16.02.22
22-ц/812/69/22Єдиний унікальний номер судової справи: 488/2444/21
Номер провадження: 22-ц/812/69/22 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
16 лютого 2022 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 його представника - ОСОБА_2 , представника відповідача - Перейми Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Чернявської Я.А. в приміщенні того ж суду о 13-02 год по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі - ДП «Адміністрація морських портів України») про визнання протиправними та скасування наказів про переведення та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ДП «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправними та скасування наказів про переведення та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що перебував з відповідачем у трудових відносинах з 26 грудня 2016 року до 20 січня 2021 року. Наказом № 20-к від 20 січня 2021 року його було звільнено на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору.
Своє звільнення вважає незаконним з огляду те, що 09 вересня 2020 року, працюючи на посаді інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», він отримав попередження про скорочення з 10 грудня 2020 року його посади на підставі наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 09 вересня 2020 року № 604-к «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». Також йому було вручено повідомлення про наступне вивільнення у випадку відмови ним від запропонованих вакантних посад.
Протягом двох місяців з дати попередження про скорочення його посади кілька разів йому пропонувалась інша робота, яка не відповідала його кваліфікаційним вимогам. 27 листопада 2020 року при черговій пропозиції зайняти одну із вакантних посад він погодився на переведення на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики Департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України». Вказане переведення на нову посаду з 10 грудня 2020 року було оформлено наказом від 04 грудня 2020 року № 747-к.
При оформленні його переведення було повідомлено, що вказана посада є вакантною на час відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами, а потім - у зв'язку із відпусткою по догляду за дитиною ОСОБА_3 . При умові виходу працівника ОСОБА_3 на роботу працівниками Департаменту кадрової політики ОСОБА_4 та ОСОБА_5 йому було обіцяно надати для працевлаштування інші вакансії.
В наказі від 04 грудня 2020 року № 747-к «Про переведення» зазначено, що підставою для його видання є заява ОСОБА_1 та повідомлення про наступне вивільнення від 09 вересня 2020 року, тобто, наказ видано у зв'язку з виконанням роботодавцем вимоги щодо працевлаштування працівника, який підлягає вивільненню.
У порушення досягнутої домовленості, 18 січня 2021 року йому було вручено повідомлення Директора департаменту кадрової політики Левченко О.О. та Директора департаменту бюджетування та тарифоутворення ОСОБА_6 про закінчення його строкового трудового договору з 20 січня 2021 року та наступне звільнення з цієї дати у зв'язку з виходом на роботу з відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене, вважає, що оформивши його переведення на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на час відпустки по вагітності та пологах та звільнивши його у зв'язку із закінченням цієї відпустки, відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства, не виконавши вимоги частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення позивача на іншу роботу, та статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції іншої наявної роботи згідно з вільними вакансіями, у зв'язку із вивільненням.
Посилаючись на викладене та на порушення своїх трудових прав позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року № 747-к про переведення ОСОБА_1 , інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загрозу управління економічної безпеки апарату управління, на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , з посадовим окладом згідно із штатним розписом, визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Адміністрація морських портів України» від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 , економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління, за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору), поновити його на посаді інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2021 року по 13 жовтня 2021 року, який складає 203 891,22 грн. та 5000 грн. витрат на правову допомогу.
Крім того, при зверненні до суду із даною позовною заявою, позивач просив суд поновити пропущений процесуальний строк на звернення до суду, посилаючись на те, що намагаючись поновити порушене трудове право, в лютому 2021 року позивач звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. За результатами розглянутої справи № 488/563/21 в позові відмовлено. В судовому засіданні 05 липня 2021 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Протягом розгляду справи позивачу стало зрозумілим, що для вибраного способу захисту ним не вірно визначено предмет позову, оскільки оскарженню підлягає не тільки наказ про звільнення, а і наказ про переведення на тимчасово вільну посаду.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2021 року позов задоволено. Скасовано накази ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року № 747-к про переведення ОСОБА_1 , інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загрозу управління економічної безпеки апарату управління, на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , з посадовим окладом згідно із штатним розписом та від 20 січня 2021 року № 20-к про звільнення ОСОБА_1 , економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління, за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). Поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».
Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 січня 2021 року по 13 жовтня 2021 року, у розмірі 325 877, 42 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду мотивоване тим, що пропонуючи позивачу роботу на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 , відповідач ухилився від виконання обов'язку з працевлаштування, оскільки запропоноване ним робоче місце не було вакантним у розумінні КЗпП України. Оформивши переведення позивача на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на час відпустки по вагітності та пологах та звільнивши його у зв'язку із закінченням цієї відпустки, відповідач порушив вимоги трудового законодавства, не виконавши вимоги частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення позивача на іншу роботу, та статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції іншої наявної роботи згідно з вільними вакансіями, у зв'язку із вивільненням.
