповіді від сільської ради не перешкоджає праву позивачки на розробку проекту землеустрою згідно абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України.
Розглянувши у письмовому провадженні наявні матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
25.03.21, керуючись ст.ст. 81, 121 Земельного кодексу України, засобами електронної пошти ОСОБА_1 направила клопотання до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га (кадастровий № 5120881800:01:002:0694) за рахунок земель запасу, додавши копію паспорта, РНОКПП, графічні матеріали.
Згідно даних автоматизованого звіту електронний лист отримано відповідачем 25.03.2021 року о 12 год. 49 хв. (а.с.6).
Дозволу або вмотивованої відмови позивачка не отримала.
Вважаючи бездіяльність при розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатну приватизацію земель - порушеним, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.
Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно п. "б" ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.
Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З урахуванням вказаних положень позивачка 25.03.2021 року звернулась до сільської ради із відповідною заявою, яку направила на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суд звертає увагу, що аналогічна електронна адреса визначена на офіційному сайті відповідача, а також на бланку документів (відзив на позовну заяву).
Представник відповідача вказує, що з урахуванням положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» за умови відсутності підтвердження сільської ради про отримання електронного листа заяву позивачки не можна вважати поданою.
Згідно ст.11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу.
Якщо попередньою домовленістю між суб'єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.
У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.
Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, електронна комунікаційна, інформаційно-комунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.
Згідно даних автоматизованого звіту електронний лист отримано відповідачем 25.03.2021 року о 12 год. 49 хв. (а.с.6). Таким чином, враховуючи зміст звіту суд вважає заяву позивачки отриманою сільською радою.
Крім цього, ухвалою суду від 04.10.2021 року витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію журналу обліку вхідної кореспонденції за період з 22.03.2021 року по 29.03.2021 року включно з метою встановлення факту реєстрації (чи навпаки) заяви позивачки.
Витягу з журналу за такий період суду не надано (а.с.25).
Також суд відхиляє аргумент відповідача щодо відсутності порушення її прав у зв'язку із можливістю самостійного замовлення проекту землеустрою (без надання дозволу) згідно абз.2 част.7 ст.118 ЗК України, врахувавши, що ця норма ЗК України стосується випадків, коли за таким дозволом звернулася особа, якій належить право власності на об'єкт нерухомості, розташований на бажаній земельній ділянці.
Проте, позивачка звернулася до відповідача з інших підстав та з клопотанням іншого змісту.
Таким чином, Старокозацька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області діяла не на підставі та не у спосіб, що передбачені діючим законодавством України, без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб'єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачкою клопотання.
У зв'язку з викладеним, наявні підстави для визнання противоправною бездіяльності Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 25.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
Згідно ч.4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як встановлено ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде зобов'язання Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття "власності", яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права" і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту "d" Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: "Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин".
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IVдо офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Стаття 41 Конвенції проголошує: "Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа "Бушемі проти Італії", рішення від 16.09.1999 р.).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.
Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд акцентує увагу, що заявлена сума моральної шкоди до стягнення позивачкою не обґрунтована - не вказано ані обґрунтування, ані опису об'єктивних обставин, які свідчать про реальне заподіяння моральної шкоди.
Таким чином, в частині стягнення моральної шкоди суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа "РуїзТоріха проти Іспанії" (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 (г) ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» згідно ухвали суду від 02.08.2021 року, судові витрати для розподілу відсутні.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04378020; адреса: вул. Соборна, 34, с. Старокозаче, Білгород-Дністровський район, Одеська область, 68607) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати противоправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 від 25.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки (кадастровий № 5120881800:01:002:0694) площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства
Зобов'язати Старокозацьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.03.2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки (кадастровий № 5120881800:01:002:0694) площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повне рішення складене та підписане 21.02.2022р. у зв'язку із перебуванням судді з 28.12.2021р. по 11.02.2022р. у відпустці, тимчасовою непрацездатністю та проходженням підтримки кваліфікації у НШС України.
Суддя М.М. Аракелян