10 лютого 2022 року м. Ужгород№ 260/6303/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Іванчулинця Д.В.
при секретарі судових засідань - Костелей І.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України Департаменту захисту економіки (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
У відповідності до ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 лютого 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. У зв'язку з перебуванням головуючого судді Іванчулинця Д.В. у відпустці в період з 14 лютого 2022 року по 18 лютого 2022 року (включно) Рішення в повному обсязі складено та підписано 21 лютого 2022 року.
10 листопада 2021 року, ОСОБА_1 (далі - позивача), в особі представника Гринихи Тетяни Юріївни (далі - представник позивача), звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України Департаменту захисту економіки (далі - відповідач), в якій просить:
1) адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України, (01601. м. Київ. вул. Академіка Богомольця, код ЄДРПОУ 40111732) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити;
2) визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України, в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, код ЄДРПОУ 40111732), щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної основної відпустки за 2015 - 2018 роки та додаткової (соціальної) відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки;
3) зобов'язати Департамент захисту економіки Національної поліції України, в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601. м. Київ. вул. Академіка Богомольця, код ЄДРПОУ 40111732) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ПІН НОМЕР_1 . грошову компенсацію за 40 днів невикористаної у 2015-2018 роках щорічної оплачуваної основної відпустки та за 56 днів невикористаної додаткової (соціальної) відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення;
4) відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнити позивача від сплати судового збору (а.с.1-9).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 листопада 2019 року наказом № 395 о/с "По особовому складу" підполковника поліції ОСОБА_1 - оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 (м. Ужгород) управління захисту економіки в Закарпатській області з 02 грудня 2019 року було звільнено зі служби в поліції з виплатою компенсації за 28 діб щорічної чергової основної оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році. Однак, на день звільнення позивач мав невикористані відпустки за час проходження служби у поліції, а саме: за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року - 3 доби, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 12 діб, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 6 діб, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 19 діб, та в період з 01 січня 2019 року по 19 серпня 2019 року - 19 діб. Однак, при звільненні відповідачем було компенсовано позивачу невикористану відпустку лише за 2019 рік, а за невикористані дні відпустки за попередні роки відповідач компенсацію не виплатив. Позивач також зазначає, що період з 2015 по 2018 роки включно йому не надавалася та не була компенсована додаткова (соціальна) відпустка, як учаснику бойових дій в кількості 56 діб за вищевказаний період. Не погоджуючись такими діями відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 27 листопада 2019 року № 395о/с позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" за п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.17).
Відповідно до вказаного наказу невикористана частина чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році складає 28 діб.
Згідно вищезазначеного наказу про звільнення зі служби в поліції позивачеві проведене виплату грошової компенсації за 28 діб основної щорічної чергової оплачуваної відпустки та 14 діб додаткової (соціальної) відпустки за 2019 рік.
02 березня 2020 року позивач звернувся із заявою до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на яку отримав у відповідь листа від 06 квітня 2020 року № К-575/42-02/04-20, відповідно до якого невикористана частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року - 3 доби, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 12 діб, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 6 діб, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 19 діб (а.с.19)
У подальшому, 30 березня 2021 року позивач звернувся до органу з якого було звільнено зі служби в поліції - Департаменту захисту економіки Національної поліції України із заявою, відповідно до якої просив вжити заходів щодо компенсації йому частини щорічної чергової основної оплачуваної відпустки в період з 2015 по 2018 роки (а.с.20).
Однак, листом за № К-37/39/03-2021 від 21 квітня 2021 року позивачеві відмовлено у здійсненні відповідної компенсації.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної оплачуваної основної відпустки за періоди з 2015 по 2018 роки включно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві відповідну компенсації судом встановлено наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Положеннями Закону України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15.11.1996 року (далі - Закон №504/96-ВР) передбачені державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Відповідно до приписів ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Згідно із ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Водночас, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено положеннями Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Положеннями ст.60 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч. ч. 1 та 2 ст. 92 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно із положеннями ч.ч. 1-4 ст. 93 Закону №580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до приписів ч.ч. 8-11 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок №260).
За приписами п. 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абз.7 і 8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналізуючи наведені норми права, суд зазначає, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки визначено приписами Конституції України.
Особу не може бути позбавлено такого права.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.
Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України "Про відпустки".
Так, відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19 (адміністративне провадження №К/9901/13369/20).
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже зазначалося судом та підтверджується матеріалами справи, невикористана позивачем частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року - 3 доби, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 12 діб, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 6 діб, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 19 діб.
Отже, позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні відпустки за 2015-2018 року в загальній кількості 40 діб.
Доказів нарахування і виплати позивачу компенсації за вищевказані дні невикористаної відпустки відповідачем не надано.
Враховуючи викладене, вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2015-2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З огляду на встановлені обставини вчинення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно позивача вимога про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 40 діб не використані дні відпустки за 2015-2018 роки, є похідною і також підлягає до задоволення.
Як встановлено судом, при звільненні позивача зі служби в поліції йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки, в зв'язку з чим між сторонами виник спір, який вирішується в межах даної справи.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати останньому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової (соціальної) відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 року та як результат зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 27 листопада 2019 року № 395о/с позивача звільнено зі служби в поліції, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" за п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.17).
На день звільнення позивача з військової служби у запас відповідачем протиправно не здійснено розрахунок щодо виплати грошової компенсації за не використані під час служби в поліції календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у зв'язку із встановленням позивачу статусу учасника бойових дій з 07.09.2015р.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015- 2018 роки, передбаченої законодавством, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Згідно довідки виданої 11 червня 2015 року за № 14593 Артемівським міським відділом Головного управління МВС України в Донецькій області, позивач в період з 12 травня 2015 року по 11 червня 2015 року брав безпосередньою участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичній операції в м. Артемівськ та Артемівському районі Донецької області (а.с.16).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 31 березня 2015 року (а.с.13).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із п.12 ст.12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням ст.1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в ст.1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п.8 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року, №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст.16-2 Закону України від; 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналогічна правова позиція викладена у зразковій справі № 620/4218/18 у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
За наведених обставин, вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової (соціальної) відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2018 року підлягає задоволенню та як результат суд зобов'язує відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації в кількості 56 календарних днів за вищезазначений період.
За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не вирішується
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Національної поліції України Департаменту захисту економіки (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної чергової оплачуваної основної відпустки за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року - 3 календарних днів, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 12 календарних днів, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року - 6 календарних днів, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 19 календарних днів.
3. Зобов'язати Департамент захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 40 календарних днів невикористані щорічної чергової оплачуваної основної відпустки у період 2015-2015 роки (включно).
4. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за календарні дні невикористаної додаткової (соціальної) відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
5. Зобов'язати Департамент захисту економіки Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) в особі ліквідаційної комісії Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за 56 календарних днів невикористані невикористаної додаткової (соціальної) відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець