14.02.22
22-ц/812/17/22
Єдиний унікальний номер справи № 486/716/20
Провадження № 22-ц/812/17/22
Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.
іменем України
14 лютого 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,
з участю:
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, яке ухвалене 19 жовтня 2021 року, та додаткове рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 листопада 2021 рокуу приміщенні того ж суду, під головуванням судді Далматової Г.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Гардіан» про стягнення майнової та моральної шкоди,
18 травня 2020 року ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_1 зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
07 вересня 2019 року близько 12 години 35 хвилин ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «МАN L 2000» державний номерний знак НОМЕР_1 на автодорозі Н-24 «Благовіщенськ-Миколаїв» в порушення вимог п. 2.5б; 12.1; 12.3 ПДР України, при виникненні перешкоди не вчинив заходів до уникнення зіткнення, не вибрав безпечну швидкість руху, допустив зіткнення з автомобілем «Honda Accord» державний номерний знак НОМЕР_2 , належний ОСОБА_3 .
В результаті ДТП у автомобіля Honda Accord державний номерний знак НОМЕР_2 було розбито задній бампер, деформована задня права стійка, деформовано задні двері, деформовано праву середню стійку, розбито задній правий блок фар, в результаті удару отриманого в стійку змінився кут напрямку заднього правого колеса.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 11 листопада 2019 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст.. 124 КУпАп.
На замовлення позивача, зроблено звіт про вартість відновлювального ремонту автомобіля, яка становить 148 442 гривень.
30 квітня 2020 року на картковий рахунок позивача ТДВ СК «Гардіан», з яким відповідач уклав договір обов'язкового страхування, була перерахована сума страхового відшкодування в розмірі 44 794 гривні 20 копійок.
Посилаючись на викладені обставини, просив стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування майнової шкоди, різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 103 647 гривень 80 копійок та моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень.
11 грудня 2020 року позивач зменшив позовні вимоги і кінцево просив стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 50 105 гривень 80 копійок та 10 000 гривень моральної шкоди.
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської областівід 19 жовтня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 50 105 (п'ятдесят тисяч сто п'ять) гривень 80 копійок та моральну шкоду в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 955 (дев'ятсот п'ятдесят п'ять) гривень 22 копійки.
Додатковим рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 листопада 2021 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягнуто 14 755 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та положенням чинного законодавства, просив рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги залишити без задоволення, та зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які стягнуті з нього додатковим рішенням.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначив, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки витрати на ремонт автомобіля підтверджено належними доказами і різниця вартості підлягає стягненню з винної особи. Крім того просив розглядати апеляційну скаргу без участі позивача та його представника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що скільки вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_3 пошкодженням його автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, моральна шкода та витрати на правову допомогу.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду не у повній мірі погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо результату вирішення справи, вважає не вірними, не обґрунтованими й не законними.
Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року “Про судове рішення у цивільній справі ”.
Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07 вересня 2019 року о 12:35 годиніна автодорозі Н-24 «Благовіщинськ-Миколаїв» сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «МАN L 2000» державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який при виникненні перешкоди не вчинив заходів до уникнення зіткнення, не вибрав безпечної швидкості руху, допустив зіткнення з автомобілем «Honda Accord» державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження тазавдані матеріальні збитки.
Постановою Хмельницького міськрайонного судувід 11 листопада 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 гривень (т. 1 а.с. 4).
Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, власником якого є ОСОБА_3 , ринкова вартість майнового збитку без урахування ПДВ становить 148 442 гривні (т. 1 а.с. 5-17).
Згідно Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1718804, цивільно-правова відповідальність на випадок події, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу - автомобіля «МАN L 2000» державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , застрахована у ТДВ Страхова компанія «Гардіан».
За умовами вказаного договору страхування, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну - 100 000 гривень. Розмір франшизи 0 гривень (т. 1 а.с. 19).
