17 лютого 2022 року Справа № 160/21874/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача-1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, в якій просить:
визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 446 306,45 грн.;
зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року;
визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 446 306, 45 грн.;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
В обґрунтування позовної заява позивач зазначила, що вона працює на посаді судді Дніпровського апеляційного суду, однак суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що призвело до зменшення її розміру та відповідно до порушення її прав та гарантій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи здійснювати у спрощеному провадженні без виклику учасників справи.
26 листопада 2021 року на адресу суду від представника Дніпровського апеляційного суду надійшов відзив на позовну заяву вх.№106152/21, в якому представник відповідача-1 вважає позов необґрунтованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.
За змістом частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Із набранням чинності Законом №553-ІХ, який, зокрема, встановив обмеження у виплаті суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, відповідачем здійснювалося нарахування та виплата суддівської винагороди у відповідності до норм діючого Закону, що узгоджується із нормами частини першої статті 19 Конституції України, тому вимоги позивача щодо визнання протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у сумі 446306,45 грн. мають бути залишеними без задоволення, оскільки дефіцит коштів на виплату заробітної плати у Дніпровському апеляційному суді на 2020 рік становив 25 688 300 грн.
Рішенням Конституційного Суду України положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 28 серпня 2020 року.
Починаючи з 28 серпня 2020 року відповідачем відновлено виплату суддівської винагороди позивачу у повному обсязі у відповідності до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.
Також представник відповідача-1 зазначив, що прийняття Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 не є підставою для нарахування та виплати позивачу недорахованої суддівської винагороди, та як вказане рішення не поширюється на правовідносини, що виникли до дня його ухвалення.
23 грудня 2021 року на адресу суду від представника Державної судової адміністрації України надійшла заява вх.№118138/21, в якій останній просить розгляд справи №160/21874/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження, зазначивши, що справа має істотне значення для сторін та становить суспільний інтерес.
23 грудня 2021 року на адресу суду від представника Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позовну заяву вх.№118139/21, в якому представник відповідача-2 зазначив, що позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIIІ "Про судоустрій і статус суддів" держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин.
Верховною Радою України 13.04.2020 року прийнято Закон України №553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який опубліковано в газеті "Голос України" від 17.04.2020 №68 (7325) та набрав чинності 18.04.2020 року.
Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47 230,00 грн. на місяць.
Отже, Дніпровський апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону №553-ІХ).
Таким чином, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди.
Крім того, також зазначено, що кошторисні призначення Дніпровського апеляційного суду за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 становили 109 708,1 тис. гривень.
Зміни до кошторису Дніпровського апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.
Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Дніпровському апеляційному суду за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 109 708,1 тис. грн., відкриті в повному обсязі.
Таким чином, ДСА України, як відповідач, жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснювала заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.
Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області не скористалось правом для надання пояснення щодо позову, про розгляд справи судом було повідомлено належним чином, що документально підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 49300 1864266 4, яке міститься в матеріалах справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2022 року клопотання представника відповідача-2: Державної судової адміністрації України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - задоволено та ухвалено подальший розгляд адміністративної справи №160/21874/21 за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Дніпровського апеляційного суд, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 03 лютого 2022 року о 09 годині 00 хвилин
Судом на адресу позивача та представників сторін надіслано примірник ухвали про перехід до загального позовного провадження та повістку про виклик на 03 лютого 2022 року.
Позивач у судове засідання не прибула, звернувшись 12 січня 2022 року на адресу суду із заявою вх.№2674/22, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила здійснювати розгляд справи №160/21874/21 без її участі.
Представник відповідача-1 у судове засідання не прибув, звернувшись 27 січня 2022 року із клопотанням вх.№9257/22, в якому просив здійснювати розгляд справи №160/21874/21 без участі представника Дніпровського апеляційного суду.
Представник відповідача-2 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що документально підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №49300 1931022 3.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що документально підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №49300 1931026 6.
З урахуванням наявних клопотань та неявки належно повідомлених сторін, судом відкладено підготовче засідання на 17 лютого 2022 року.
Останнє судове засідання відбулось 17 лютого 2022 року о 10 годині 00 хвилин.
Позивач у судове засідання не прибула, звернувшись 11 лютого 2022 року на адресу суду із заявою вх.№15257/22, в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила здійснювати розгляд справи №160/21874/21 без її участі.
