Справа № 420/25722/21
21 лютого 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бжассо Н.В., розглянув у порядку письмового провадження в м. Одеса за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення 04.10.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.10.2019 року по 17.11.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2019 року № 214, позивача звільнено з військової служби. На виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року у справі № 420/5128/20 та від 09.06.2021 року у справі № 420/5635/21, відповідачем 30.04.2021 року та 17.11.2021 року була виплачена позивачу грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексація грошового забезпечення. Тобто, остаточний розрахунок з позивачем, відповідач провів не в день його звільнення 04.10.2019 року, а лише 17.11.2021 року.
Ухвалою суду від 21.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.01.2022 року від представника відповідача, ВЧ НОМЕР_1 , надійшов відзив на адміністративний позов, з огляду на який відповідач зазначає, що не можливо ототожнювати військову службу та трудові відносини, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінив надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності та робить наступні висновки.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №214 від 04.10.2019 року, старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія-санітара медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , звільненого (демобілізованого) наказом командира 363 окремого батальйону охорони та обслуговування (по особовому складу) 43-РС від 01.10.2019 року, у запас за підпунктом "а" пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (у зв'язку із закінченням строку контракту), визначено вважати таким, що справи та посаду здав, з 04 жовтня 2019 року, та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено на облік до Захарівського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Одеської області.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року у справі № 420/5128/20, 29.04.2021 року військова частина НОМЕР_1 нарахувала ОСОБА_1 9264,12 грн. грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки.
Вказаний факт підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним доручення № 480 від 29.04.2021 року.
Зазначені кошти надійшли на картковий рахунок позивача - 30.04.2021 року, що підтверджено ОСОБА_1 у позові.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/5635/21, ОСОБА_1 17.11.2021 року нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
Згідно з ч. 2 ст. статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України затверджено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Вказані нормативно-правові акти не визначають підстави та порядок відшкодування військовослужбовцям за затримку виплати належних сум грошового забезпечення, у зв'язку із чим в таких випадках мають застосовуватися норми трудового законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд наголошує, що стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Як встановлено судом, позивача 04.10.2019 року було звільнено з військової служби та проведено з ним розрахунок при звільненні.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не була виплачена належна йому сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації в день звільнення, вимоги позивача про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є такими, що належать до задоволення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд робить висновок, що адміністративний позов ОСОБА_1 належить до задоволення.
Керуючись ст.ст.2, 3, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 205, 243, 245, 246, 250, 257-262, 295 КАС України, суд
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення 04.10.2019 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 04.10.2019 року по 17.11.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Повний текст рішення складений та підписаний судом 21.02.2022 року.
Суддя Н.В. Бжассо