Номер провадження: 22-ц/813/2598/22
Номер справи місцевого суду: 523/10159/20
Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 57
21 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 березня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму житла, -
07 липня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Суворовського районного суду м.Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму житла, в якому просили суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором найму житла на користь ОСОБА_3 у розмірі 11 250 грн. та на користь ОСОБА_4 у розмірі 11 250 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначили, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1 . 15 березня 2019 р. між ними та ОСОБА_1 укладений договір оренди вказаної вище квартири строком на один рік, тобто з 15.03.2019 року по 15.03.2020 року з зобов'язанням сплачувати орендну плату у сумі 7500 грн. на місяць. Строк дії договору скінчився 15.03.2020 року, однак ніхто зі сторін не виявили бажання про його припинення, тому він вважається пролонгованим на той же строк. ОСОБА_1 залишився проживати в квартирі, однак 15.04.2020 року, не попередивши ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , відповідно до п. 10 договору найму, звільнив квартиру, та вказують про те, у зв'язку зі звільненням квартири без письмового попередження позивачів, як це передбачено п.10 договору найму, з ОСОБА_1 підлягає стягненню плата за користування житлом за три місяці (п.10.1 договору), тобто 22 500 гривень (а.с.5-8).
10 березня 2021 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму житла задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 суму заборгованість в розмірі 11250 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. Стягнуто з Бужака ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму заборгованості в розмірі 11250 (одинадцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн. в рівних частках, а саме по 420,40 грн кожному (а.с.99-100).
29 березня 2021 року канцелярією Суворовського районного суду м.Одеси зареєстровано апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 березня 2021 року. Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з недодержанням ст.213 ЦПК України. Апелянт звертає увагу на те, що не зазначав в відзиві на позов те, що він був змушений був з'їхати з орендованої квартири раніше встановленого строку. Апелянт зазначає, що повідомляв ОСОБА_3 про те, що буде проживати в квартирі до кінця договору оренди, а саме до 15 березня 2021 року через несправне опалення в квартирі. Апелянт наголошує на тому, що він повідомляв суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 в смс-повідомленнях запропонувала йому жити в орендованій квартирі без оплати після 15 березня 2020 року. Апелянт звертає увагу на те, що ним було запропоновано ОСОБА_3 щоб ОСОБА_1 надав їй письмове повідомлення що він буде проживати в квартирі до 15 березня 2020 року, на що ОСОБА_3 відповіла, що почула його повідомлення і писати нічого не потрібно. Апелянт повідомляє, що 15 квітня 2020 року був складений акт передачі квартири в присутності двох свідків, та він передав ключі ОСОБА_6 . Апелянт просить суд апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2021 року скасувати, постановити нове рішення, в якому в задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі (а.с.102-108).
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За ч. 4 цієї ж статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не попередивши позивачів, до закінчення строку дії пролонгованого договору оренди від 15.03.2019 року, звільнив квартиру 15.04.2020 року, а тому керуючись ст. 825 ЦК України та відповідно до умов договору оренди, суд вирішив задовольнити позовні вимоги.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, яке видано 14.03.2002 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради (а.с.15).
15 березня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір оренди квартири АДРЕСА_1 строком на один рік. Відповідно до п. 7 договору за користування житлом наймач вносить щомісячну плату в розмірі 7500 грн (а.с.11-14).
В квітні 2020 року відповідач звільнив орендовану квартиру, яка належить позивачам.
07.07.2020 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , яким просять стягнути з відповідача плату за користування житлом за три місяці - 22 500 гривень в зв'язку з порушенням відповідачем пункту 10.1 Договору оренди квартири, відповідно до якого якщо наймач звільнив квартиру без попередження, наймодавці мають право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці (а.с. 13).
На підтвердження своїх вимог позивач надали до суду: договір оренди квартири від 15.03.2019, правовстановлюючі документи на вказану квартиру, квитанцію від 15.03.2020, відповідно до якої ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 8081,41 грн, призначення платежу - переказ особистих коштів, квартира (а.с. 16), а також відеозапис, який, як пояснила позивачка, зафіксував факт звільнення квартири відповідачами.
Щодо відеозапису наданого позивачами, апеляційний суд зауважує, що з вказаного запису вбачається факт звільнення орендованої квартири відповідачами, а також присутність третіх осіб, які здійснювали перевірку стану квартири.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що відповідачі звільнили квартиру в зв'язку з непридатністю останньої для проживання. До відзиву відповідач додав матеріали переписки (копію) позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у месcенджері Viber. Матеріали вказаної переписки містять домовленості сторін щодо оплати проживання в квартирі, опалення квартири тощо. Серед іншого, відповідно до наданої переписки сторони обумовлювали зменшення оплати за оренду квартири, умови проживання після 15 квітня під час пошуку нових орендарів, ремонт бойлеру, порядок звільнення квартири 15 квітня 2020 року та передачі ключів, оплати заборгованості за комунальні послуги, відеозапис звільнення квартири 15 квітня 2020 року та передачі ключів, фіксування акту передачі з підписами свідків тощо (а.с. 25, 43-61, 62-70).
Оцінка апеляційного суду
Як було вище зазначено, сторони 15.03.2019 уклали договір найму житла на один рік, тобто фактично до 15.03.2020. Відповідач звільнив орендовану квартиру 15.04.2020, що не заперечувалось сторонами в процесі розгляду справи.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями глави 59 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
За ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.
Згідно зі ст. 821 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п'ять років.
Відповідно до ст. 825 ЦК України наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.
Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за найм житла за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою.
