Справа № 149/2149/20
Провадження №11-кп/801/279/2022
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
15 лютого 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження № 1202002533000052, внесеного до ЄРДР 27.08.2020, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21.12.2021, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1 , раніше не судиму,
визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 750 (сімсот п'ятдесят) грн 90 коп матеріальної шкоди, 2000 (дві тисячі) грн компенсації за завдану моральну шкоду та 13000 (тринадцять тисяч) грн витрат на правничу допомогу. В решті позову відмовлено.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 26.08.2020 біля 08:00 год, перебуваючи неподалік домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , зустріла ОСОБА_10 , з якою тривалий час перебуває у неприязних відносинах.
В цей час у ОСОБА_7 на ґрунті тривалого перебування у неприязних відносинах з ОСОБА_10 виник злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень останній. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, лівою рукою схопила ОСОБА_10 за волосся та частково його вирвала. Після чого ОСОБА_7 своєю лівою рукою умисно завдала три послідовні удари в область правої ділянки обличчя ОСОБА_10 та ще один удар долонею лівої руки в область правої лопатки ОСОБА_10 .
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 60 від 09.09.2020 у ОСОБА_10 виявлено тілесне ушкодження у вигляді садна на чолі, яке належить до легкого тілесного ушкодження згідно п. 2.3.5 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995. Вказане тілесне ушкодження виникло від дії (удару) твердого тупого предмета чи співударянням об такий, можливо 26.08.2020 за механізмом, який відтворила під час проведення слідчого експерименту потерпіла ОСОБА_10 .
Обвинувачена ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вирок через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного покарання, яке за своїм розміром є явно несправедливим через суворість.
Апелянт вказує, що вину в інкримінованому їй проступку не визнає та вважає свідків упередженими щодо неї внаслідок наявного між ними конфлікту з приводу спалювання рослинних рештків. Переконана, що доказів, які б підтверджували нанесення ударів потерпілій по чолу зліва у справі немає, пояснення свідків та потерпілої суперечливі, а висновок експерта є недопустимим доказом, оскільки не відповідає встановленим вимогам.
Також обвинувачена ОСОБА_7 переконана, що призначене їй покарання є неспівмірним з завданим ушкодженням. Судом не враховано, що вона є фізичною особою підприємцем, має зобов'язання по контрактам, працює щоденно по вісім годин, сама виховує малолітню дитину і 200 годин громадських робіт є надзвичайно жорстоким покаранням.
Адвокат ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок, справу закрити у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.
Захисник вказує на відсутність доказів, які доводять винуватість його підзахисної. Вважає, що суд безпідставно взяв до уваги одні докази та відкинув інші. Посилається на наявність очевидців події, які засвідчили, що ОСОБА_7 не завдавала ушкоджень потерпілій. Захисник переконаний в недопустимості висновку судово медичної експертизи, адже вона проведена не державною установою.
Також захисник стверджує, що під час досудового дізнання обвинуваченій ОСОБА_7 не було забезпечено право на захист, вона не було повідомлена про здійснення кримінального провадження щодо неї, позбавлена можливості захищатися від кримінального переслідування, зокрема заявити про повторну експертизу.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи обвинуваченої та її захисника на підтримку апеляційних скарг, прокурора та представника потерпілої, які заперечили проти задоволення апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апелянтів, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заперечення обвинуваченої ОСОБА_7 щодо вчинення нею інкримінованого кримінального проступку повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Суд першої інстанції дав оцінку поясненням обвинуваченої щодо обставин вчинення кримінального проступку, проаналізував в сукупності з рештою доказів у справі та дійшов обґрунтованого висновку про їх безпідставність.
ОСОБА_7 свою вину в інкримінованому правопорушенні не визнала, під час розгляду справи судом першої інстанції пояснювала, що 26.08.2020 біля 8 год побачила потерпілу з двома жінками біля своїх воріт та винесла пакет з куркою, який, на її думку, остання напередодні повісила на її хвіртку. До жінок вона близько не підходила, будь-яких тілесних ушкоджень потерпілій не завдавала.
Потерпіла ОСОБА_10 в свою чергу суду пояснювала, що 26.08.2020 ОСОБА_7 безпідставно її ображала, а згодом накинулась та почала бити.
Спочатку лівою рукою схопила її за волосся, потім тією ж рукою нанесла три послідовні удари в ділянку обличчя правої сторони та ще один удар долонею лівої руки в праву ділянку лопатки. В результаті побиття у неї з'явився біль та набряк в правій ділянці обличчя, садна на лобі, головна біль, запаморочення голови, нудота, одноразова рвота, обмеження рухів голови та щелепи.
Свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які були очевидцями події, повідомили, що перебували разом з ОСОБА_10 коли до них підійшла ОСОБА_7 з пакетом, почала запитувати потерпілу що це таке, після чого почала бити останню. ОСОБА_11 розбороняла.
Свідок ОСОБА_13 вказала, що бачила через вікно свого будинку як ОСОБА_7 завдавала удари ОСОБА_10 . Вийшовши на вулицю, свідок дізналась, що ОСОБА_7 звинувачує потерпілу в тому, що остання повісила на її хвіртку пакет з мертвою куркою.
Також свідок ОСОБА_14 спостерігала за подією та бачила як обвинувачена ОСОБА_7 схопила потерпілу за волосся.
Окрім пояснень свідків сторони обвинувачення, суд першої інстанції дослідив письмові докази, зокрема: витяг з ЄРДР (а.с. 65), відповідно до якого 26.08.2020 за № 12020025330000052 внесено відомості до ЄРДР за фактом того, що 26.08.2020 біля 08:00 год по вул. Озерянська в м. Хмільник ОСОБА_7 , в ході раптово виниклої конфліктної ситуації, умисно спричинила тілесні ушкодження ОСОБА_10 ; протокол огляду місця події від 26.08.2020 з ілюстрованою таблицею до нього (а.с. 166-174); протокол проведення слідчого експерименту з відеозаписом до нього від 31.08.2020 (а.с. 175-178); висновок експерта № 60 (а.с. 179-180).
За клопотанням сторони захисту судом першої інстанції було досліджено медичну картку ОСОБА_10 та допитано судово-медичного експерта ОСОБА_15 , який повідомив, що обставини, зазначені у висновку №60, який він складав, відповідають дійсності. Обстеження ОСОБА_10 він проводив 27.08.2020 о 15:00 год. Також зазначив, що розбіжності між поясненнями ОСОБА_10 та матеріалами, які надавались експерту, відсутні.
Окрім того, судом було допитано свідків захисту: ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
З пояснень свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 слідує, що вони переганяли машину, знаходились на відстані 60-70 м від жінок, які конфліктували. Бійки не було. ОСОБА_7 , вийшовши з хвіртки, сказала «ось вам» та повернулась назад.
Свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 вказали, що коли приїхали до ОСОБА_7 , то бачили сусідок останньої, які стояли на вулиці та розмовляли.
З пояснень свідків, допитаних за клопотанням сторони захисту, не слідує, що ОСОБА_7 не наносила удари потерпілій. Останні не були очевидцями події.
Твердження свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 про відсутність бійки спростовується рядом доказів та ставиться судом під сумнів, адже вони знаходились на значній відстані, займалися своїми справами (переганяли машину) та могли не бачити всієї події.
Посилання обвинуваченої ОСОБА_7 на неприязні відносини з сусідами та їх намагання помститись їй не спростовує факту отримання тілесних ушкоджень потерпілою, що підтверджено висновком експерта та медичною карткою останньої.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи.
Відповідно до ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Стороною захисту про такі порушення заявлено не було. Їх посилання на неналежну експертну установу, яка не є державною, та недотримання форми висновку є надуманими.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Лікар судово-медичний експерт Хмільницького районного відділення Вінницького ОБСМЕ ОСОБА_15 , який проводив експертизу, згідно відомостей, зазначених у висновку має вищу медичну освіту, експерт п'ятого кваліфікаційного класу, другої категорії, стаж за фахом з 2013 року, був попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Обмежень щодо надання висновку експертом комунальної установи закон не містить. Підстав вважати експерта, який здійснював експертизу, некваліфікованим та недовіряти його висновку апеляційний суд не вбачає.
Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про порушення права на захист. Адже після повідомлення ОСОБА_7 про підозру в даному провадженні одразу було залучено захисника і всі слідчі дії вчинені за участю останнього.
Захистом не наведено конкретних фактів порушення прав обвинуваченої та неможливість реалізувати процесуальні права. Посилання на відсутність можливості призначення повторної експертизи, про яку все ж не заявлялось під час судового розгляду провадження, через загоєння рани в потерпілої, є неспроможними, адже проведення експертизи можливе на основі письмових доказів, наявних в матеріалах провадження.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність доводів сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до вчинення кримінального проступку та відсутність доказів, які б виправдовували останню. Винуватість обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення повністю доведена в ході судового розгляду належними та допустимими доказами, яким суд дав об'єктивну оцінку в їх сукупності та взаємозв'язку.
На обґрунтування своїх висновків суд першої інстанції навів у вироку відповідні докази, свою оцінку цих доказів та мотиви, за якими не погодився із доводами обвинуваченої.
Твердження обвинуваченої ОСОБА_7 про невинуватість у вчиненні інкримінованого йому злочинів не можуть вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, адже судовий розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням кримінального процесуального закону з повним дослідженням усіх обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, судом, виходячи з вимог ст. 65 КК України, враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є кримінальним проступком, дані про особу ОСОБА_7 , яка раніше не судима, негативно характеризується за місцем проживання, на обліках в лікаря психіатра, лікаря нарколога не перебуває. Також судом взято до уваги відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_7 та думку потерпілої, яка у вирішення питання щодо міри покарання просила суд застосувати виправні роботи.
Апеляційний суд вважає, що призначене судом покарання у виді громадських робіт, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Доводи обвинуваченої не знайшли свого підтвердженні під час апеляційного перегляду кримінального провадження. Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки суду першої інстанції, або вказували б на порушення загальних засад, в апеляційних скаргах не міститься.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408 КПК України, суд
Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_7 та адвоката ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 21.12.2021 щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набуває законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців із дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4