10 вересня 2019 року позивач звернувся до ТДВ Страхова компанія «Гардіан» з заявою про виплату страхового відшкодування та відповідно до квитанції та платіжного доручення, йому було перераховано 44 794 гривні 20 копійок (т.1 а.с. 18, 87, 98-100).
На обґрунтування вказаної суми, ТДВ Страхова компанія «Гардіан» надала висновок експертного автотоварознавчого дослідження №32-D/68/7 від 23 квітня 2020 року, де вказано вартість матеріального збитку завдана власнику «Honda Accord» державний номерний знак НОМЕР_2 внаслідок ДТП, складає 51 118 гривень 44 копійки, у т.ч. 6 324 гривні 24 копійки ПДВ на вартість матеріалів та складових (т. 1 а.с. 102-124).
11 грудня 2020 року позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в розмірі 50 105 гривень 80 копійок та 10 000 гривень моральної шкоди.
Вказану суму обґрунтовував тим, що вартість вже відремонтованого автомобіля склала 94 900 гривень, а оскільки страховою компанією вже частково сплачені кошти, різницю просить стягнути з винної особи.
Як вбачається з прибуткового касового ордера №1/10 від 05 жовтня 2020 року, підстава рахунок-фактура №2010 від 05 жовтня 2020 року на суму 50 050 гривень та квитанції до прибуткового касового ордера №2/11 від 19 листопада 2020 року, підстава акт здачі-прийняття робіт №1611 від 19 листопада 2020 року на суму 44 850 гривень, рахунку-фактури №2010 від 05 жовтня 2020 року, квитанції до прибуткового касового ордера №1/10 від 05 жовтня 2020 року, та акту здачі-прийняття робіт №1611 від 19 листопада 2020 року, вартість ремонту автомобіля «Honda Accord» державний номерний знак НОМЕР_2 дійсно складала 94 900 гривень (т. 1 а.с. 202, 203, т. 2 а.с. 20, 21).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом № 1961-IV.
Закон № 1961-IVрегулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. У цьому Законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункти 1.4, 1.7 статті 1).
За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).
Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
У Законі № 1961-IV детально регламентовано дії водія,транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, тобто потерпілого, так і страховика.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
У відповідності до п. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як передбачено ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
При цьому, відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (п. 71 Постанови).
Тобто, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
Аналогічний правовий висновок викладено у поставі Верховного Суду від 11.12.2019 року по справі № 522/15636/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14 грудня 2021 року (справа №147/66/17) послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Як вбачається з наданих ОСОБА_3 документів, загальна вартість ремонту автомобіля становить 94 900 гривень.
За умовами Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО/1718804 (ТДВ Страхова компанія «Гардіан»), цивільно-правова відповідальність на випадок події, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 200 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну - 100 000 гривень. Розмір франшизи 0 гривень.
За такого, колегія вважає, що страхова сума, передбачена страховим полісом, повністю покриває матеріальну шкоду позивачу, яку повинна відшкодовувати ТДВ Страхова компанія «Гардіан» в межах страхового Полісу.
Тобто положення Закону № 1961-IV спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Отже, у справі, що переглядається, спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування збитків, завданих внаслідок ДТП, винним в якій, відповідно до постанови Хмельницького міського суду - визнано відповідача ОСОБА_1 .
Оскільки його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ТДВ Страхова компанія «Гардіан», то вона і повинна відповідати за вказані збитки, тобто відшкодовувати суму матеріальних збитків в межах суми, передбаченої договором страхування, так як сума відшкодування не перевищує страхового ліміту.
За такого, установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача.
Вказані висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31)).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи.
Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61 цс 18)).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
У разі пред'явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.
Верховний Суд зазначає, що пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Оскільки суд першої інстанції вказаного не врахував, не повно дослідив обставини, що мають значення для справи, дійшов помилкових висновків, то колегія вважає, що таке рішення слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 19 жовтня 2021 року та додаткове рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою, в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Гардіан», про стягнення майнової та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_4 ) 2 522 гривні 40 копійок сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П.Лисенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року.