Також відповідачем порушено статтю 23 КЗпП України, якою регламентується строк трудового договору. Відповідно до п. 2 вказаної статті трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Оскільки у відповідача з позивачем існувала домовленість працевлаштування позивача після виходу на роботу ОСОБА_3 , на одну з вільних вакансій, а відповідач зазначену домовленість не виконав, чим порушив вимоги ст. 23 КЗпП України та статті 49-2 КЗпП України.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ДП «Адміністрація морських портів України» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Адміністрація морських портів України» судовий збір за подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки списку вакантних посад, які були надані позивачеві разом із попередженням від 09 вересня 2020 року та проігнорував той факт, що приписи КЗпП України не містять прямих заборон пропонування тимчасових посад разом із вакантними посадами.
Зазначає, що переведення позивача на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 відбулось за його заявою, тобто за його згоди, а не за ініціативою відповідача, що виключає визнання такого переведення незаконним і поновлення позивача на попередній посаді, при цьому позивач приступив до виконання посадових обов'язків, що свідчить про його вільне волевиявлення на таке переведення.
Вказує на те, що звільнення позивача з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України відбулось з дотриманням роботодавцем вимог трудового законодавства, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір, строк якого закінчився 20 січня 2021 року, а висновок суду про незаконність наказу ДП «Адміністрація морських портів України» від 20 січня 2021 року №20-к «Про звільнення» є безпідставним та не ґрунтується на вимогам закону. При цьому при погодженні позивача на перевід на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 правовідносини щодо вивільнення позивача припинилися, а виникли нові, пов'язані з укладанням між працівником та роботодавцем трудового договору на певний строк.
Судом не враховано, що уже судовими рішення було встановлено, що правовідносини щодо вивільнення позивача (за скороченням) припинилися, а виникли нові, пов'язанні з укладенням між працівником та роботодавцем трудового договору на певний строк з огляду на наведене суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати положення ч.4 ст. 82 ЦПК України та не надавати нову оцінку встановленим фактам та обставинам у справі №488/563/2. До того ж заявлений позивачем позов вже був предметом судового розгляду за яким винесено рішення, що набрало законної сили, а відтак суд безпідставно відмовив у задоволені клопотання про закриття провадження у справі.
Вказує на те, що зазначені позивачем причини поновлення строку для звернення до суду у розумінні КЗпП України не є такими, що об'єктивно унеможливлювали звернення до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Карпенко О.В. просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 26 грудня 2016 року на підставі наказу про прийом на роботу № 541-к від 20 грудня 2016 року ОСОБА_1 був зарахований на посаду інспектора сектору контролю економічної та внутрішньої безпеки відокремлених підрозділів служби економічної та внутрішньої безпеки ДП «Адміністрація морських портів України» (т. 1 а.с.26).
В подальшому ОСОБА_7 неодноразово було переведено на інші посади, наказом № 124-к від 24 січня 2020 року його було переведено на посаду інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління постійно з 24 січня 2020 року (т. 1 а.с. 27-30).
Наказом №249/10 від 08 вересня 2020 року в ДП «Адміністрація морських портів України» були запровадженні зміні в організації виробництва і праці в апараті управління шляхом скорочення штату і чисельності (т. 1 а.с.93).
Відповідно до наказу № 604-к від 09 вересня 2020 року «Про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» 10 грудня 2020 року було прийнято рішення про ліквідацію структурних підрозділів апарату управління з усіма структурними одиницями та посадами, зокрема Управління з внутрішньої та економічної безпеки.
Згідно з пунктом 2 вказаного наказу Департаменту по роботі з персоналом апарату управління було надано розпорядження щодо здійснення заходів по вивільненню працівників відповідно до вимог законодавства про працю України, в тому числі запропонувати всім працівникам апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», посади яких скорочуються, переведення за їх письмовою згодою на інші вакантні посади в ДП «Адміністрація морських портів України» (у разі наявності), а також зазначено, що у разі наявності письмової відмови працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» від переведення на інші запропоновані вакантні посади провести необхідні заходи щодо їх звільнення за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с.32-33).
На виконання наказу про скорочення штату працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» ОСОБА_1 було письмово повідомлено про наступне вивільнення та запропоновано переведення на одну із вакантних посад в ДП «Адміністрація морських портів України» згідно доданого до повідомлення переліку.
Протягом двох місяців з дати попередження про скорочення його посади ОСОБА_1 кілька разів пропонувалась інша робота, яка не відповідала його кваліфікаційним вимогам.
За повідомленням про проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації працівників апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» від 27 листопада 2020 року щодо переведення на посаду начальника відділу контролю служби аналізу та управління ризиками апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України», ОСОБА_1 було запропоновано розглянути вакантні посади, наявні на підприємстві станом на 27 листопада 2020 року (т. 1 а.с.12-24).
04 грудня 2020 року ОСОБА_1 погодився на переведення на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики Департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» під час якого йому було повідомлено, що вказана посада є вакантною на час відпустки у зв'язку із вагітністю та пологами, а потім - у зв'язку із відпусткою по догляду за дитиною ОСОБА_3 .
На підставі наказу № 747-к від 04 грудня 2020 року ОСОБА_1 було переведено на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 на підставі: заяви ОСОБА_1 та повідомлення про наступне вивільнення від 09 вересня 2020 року (т. 1 а.с. 31).
18 січня 2021 року ОСОБА_1 був повідомлений про закінчення дії строкового трудового договору та наступне звільнення з підстав, передбачених пунктом 2 статті 36 КЗпП України, з 20 січня 2021 року та ознайомлений під підпис 19 січня 2021 року (т. 1 а.с.25).
Наказом № 20-к від 20 січня 2021 року, ОСОБА_1 був звільнений з посади економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору 20 січня 2021 року (т. 1 а.с.34).
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що оформивши його переведення на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України» на час відпустки по вагітності та пологах та звільнивши його у зв'язку із закінченням цієї відпустки, відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства, не виконавши вимоги частини другої статті 40 КЗпП України щодо переведення позивача на іншу роботу, та статті 49-2 КЗпП України щодо пропозиції іншої наявної роботи згідно з вільними вакансіями, у зв'язку із вивільненням.
Так, згідно статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).
Частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України передбачають, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року з подальшими змінами).
Отже, виходячи з системного тлумачення частин першої та другої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Отже, обов'язок роботодавця працевлаштувати працівника, який підлягає скороченню, полягає у необхідності запропонувати йому вакантну посаду або роботу за відповідною професією чи спеціальністю, іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 березня у справі № 331/8965/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №461/3024/18.
Як встановлено судом, під час виконання обов'язку роботодавця щодо надання пропозицій працівникові про наявність на підприємстві вакантних посад (іншої роботи), які з'явилися на підприємстві, починаючи з дати повідомлення позивача про наступне вивільнення, у наданому відповідачем переліку вакантних посад ДП «Адміністрація морських портів України» станом на 27 листопада 2020 року значиться вакантною посада: «Економіст 1 категорії (м. Одеса)» у відділі тарифної політики з посадовим окладом 24 000 грн. Стосовно названої посади у наданому Переліку зроблена відмітка про те, що посада економіста 1 категорії (м. Одеса) є вакантною на час відпустки для догляду за дитиною до 3-х років (т.1 а.с. 23-24).
Разом з тим, згідно з п.3 ч.1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» вакансія - вільна посада (робоче місце), на яку може бути працевлаштована особа.
Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, якщо працівник відсутній у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.
Посада жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є вакантною і прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника.
Між тим, як вбачається з матеріалів справи особа, яка фактично займала запропоновану позивачу посаду, станом на 27 листопада 2020 року перебувала у соціальній відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 17 вересня 2020 року по 20 січня 2021 року, а не у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (т. 1 а.с.129-131).
Наведене свідчить про те, що посада, яку займала ОСОБА_3 була вільною лише на період соціальної відпустки (з 17 вересня 2020 року по 20 січня 2021 року), а відтак станом на 27 листопада 2020 року не могла бути запропонована як вакантна.
За такого, запропонувавши ОСОБА_1 роботу на посаді економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_3 ДП «Адміністрація морських портів України» не виконало обов'язку щодо працевлаштування, що передує вивільненню, оскільки запропонована посада не була вакантною (висновки Верховного Суду у справах №452/832/16-ц від 16 січня 2018 року, № 755/14564/18 від 28 квітня 2021 року).
Отже, наведене свідчить про те, що видавши наказ №747-к 04 грудня 2020 року про переведення позивача з підстав наступного вивільнення від 09 вересня 2020 року на іншу тимчасову посаду та в подальшому звільнивши його на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України ДП «Адміністрація морських портів України» тим самим закінчило процедуру вивільнення, що є порушенням вимог ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України.
