18 січня 2022 року Справа № 160/20929/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)" про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
02.11.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Дніпровська установа виконання покарань (№4)” щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати Державну установу “Дніпровська установа виконання покарань (№4)” нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2021 року по день фактичного розрахунку при звільненні, а саме до 23.10.2021 року у сумі 40274 гривень 70 копійок без врахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що фактичний розрахунок при звільненні з ним відбувся лише 23.10.2021 року, а не у день його звільнення 02.09.2021 року, отже з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.09.2021 року по 23.10.2021 року у сумі 40 274, 70 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
07.12.2021 року від Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4) " на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому зазначено, що в даному випадку, ОСОБА_1 був звільнений 02.09.2021 року. 08.09.2021 року, тобто після звільнення, позивач звернувся до ДУ “Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)” із заявою, в якій просив здійснити виплату йому грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Однак, заява позивача про виплату грошової компенсації не є належним документом, на підставі якого відповідна грошова компенсація може бути виплачена в розумінні п.60 Порядку № 578, а також зазначена заява не містить відомостей про розмір грошової компенсації, в той час як відповідач не наділений повноваженням із визначення такого розміру, що унеможливлює виплату грошової компенсації на підставі такої заяви. Довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна № 22 оформлена Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції 03.09.2021 року, тобто після фактичного звільнення ОСОБА_1 . Отже, станом на дату звільнення та виплати позивачу сум пов'язаних із звільненням, у розпорядженні ДУ “Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)” була відсутня довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна № 22 від 03.09.2021 року, яка становить підставу для виплати грошової компенсації, що унеможливлювало здійснення виплати останньої, оскільки виникнення обов'язку відповідача із виплати грошової компенсації пов'язане із певним юридичним фактом, а саме - отриманням бухгалтерією ДУ “Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)” оформленої довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового права, який станом на момент звільнення позивача ще не настав, а також позивач не висловив свого бажання скористатися своїм правом на отримання грошової компенсації за майно, яке він не отримав в період проходження служби.
09.12.2021 року від позивача на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив, в якій він наголошує на тому, що відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 22.06.2002 року на різних посадах.
Наказом начальника Державної установи “Дніпровська установа виконання покарань (№4)” № 169/ОС-21 від 01.09.2021 року, ОСОБА_1 звільнений з посади першого заступника начальника Державної установи “Дніпровська установа виконання покарань (№4)” відповідно до п.5 ст.23 Закону України “Про Державну кримінально- виконавчу службу України” та п.7 ч.1 ст.77 Закону України “Про Національну поліцію” (за власним бажанням).
При звільненні позивача, відповідач станом на день видання наказу про звільнення не виплатив грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна, у зв'язку із чим позивач 08.09.2021 звернувся з відповідною заявою.
Згідно довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна № 22 від 03.09.2021 року, загальна сума грошової компенсації без відповідних відрахувань становить 17600, 80 грн.
23.10.2021 року позивачу було виплачено належні йому суми грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 17336, 76 грн., з відповідними відрахуваннями.
Вважаючи, що відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).
Частиною 1 ст.9-1 Закону №2011-XII передбачено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, зберігаються продовольче, речове та інші види забезпечення, передбачені цією статтею, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 цього Закону, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 цієї статті передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, наказом №925/5 від 28.03.2018 року затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно частини 1 розділу 22 зазначеного Порядку, днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 (надалі - Порядок .
Пунктом 1 Порядку 578 встановлено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 23 Порядку 578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи “Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України”, державної установи “Центр пробації” відповідно до їх закупівельної вартості.
Згідно пункту 27 Порядку 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Відповідно пункту 60 Порядку 578, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що персонал кримінально-виконавчої служби, який звільняється зі служби, за їх бажанням отримує речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.
При цьому, грошова компенсація виплачується таким особам з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення зі служби.
Така компенсація виплачується персоналу, за місцем служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
При цьому, обов'язковою умовою для отримання грошової компенсації за неотримане речове майно є подання такою особою відповідної заяви, яка свідчить про бажання отримати компенсацію за речове майно, що безпосередньо передбачено пунктом 27 Порядку 578.
Як свідчать матеріали справи, позивача звільнено зі служби 02.09.2021 року.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача з заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно до його звільнення зі служби.
Зі змісту поданої позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся лише 08.09.2021 року з заявою про виплату грошової компенсації за неотримані предмети речового майна.
Отже, на день звільнення зі служби, позивачем не було надано довідку про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та не подано заяву в порядку передбаченому законом про виплату компенсації за неотримане речове майно, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для виплати при звільненні 02.09.2021 року компенсації за неотримані предмети речового майна.
В свою чергу, за правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб осіб під час несення ними військової або іншої служби.
Такі гарантії щодо забезпечення предметами речового майна доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою або грошовим забезпеченням.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, то таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних особі сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплати персоналу кримінально-виконавчої служби, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день звільнення.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання такою особою відповідної заяви під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно, у разі подання особою відповідної заяви під час проходження служби, належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення особи зі служби.
Виключенням із цього правила є надання особою на те відповідної згоди.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року зазначив правові висновки, які корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільненні або виключення особи зі списків особового складу.
В той же час судова палата зауважила, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
В даному випадку, судом встановлено, що позивач звернувся з заявою щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення 08.09.2021 року.
Натомість, позивачем не надано суду доказів подання заяви щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.
Таким чином, у зв'язку з неподанням ОСОБА_1 до ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» заяви щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для виплати такої компенсації під час звільнення позивача.
Отже, суд приходить до висновку, що з огляну за відсутність у відповідача правових підстав щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу під час звільнення, через відсутність відповідної заяви позивача поданої під час проходження служби, відповідальність для відповідача, передбачена приписами статті 117 КЗпП України, не настає.
Аналогічна правова позиція з даного питання була викладена Верховним Судом у постанові від 27.01.2021 року в адміністративній справі №340/680/20.
Згідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки позивачем під час проходження служби не було подано відповідної заяви про отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань (№ 4) " про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська