16.02.22
22-ц/812/384/22
Номер провадження: 22-ц/812/384/22
Іменем України
16 лютого 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Бондаренко Т.З.,
суддів: Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,
за участю позивача - ОСОБА_1 , його представника - ОСОБА_2 представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 489/808/20 за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Саламатіна О.В., за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, на його користь відшкодування мінімального заробітку, втраченого за час кримінального переслідування у розмірі 30602 грн. та 30602 грн. моральної шкоди.
Позов обгрнунтовано тим, що 08 квітня 2008 року Ленінським районним судом м. Миколаєва його було визнано винним за ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 2 ст. 186 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.
10 липня 2008 року вказаний вирок після оскарження в апеляційному порядку був залишений без змін та вступив в законну силу. Весь час з моменту проголошення вироку в 2008 році і до травня 2019 року ОСОБА_4 місце проживання не змінював, перебував за місцем своєї реєстрації, очікуючи виконання вироку.
15 лютого 2018 року Ленінським районним судом м. Миколаєва до Заводського ВП ГУНП в Миколаївської області надіслано розпорядження та 2 копії вироку відносно засудженого ОСОБА_5 для виконання.
04 травня 2019 року працівниками поліції ОСОБА_1 було затримано, як особу, яка розшукуються як кримінальний злочинець, що ухиляється від виконання вироку суду. Після затримання ОСОБА_1 було доставлено до ДУ "Снігурівська виправна колонія №5", де він, на його думку, незаконно знаходився у умовах позбавлення волі до 12 грудня 2019 року.
10 грудня 2019 року ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва вирішено звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року, в зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також негайно звільнити з - під варти.
Крім того, в ухвалі суду вказано, що з дня набрання чинності обвинувального вироку пройшло більше 5 років. Давність виконання вироку не переривалася, що підтверджено довідкою ОСК МВС України від 26 лютого 2018 року. Оперативна-розшукова справа з розшуку ОСОБА_1 на виконання вироку суду від 08 квітня 2008 року була заведена 29 грудня 2018 року вже після спливу строку давності виконання вироку суду. На думку позивача він незаконно тримався в умовах позбавлення волі з 04 травня 2019 року по 12 грудня 2019 року (7 місяців 8 днів).
Мінімальний розмір заробітної плати в Україні на 2019 рік встановлений у розмірі 4 173,00 грн. в місяць. Таким чином сума втраченого заробітку позивача складає 30602 грн. 00 коп. (4173 грн. х 7 місяців 8 днів). Крім того, позивач вважає, що внаслідок незаконного позбавлення волі йому спричинена моральна шкода, яка полягає у порушенні внаслідок незаконного позбавлення волі нормальних життєвих зв'язків, погіршення стосунків із оточуючими, негативних змін в емоційному стані, втраті життєвих перспектив та можливості працювати.
З урахуванням вищенаведеного, позивач просив про задоволення позову.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєві від 22 грудня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у формі виникнення права на відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок тримання особи в умовах позбавлення волі.
Крім цього, суд також зазначав, що позов було пред'явлено до Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, яке є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, натомість належними відповідачами у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.
Такими органами у цій справі позивач зазначив Казначейську службу, як орган дії якого призвели до завдання позивачу шкоди, проте відповідно до законодавства Казначейська служба є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Позивачем та його представником не заявлялося клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, а у суду, враховуючи положення ч. 1 ст. 51 ЦПК України, за відсутності такого клопотання, відсутні підстави для самостійного залучення співвідповідачами органів, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, незаконність оскарженого судового рішення, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач відзив відповідача на позов не отримував, про його існування дізнався лише на стадії оголошення суддею письмових доказів, а тому він був позбавлений процесуальної можливості для подання клопотання про заміну відповідача. Також, позивач не погоджується з висновком суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вважає що суд аналізуючи норми кримінального процесуального права висновки зробив не вірні. Вважає що після спливу п'яти років після набрання законної сили вироку відносно, його виконання є незаконним, оскільки він не ухилявся від його виконання. А тому вважає що позов має бути задоволеним, а суд при його вирішенні має врахувати положення ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України в указаній редакції суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Таким чином, на суд, як державний орган, покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, у зв'язку з чим він має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.
Відповідно до частини першої статті 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня
2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша-друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом першої інстанції, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року у справі №1-41/2008 було визнано ОСОБА_6 винним в скоєнні злочинів передбачених ч. 2 ст. 185 КК України та ч 2. ст. 186 КК України та призначено йому покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 липня 2008 року по справі №11-387-2008 скаргу захисника Ютова А.А. залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.
15 лютого 2018 року Ленінським районним судом міста Миколаєва було видано розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили за вих. №01-09/37/2018.
19 лютого 2018 року вказане розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили від 15 лютого 2018 року за вих. №01-09/37/2018 було отримано в Заводському відділі поліції, про що свідчить відтиск реєстрації вхідних повідомлень від 19 лютого 2018 року за №502-2018.
Ухвалою Ленінського районного суду від 10 грудня 2019 року по справі №489/5547/19 задоволено клопотання засудженого ОСОБА_1 про звільнення його від відбування покарання в зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2008 року у справі №1-41/2008, в зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. ОСОБА_1 негайно звільнено з-під варти, доручивши це адміністрації ДУ "Снігурівська виправна колонія №5".
Згідно довідки про звільнення серія МИК №015240, виданої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 04 травня 2019 року по 12 грудня 2019 року.
Отже ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на незаконне позбавленням його волі, оскільки строк пред'явлення до виконання вироку суду сплинув не з його вини та не підлягав виконанню. Позовні вимоги пред'явлено до Головного управління державної казначейської служби України в Миколаївській області, якого в позові зазначено відповідачем.
Позивач посилався на положення ч. 2 ст. 1176 ЦК України, відповідно до якої право на відшкодування шкоди завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках передбачених законом.
Таким законом позивач зазначав Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 1 якого підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно із ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Районний суд, розглядаючи дану справу враховуючи наведені обставини та аналізуючи вказані норми права, вірно констатував, що належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади.
У цій справі відповідачем вказано Казначейську службу, яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету, та не є органом, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
В той же час державний орган неправомірними діями якого заподіяно шкоду позивачу в позові не вказано, як не вказано такий орган і відповідачем.
Згідно із положеннями ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Натомість, позивачем та його представником не заявлялося клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачів, тоді як районний суд, згідно з положення ч. 1 ст. 51 ЦПК України, за відсутності такого клопотання, не має повноважень для самостійного залучення співвідповідачами органів, дії яких, за твердженням позивача, призвели до завдання йому моральної шкоди.
Отже суд першої інстанції, встановивши, що до участі у справі у якості відповідача не залучено особу, права та обов'язки якого стосуються позовні вимоги, зокрема орган державної влади неправомірні дії працівників якого призвели до заподіяння майнової та моральної шкоди, обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
При цьому, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи також відсутня можливість залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 367 ЦПК України.
Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом до належного відповідача, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушене.
Так, районний суд правильно послався на правовий висновок, як на релевантний, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18.
В той же час, районний суд крім наведеного висновку щодо неналежного відповідача, фактично розглянув спір по суті та аналізуючи норми КПК України (в редакції від 28 грудня 1960 року) та КПК України (в редакції від 13 квітня 2012 №4651-VI) дійшов до висновку, що відповідно до повноважень та в порядку встановленому кримінально-процесуальними нормам на підставі клопотання засудженого, вирішено питання про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. А тому, суд вказав, що особа звільняється від відбування покарання в зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку не автоматично після настання певної календарної дати, а виключно на підставі відповідної ухвали суду.
За такого, районним суд зазначив про невстановлення, наявності в даному випадку, підстав передбачених статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», за наявності яких у позивача виникає право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, в зв'язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у формі виникнення права на відшкодування позивачу шкоди, завданої внаслідок незаконного тримання особи в умовах позбавлення волі.
Однак наведені висновки районного суду по суті спору щодо відсутності підстав для задоволення позову, є передчасними та такими, що не можуть бути викладені у справі з неналежним відповідачем. До того ж відмова в задоволенні позову з підстав його пред'явлення до неналежного відповідача є самостійною й достатньою підставою, тому наведення інших висновків стосовно суті спору є зайвим. Таке свідчить про порушення судом першої інстанції норм цивільного процесуального права.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За такого оскаржуване рішення районного суду підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
В іншій частині це рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2021 року змінити, виключити з мотивувальної частини вказаного рішення висновок суду про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 21 лютого 2022 року.
Судді: Т.З.Бондаренко
Т.М.Базовкіна
Т.М.Крамаренко