Представник відповідача-1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача-2 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що документально підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №49300 1996080 5.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області у судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням заяв позивача та представника відповідача-1 про розгляд справи без їх участі, та належного повідомлення сторін, суд ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01 грудня 2010 року №2763-VI ОСОБА_1 зарахована до складу суддів апеляційного суду Дніпропетровської області 05 січня 2011 року (наказ від 05 січня 2011 року №07).
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 28 вересня 2018 року №297/2018 її переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду та відраховано зі складу суддів апеляційного суду Дніпропетровської області (наказ від 01.10.2018 №132/к), 02 жовтня 2018 року зараховано до складу суддів Дніпровського апеляційного суду (наказ від 01.10.2018 №08/к).
Наказом Голови апеляційного суду від 02 січня 2019 року №02/К "Про вислугу років ОСОБА_1 " призначено щомісячну доплату за вислугу років з 01 січня 2019 року судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 , як такій, що має 20 років стажу роботи - 50% посадового окладу.
За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі згідно зі ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Судом встановлено, що згідно з довідкою Дніпровського апеляційного суду №04.2/142/20-с від 28.09.2020 року суддівська винагорода позивача за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року включно склала:
- у квітні 2020 року: нараховано заробітної плати - 189180,00 грн., виплачено - 135103,81 грн., не виплачено відповідно ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 - 54076,19 грн.;
- у травні 2020 року: нараховано заробітної плати - 315300,00 грн., виплачено - 277944,74 грн., не виплачено відповідно ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 - 37355,26 грн.;
- у червні 2020 року: нараховано заробітної плати - 189180,00 грн., виплачено - 47230,00 грн., не виплачено відповідно ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 - 141950,00 грн.;
- у липні 2020 року: нараховано заробітної плати - 189180,00 грн., виплачено - 47230,00 грн., не виплачено відповідно ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 - 141950,00 грн.;
- у серпні 2020 року: нараховано заробітної плати - 189180,00 грн., виплачено - 118205,00 грн., не виплачено відповідно ст.29 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553 - 70975,00 грн.
Загалом обмеження суддівської винагороди за період з 01.04.2020 року по 30.08.2020 року склало 446306,45 грн.
Вказані обставини підтверджуються розрахунковими листами за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2020 року та не заперечуються відповідачем.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення змін до Закону України "про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-IX від 13.04.2020 року.
Згідно ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканість судді гарантуються Конституцією та законами України.
Предметом спору у цій справі є протиправність дій ДСА України та Дніпровського апеляційного суду щодо застосування при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року статті 29 Закону №553-ІХ, а не статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 130 Конституції України.
Згідно ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 року, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи вищезазначені норми права, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Питання невідповідності Законів нормам Конституції України, якими зменшувалась суддівська винагорода, були предметом неодноразового розгляду Конституційним Судом України.
Рішенням КСУ від 11.03.2020 року №4-р/2020 розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 року №1798-VIII, у п.4.1 якого зазначено наступне:
"Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020".
"Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018)".
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Крім того, КСУ неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України.
Так, зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України.
У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци четвертий, сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
У мотивувальній частині рішення КСУ від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 також зазначено, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008).
Як зазначив КСУ, "словосполучення" "держава прагне", означає намагання і обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Аналіз термінів "баланс", "збалансувати", "бюджет збалансований" свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами і навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової. (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).
Зазначених висновків також дійшов Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.
Рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив наступне:
- скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України;
- установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права;
- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, а тому оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади;
- обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону №294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України;
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахування судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауваживши, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача-1 та як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року є протиправними.
Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, суб'єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а відтак порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, оскільки після винесення рішення Конституційним Судом України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) взагалі припинено спір щодо застосування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №553-IX від 13 квітня 2020 року, яким доповнено статтею 29.
Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 570513,46 грн., та зобов'язання Державної судової адміністрації України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди позивачу на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1,2,6 статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
На підставі аналізу вищезазначених норм можна дійти висновку, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема, Дніпровського апеляційного суду, проте, саме Дніпровський апеляційний суд у даних спірних правовідносинах є розпорядником бюджетних коштів щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов'язання Державної судової адміністрації України вчинити певні дії.
Вказана позиція суду підтверджуються висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі №160/15370/20
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та від 09 вересня 2021 року у справі №120/5243/20-а, обмеження виплати суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ були неправомірними.
Верховний Суд наголосив на тому, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. Зміни до вказаного закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тож відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення нею інших судових витрат відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Дніпровського апеляційного суду, відповідача-2: Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 446 306,45 грн. (чотириста сорок шість тисяч триста шість гривень сорок п'ять копійок).
Зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 - судді Дніпровського апеляційного суду на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Олійник