іменем України
21 лютого 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/6527/21
Головуючий у першій інстанції - Деркач О. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/308/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої - судді Мамонової О.Є.,
суддів - Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Державна організація «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України, у якому просила стягнути на її користь з відповідача 22 489,47 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов обґрунтовувала тим, що з 17.05.2010 працювала у відповідача на посаді фельдшера та була звільнена 31.05.2021 на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін. У день звільнення у порушення вимог ст. 47, 116 КЗПП України відповідач не провів повного розрахунку, остаточний розрахунок було проведено 11.06.2021.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.11.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 22 489,47 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України просить встановити нові обставини, що мають значення для справи, а саме відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з працівником виходячи з поданих доказів; після встановлення нових обставин справи скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачем під час розгляду справи не було використано своє право на отримання професійної правничої допомоги та, відповідно, не подано всі докази, необхідні для об'єктивного встановлення обставин справи та винесення справедливого та законного рішення.
Заявник указує, що факт наявності або відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з працівниками у суді першої інстанції взагалі не було досліджено, що є неприпустимим для об'єктивного та справедливого рішення.
Зазначає, що відповідач фінансується за рахунок коштів державного бюджету та на момент звільнення позивачки залишок бюджетних призначень був майже в двічі менший за суму необхідної до виплати працівникам заробітної плати, що можливо було усунути через внесення змін до кошторису. В свою чергу, відповідач мав змогу здійснити реєстрацію бюджетних зобов'язань по заробітній платі в ГУ ДКСУ лише 11.06.2021, після чого і було проведено повний розрахунок з позивачкою.
Вважає, що вина організації у затримці виплати заробітної плати відсутня, що виключає можливість застосування ст. 117 КЗПП України.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в порушення положень ст. 47, 116, 177 КЗпП України виплата всіх належних позивачці при звільненні сум була здійснено 11.06.2021, а не в день звільнення ОСОБА_1 з займаної посади - 31.05.2021.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що ОСОБА_1 з 17.05.2010 працювала у ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України на посаді фельдшера та 31.05.2021 була звільнена із займаної посади за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12-14, 17-22).
Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 01.06.2021 по 30.06.2021 повний та остаточний розрахунок з позивачкою був проведений 11.06.2021, на картковий рахунок останньої була зарахована заробітна плата (а.с. 23-25).
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти позовних вимог у частині їх розміру, а саме вважав помилковим зарахування премії, яка за його твердженням мала одноразовий характер при визначенні розміру середньої заробітної плати, у зв'язку з чим позовні вимоги просив задовольнити у розмірі 13 637 грн.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.
Згідно ст. 83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, при затримці розрахунку при звільненні, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавцем не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Згідно ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням вищевикладених норм чинного трудового законодавства, встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, районний суд правильно встановивши, що при звільненні відповідач усупереч вимогам ст. 47, 116 КЗпП України не виплатив ОСОБА_1 всі належні їй суми, дійшов вірного висновку про необхідність стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до приписів ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Разом з апеляційною скаргою заявником подані копії нових документів, зокрема, кошторис на 2021 рік ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України, бухгалтерські довідки підприємства, листи щодо перерозподілу кошторисних призначень та про внесення змін до спеціального фонду кошторису на 2021 рік, довідки про зміни до кошторису на 2021 рік, реєстр бюджетних зобов'язань, на підтвердження відсутності вини підприємства у несвоєчасному розрахунку з позивачкою.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідачем під час розгляду справи не було використано своє право на отримання професійної правничої допомоги та, відповідно, не подано всі докази, необхідні для об'єктивного встановлення обставин справи та винесення справедливого та законного рішення.
Відповідач наголошує, що вина організації у затримці з виплатою заробітної плати відсутня, що виключає можливість застосування ст. 117 КЗПП України, що підтверджується вищевказаними доданими до апеляційної скарги документами.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18) зазначено, що: «відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2018 у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що: «Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок».
Позивачем клопотання про прийняття нових доказів через неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, та з наданням відповідних доказів, не заявлялись, а тому в апеляційного суду відсутні підстави для прийняття та дослідження поданих разом з апеляційною скаргою документів на стадії апеляційного провадження.
Посилання відповідача, як на підставу неподання до суду всіх необхідних доказів, що ним не було використано своє право на отримання професійної правничої допомоги, не є тим винятковим випадком чи доказом неможливості подання зазначених документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача.
Так, відповідач не був позбавлений можливості скористатись професійною правничою допомогою. При цьому, нормами ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Доводів та заперечень щодо обрахунку суми заборгованості, чи її розміру, апеляційна скарга не містить.
З урахуванням встановлених обставин справи, доказів, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, висновок районного суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення суду, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору, у зв'язку з чим відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.11.2021 належить залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу ДО «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України на дане рішення суду, відповідно, залишити без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Державної організації «Комбінат «Айстра» Державного агентства резерву України - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуюча О.Є.Мамонова
Судді: Н.В.Висоцька
Н.В.Шитченко