Справа № 420/26006/21
21 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Горбаченка Е.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання65036, АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання65036, АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за невикористані дні додаткової відпустки в 2014 році, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.10.2016 року, яка викладена в листі № 222/4/2197 від 08.09.2021 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки за 2014 рік, всього за 14 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 11.10.2016 року;
визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року та з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року, яка викладена в листі вих. Від 08.09.2021 року № 222/4/2197;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року, з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року та компенсацію втрати частини доходу через затримку виплати індексації грошового забезпечення за вказані періоди;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії);
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення 11.10.2016 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 ;
стягнути з Військової частини НОМЕР_2 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 за період з 11.10.2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справ.
Ухвалою від 22.12.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
25.01.2022 року (вх. № 5417/22) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.
31.01.2022 року (вх. №6194/22) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Наказом командувача військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.10.2016 року №217 дск позивача виключено зі списків особового складу частини. При цьому, за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року та з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі. Крім того, під час проходження військової служби позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій, однак за період за 2014 рік позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу військовою частиною НОМЕР_2 з ним не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
Наказом командувача військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.10.2016 року №217 дск позивача виключено зі списків особового складу частини.
Як зазначено в позовній заяві, позивач звертався до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, однак у виплаті йому було відмовлено.
Таким чином, позивач, вважаючи не нарахування та не виплату грошової компенсації, яка належала йому за 2014 рік протиправним, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Основного Закону встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 05 листопада 1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 101 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 101 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 101 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-XII від 21 жовтня 1993 року (далі - Закон №3543-XIІ) та у Законі України "Про оборону України" №1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07 червня 2018 року, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Враховуючи вищевикладене, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Така позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18, які, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02 червня 2016 року є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
В рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
З огляду на зазначене, враховуючи типові ознаки адміністративної справи №420/3742/19, а саме: суб'єктний склад сторін, підстави спору, предмет розгляду даної справи, відносини, що регулюються одними нормами права, а також аналогічні вимоги, суд дійшов висновку, що адміністративна справа №420/5994/19 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/19.
Крім того, застосування у даній типовій справі правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 серпня 2019 року по справі №620/4218/18 також відповідає вимогам частини третьої статті 291 КАС України.
Водночас, зміни в закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про відпустки» було внесено Законом України від 14.05.2015 №426-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни", який набрав чинності 06.06.2015р. При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому позивач не має права на додаткову відпустку за 2014 рік, у зв'язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо решти позовних вимог суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року, з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Зважаючи на викладене, Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, однак відповідачем не проведено нарахування запитуваної індексації грошового забезпечення.
Частинами 1-4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Абзацом 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ).
Згідно з статтею 2 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина; індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації визначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (у 2014 році - 101 відсотка, у 2015 році - 101 відсотка, у 2016 році - 103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Проаналізувавши вказані норми, суд прийшов до висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови № 1294.
Судом встановлено, що для проведення індексації грошового забезпечення позивача базовим місяцем було визначено: січень 2014 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі Постанова №1013) Пунктом 1 вказаної постанови передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників.
Судом встановлено, що зміна посадових окладів з урахуванням періоду проходження військової служби позивача відбулась 01.01.2008 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.
Проте, базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007, місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому, загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абзаців 1 і 2, пункту 5 Порядку № 1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.
В такому порядку, нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 "Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України".
Отже, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому постановою № 1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців, а не січень 2014 року.
Суд звертає увагу на те, що оскільки щомісячна грошова винагорода не носить постійного характеру, не була основною та змінювалась (збільшувалась), а з 01.03.2018 скасована, тому така складова грошового забезпечення не повинна впливати на розмір індексації грошового забезпечення.
Аналіз встановлених судом обставин за результатом дослідження доказів в матеріалах справи дає підстави для висновку, що за спірний період позивачу нарахування індексації здійснювалось неправильно та призвело до нарахування індексації грошового забезпечення у занижених розмірах, оскільки при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу невірно було встановлено базовий місяць у зв'язку зі зміною розмірів грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 (справа № 240/4911/18), від 07.08.2019 (справа №825/694/17), від 23.10.2019 (справа №825/1832/17).
За таких обставин дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року та з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року з встановленням базового місяця іншого ніж січень 2008 року порушують гарантії щодо грошового забезпечення військовослужбовця, відтак право позивача щодо отримання індексації грошового забезпечення у встановленому розмірі підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року та з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року з врахуванням проведеної виплати з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу через затримку виплати індексації грошового забезпечення та стягнення з військової частини НОМЕР_2 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 за період з 11.10.2016 року по день постановлення судом першої інстанції рішення у даній справ, суд зазначає наступне
Необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано у статті 3 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Тобто, необхідною ознакою при вирішенні спору, є встановлення факту нарахування доходу, про що вказано у статті 3 цього Закону.
За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже було зазначено, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Тобто, за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Отже, вказані позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.
При цьому, суд вважає позовну вимогу щодо визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не проведення 11.10.2016 року остаточного розрахунку грошового забезпечення при звільненні з військової служби ОСОБА_1 безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки є аналогічною до четвертої та сьомої позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії з урахуванням щомісячної індексації грошового забезпечення (для перерахунку призначеної пенсії) суд зазначає наступне.
Так, ст. 43 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначена норма ст. 43 Закону № 2262-ХІІ міститься в розділі V «Обчислення пенсії», тобто в загальному розділі, та безпосередньо визначає складові грошового забезпечення для обчислення пенсій. При цьому під обчисленням слід розуміти процес отримання результату за допомогою дій над числами, кожне з яких є конкретним цифровим вираженням розміру складових грошового забезпечення.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2019р. у справі № 826/3858/18.
Питання перерахунку раніше призначених пенсій регламентовано ст. 63 Закону №2262-XII, згідно із якою перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Отже, Кабінету Міністрів України надано право на встановлення умов та порядку перерахунку пенсій, а також розміри складових грошового забезпечення для такого перерахунку.
Кабінет Міністрів України постановою № 45 від 13.02.2008р. «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393» затвердив відповідний Порядок (далі - Порядок № 45).
Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що пенсії, призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ, у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Абзацом 1 п. 5 Порядку №45 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018р. (далі -Постанова № 103) передбачено, що під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням.
При цьому у Додатку 2 до Порядку №45 міститься форма довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, яку Постановою №103 було викладено в новій редакції, в якій відсутні такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення).
Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018р., залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019р., в адміністративній справі № 826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45.
Зміни внесені Постановою №103, зокрема до додатку 2 до Порядку №45, в якому визначено форму довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, були визнані судом протиправними та нечинними, відтак з 05.03.2019р. - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/3858/18 діє редакція додатку 2 до Порядку №45, яка діяла до зазначених змін.
Водночас алгоритм дій, який повинні вчинити, зокрема відповідач та ГУ ПФУ в Одеській області у зв'язку із втратою чинності положеннями пп. 1, 2 Постанови №103 та змін до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45 не змінився.
Зокрема, на час звернення позивача до відповідача із заявою про видачу нової довідки про розміри його грошового забезпечення п. 3 Порядку №45 передбачав, що на підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України.
Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком.
Відповідно до п.3.1 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014р., оформлення та подання до органів Пенсійного фонду України документів для призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та пенсій в разі втрати годувальника членам сімей померлих військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до Закону, а також визначення розміру грошового забезпечення, що враховується при обчисленні та перерахунках пенсій колишнім військовослужбовцям (крім колишніх військовослужбовців строкової військової служби), здійснюються уповноваженими органами Міністерства оборони України - обласними військовими комісаріатами (ТЦКСП) згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (зі змінами),(далі - Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій) (далі - Порядок №3-1).
Згідно з абзацами 2, 4- 6 п. 2.6 Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №937 від 31.12.2014р., оформлення та подання до органів, що призначають пенсії, документів для призначення за Законом пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам сімей померлих військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби;
визначення розміру грошового забезпечення для обчислення і перерахунку пенсій органами, що призначають пенсії, відповідно до Закону, постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей" (зі змінами) та від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393" (зі змінами) і Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (зі змінами), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (зі змінами) (далі - Порядок подання документів для призначення пенсій). У разі якщо розмір грошового забезпечення на день призначення пенсій особам, звільненим з військової служби, та членам їх сімей змінився, обласний військовий комісаріат (ТЦКСП) складає довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій згідно з нормами, що діють на день призначення пенсії за відповідною посадою;
складання та подання до органів, що призначають пенсії, довідок про розмір грошового забезпечення згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (зі змінами).