За таких обставин, переведення позивача в порядку вивільнення є незаконним, а відтак і подальше його звільнення є таким, що порушує права позивача.
Крім того, як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилався на те, що при оформленні його переведення працівниками Департаменту кадрової політики ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за умови виходу працівника ОСОБА_3 на роботу йому було обіцяно надати для працевлаштування інші вакансії.
Так, положеннями статті 23 КЗпП України передбачені строки трудового договору. Трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Між тим, як встановлено судом, після виходу на роботу ОСОБА_3 позивачу не було запропоновано жодної вільної посади про, що не спростовано відповідачем.
З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для скасування наказу №747-к ДП «Адміністрація морських портів України» від 04 грудня 2020 року про переведення ОСОБА_1 на посаду економіста 1 категорії відділу тарифної політики департаменту бюджетування та тарифоутворення апарату управління з 10 грудня 2020 року на умовах строкового трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , та наказу № 20-к від 20 січня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 цієї посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) та поновлення позивача на роботі на посаді інженера з економічної безпеки 2 категорії відділу аналізу, оцінки небезпек та загроз управління економічної безпеки апарату управління ДП «Адміністрація морських портів України».
До того, ж судом вірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, за період з 21 січня 2021 року по 13 жовтня 2021 року у розмірі 325 877,42 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем було виконано приписи ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України, оскільки запропоновано позивачу як вакантні посади так і тимчасову роботу не заслуговують на увагу з огляду на те, що запропонована посада економіста 1 категорії відділу тарифної політики на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років взагалі не могла бути запропонована в порядку вивільнення.
Що стосується посилань відповідача на інші вакантні посади, то як пояснив позивач під час апеляційного розгляду, інші запропоновані посади відповідно до Переліку вакантних посад станом на 27 листопада 2020 року, які б він міг обіймати були вже зайняті, вказане відповідачем не спростовано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що переведення позивача відбулося на підставі його особистої заяви та про те, що між сторонами було досягнуто домовленості стосовно строку трудового договору на період відпустки по вагітності і пологам ОСОБА_3 , а відтак із закінченням цього строку, звільнення на підстав п.2 ст. 36 КЗпП України є законним також не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що переведення на тимчасову посаду відбулося в порядку про наступне вивільнення, що вказує на незаконність процедури переведення, а тому і звільнення є таким, що порушує права позивача.
Твердження в апеляційній скарзі стосовно встановлених обставин щодо припинення правовідносин щодо вивільнення позивача та виникнення нових пов'язаних з укладенням між працівником та роботодавцем трудового договору на певний строк у справі №488/563/21 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і оплату часу вимушеного прогулу, а відтак суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати положення ч.4 ст. 82 ЦПК України та не надавати нову оцінку встановленим обставинам та фактам є безпідставними з огляду на те, що вказане є висновком суду, який не є обов'язковим для розгляду даної справи.
Разом з тим, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч 4 ст. 82 ЦПК України).
Не є слушними, також твердження відповідача про відсутність доказів на підтвердження домовленості між сторонами щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_1 після виходу на роботу ОСОБА_8 , з огляду на те, що починаючи з 2016 року позивача неодноразово було переведено на різні вакантні посади, а відтак останній під час оформлення переведення 04 грудня 2020 року розраховував на подальше працевлаштування в даному підприємстві.
Посилання відповідача на незастосування судом п.3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що підстави та предмет даного позову не є тотожними у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Адміністрація морських портів України» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і оплату часу вимушеного прогулу, яким рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 липня 2021 року, залишеного без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, що є обов'язковою умовою для закриття провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги про безпідставний висновок суду щодо причин пропуску строку позивачем звернення до суду не заслуговують на увагу.
Так, відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Стаття 234 КЗпП України не містить вичерпного переліку підстав, які суд може визнати поважними при пропуску строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Обставини пропуску строку звернення до суду встановлюються в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи.
За змістом наведеної норми, у кожному конкретному випадку суд зобов'язаний як перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, так і навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
У даній справі встановлено, що намагаючись поновити своє порушене право на працю, позивач після звільнення - 20 січня 2021 року, ще 19 лютого 2021 року звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і оплату часу вимушеного прогулу, у встановлений ст. 233 КЗпП України місячний термін, який рішенням вказаного суду від 05 липня 2021 року залишено без задоволення.
З даним позовом позивач звернувся до суду 08 липня 2021 року, що свідчить про намагання позивача після звільнення захистити свої порушенні права у встановлений законом строк.
За такого, висновок суду про поважність причин пропущеного процесуального строку на звернення до суду є вірним.
Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст складено 21 лютого 2022 року.