Диспозиція вказаної статті передбачає право наймача відмовитися від договору найму за умови письмового попередження наймодавця за три місяці. За відсутності такого повідомлення для наймача настає відповідальність шляхом стягнення плати за найм житла за три місяці.
Отже, для настання відповідальності на підставі ст. 825 ЦК України повинні існувати наступні умови: 1) наявність укладеного договору найму житла; 2) звільнення наймачем помешкання без попередження; 3) відсутність можливості у наймодавця укласти договір найму житла на тих самих умовах з іншою особою.
За обставинами даної справи, позивачі, звертаючись до суду з відповідними вимогами у встановленому законом порядку не посилалися та відповідно не надали доказів на підтвердження факту неможливості укласти договір найму житла на тих самих умовах з іншою особою. Отже, виходячи з диспозиції вказаної статті та в контексті обставин даної справи підстави для задоволення позовних вимог про стягнення плати за найм житла за три місяці відсутні.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А згідно з ч. 3 цієї статті учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Тобто, звертаючись до суду з відповідними вимогами сторона має надати до суду докази на підтвердження існування/не існування відповідних обставин. При цьому сторона несе ризик настання/ненастання відповідних наслідків внаслідок вчинення/не вчинення нею відповідних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями ч.ч. 3-5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тому, оскільки позивачка не довела існування обставин, які слугували би підставою для покладення на відповідача відповідальності, апеляційний суд частково задовольняє апеляційну скаргу та скасовує оскаржуване рішення з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
За п. 2 ч. 3 цієї статті сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до п. 9 договору не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму житла наймодавці можуть запропонувати наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строку.
З матеріалів справи вбачається, що наймодавці не пропонували наймачу укласти договір на тих самих умовах та не попереджали про відмову від договору.
Згідно з п. 10 наймач має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовився від договору найму, письмово попередивши про це наймодавців за три місяці.
Наймач в свою чергу не відмовлявся від договору найму до завершення строку на який було укладено договір найму.
Відповідно до п. 10.1. договору найму якщо наймач звільнив квартиру без попередження, наймодавці мають право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці (а.с. 13).
Вказаний пункт договору застосовується у випадку порушення наймачем п. 10 договору.
Звертаючись до суду позивачі посилалися на те, що право на стягнення неустойки ґрунтується на вказаному пункті договору та виходячи з того, що договір було переукладено на новий строк згідно з п. 9 договору, який передбачає, що якщо наймодавці не попередили наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк. Між тим, виходячи з наданої суду копії скриншотів переписки у месенджері Вайбер, слід визнати, що наймодавцю було відомо про відсутність наміру продовжувати відносини найму, а тому в контексті той самої переписки слід визнати договір найму припиненим 15 березня 2020 року внаслідок завершення його дії. Наймач користувався за ініціативою і дозволу наймодавця спочатку два тижні, а потім ще два тижні, розрахувавшись за фактичне користування по 15 квітня 2020 року.
Таким чином, підстав для застосування санкцій передбачених договором, який завершив свою дію не має.
Щодо інших доводів апеляційної скарги. Як було вище зазначено, апелянт, як на підтвердження своїх доводів та підтвердження домовленості про припинення договору найму житла посилається на листування з позивачем ОСОБА_3 у мессенджері Viber, копія якого була надана до суду першої інстанції. Апеляційний суд звертає увагу на те, що в судовому засіданні в суді першої інстанції позивач підтвердила, що листування з відповідачем у мессенджері Viber дійсно відбувалось та частково з ним погодилась, посилаючись при цьому на те, що листування відбувалось, також, в інших мессенджерах, а крім того, сторони підтримували зв'язок по телефону. Разом з тим, позивачка заперечувала існування домовленостей щодо припинення договору найму житла та ін., які відображаються в листуванні мессенджера Viber, проте іншої версії листування та/або листування з іншого мессенджера суду не було надано. Клопотання про витребування оригіналу електронного доказу до суду апеляційної інстанції сторонами не заявлялось, а тому суд враховує наявну копію листування, оскільки вона дозволяє більш повно відтворити обставини справи, а не обмежитись формальною оцінкою законодавства та/або договору.
Крім іншого, як свідчить звукозапис судового засідання в суді першої інстанції позивачка посилалась на незадовільний стан квартири, яку винаймали відповідачі та завдання шкоди її майну. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. За ч. 1 ст. 786 ЦК України до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд роз'яснює позивачці право на звернення до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків в зв'язку з пошкодженням речі з наведенням відповідних підстав та наданням належних доказів на підтвердження своїх вимог.
Крім наведеного, апелянт як в апеляційній скарзі, так і у відзиві на позову заяву посилається на те, що він був вимушений звільнити орендовану квартиру, оскільки вона була непридатна для проживання (проблеми з опаленням, зламана система нагрівання води).
Порядок визнання квартири непридатною для проживання врегульований ст. 7 Житлового кодексу УРСР та Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затвердженим постановою Ради міністрів УРСР № 189 від 26.04.1984.
Докази на підтвердження непридатності квартири для проживання в матеріалах справи відсутні та сторонами до суду не подавались, з огляду на що апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині.
Одночасно, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не дослідження судом першої інстанції копії медичної картки та проведених обстежень ОСОБА_7 , яка проживала в орендованій квартирі разом з відповідачем, оскільки вказані докази не спростовують вимоги позивача та не підтверджують факти, на які посилається відповідач, а отже є неспроможними в контексті даного спору.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а суд першої інстанції неповно дослідив обставини, які мають значення для справи, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦКП України скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 10 березня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором найму житла - залишити без задоволення.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький
21.02.2022 року м. Одеса