Тобто, на відповідача покладено функції по складанню довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для визначених осіб або про введення для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 2262-ХІІ, крім пенсій військовослужбовцям строкової служби та членам їх сімей, регулює Порядок №3-1.
Відповідно до п. 23 Порядку №3-1 перерахунок раніше призначених пенсій проводиться органами, що призначають пенсії, в порядку, установленому статтею 63 Закону № 2262-ХІІ. Пенсіонери подають органам, що призначають пенсії, додаткові документи, які дають право на підвищення пенсії.
Згідно з п.24 Порядку №3-1 про виникнення підстав для проведення перерахунку пенсій згідно зі статтею 63 Закону №2262-ХІІ уповноважені структурні підрозділи зобов'язані у п'ятиденний строк після прийняття відповідного нормативно-правового акта, на підставі якого змінюється хоча б один з видів грошового забезпечення для відповідних категорій осіб, або у зв'язку з уведенням для зазначених категорій військовослужбовців нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, повідомити про це орган, що призначає пенсії. Органи, що призначають пенсії, протягом п'яти робочих днів після надходження такого повідомлення подають до відповідних уповноважених структурних підрозділів списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії (додаток 5). Після одержання списків осіб уповноважені структурні підрозділи зазначають у них зміни розмірів грошового забезпечення для перерахунку раніше призначених пенсій і в п'ятиденний строк після надходження передають їх до відповідних органів, що призначають пенсії.
Таким чином, підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком №45, повідомляють орган ПФУ.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.10.2019р. у справі № 553/3619/16-а та від 17.12.2019р. у справі №160/8324/19.
Як було зазначено вище, 30.08.2017р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704, яка набрала чинності 01.03.2018р. та якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Зокрема, Постановою №704 установлено, зокрема, такі додаткові види грошового забезпечення:
посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 1-11 за аналогічними посадами (абз. 3 пп. 1 п. 5 Постанови № 704);
надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років, порядок та умови виплати якої визначається керівниками державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою (абз. 4 пп. 1 п. 5 Постанови № 704);
надбавку за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 16 (пп. 1 п. 6 Постанови № 704);
надбавку за виконання функцій державного експерта з питань таємниць та надбавку за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу - у розмірах та порядку, визначених законодавством (пп. 6 п. 6 Постанови № 704).
Постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994 р. затверджено Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, яким визначено види, розміри і порядок надання компенсації працівникам органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів прокуратури, інших державних органів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю (далі - особи, які працюють в умовах режимних обмежень).
Крім того, пп. 2 п. 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Таким чином, з 05.03.2019р., тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач має право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 відповідності до вимог ст.ст.43 і 63 Закону №2262-ХІІ та ст. 9 Закону №2011-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.12.2019р. у справі №160/8324/19.
До того ж рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №826/3858/18 залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019р., в якій суд касаційної інстанції серед іншого вказав на те, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.
Отже, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання нової довідки про грошове забезпечення, однак листом від 08.09.2021 року відповідач відмовив у наданні такої довідки.
При цьому, суд зазначає, що 27.10.2020 року Військовою частиною НОМЕР_2 вже видано довідки про розмір грошового забезпечення позивача № 222/4/164/239/704 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704.
Натомість, позивач в порушення постанови № 704 просить суд зобов'язати Військову частиною НОМЕР_2 видати нову довідку із включенням до неї індексації грошового забезпечення, яка не передбачена вищевказаною постановою, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість вказаної позовної вимоги, а тому у її задоволенні слід відмовити.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання65036, АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року та з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2013 року по 31.10.2014 року, з 01.07.2015 року по 11.10.2016 року з урахуванням вже виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022р.
Суддя О.М. Тарасишина