15 лютого 2022 року
м. Рівне
Справа № 569/18066/19
Провадження № 22-ц/4815/138/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
секретар судового засідання - Ковальчук Н. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача -
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Курила Романа Миколайовича на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2019 року у складі судді Ковальова І. М., постановлену в м. Рівне о 14 год. 52 хв.,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про стягнення аліментів.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2019 року визнано мирову угоду, укладену сторонами, згідно якої:
Сторони розуміють, що згідно зі ст.ст.141 та 181 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Кожен з батьків повинен для нормального розвитку дитини забезпечувати її матеріально.
Сторони дійшли згоди, що в їхніх правовідносинах, які стосуються участі батька в утриманні сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого з матір'ю, наявні обставини, які істотно впливають на вибір способу сплати аліментів.
Відповідач на підставі договору про поділ майна подружжя від 29 листопада 2019 року, посвідченого Круліковським А. І., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, є власником 1/2 (одної другої) частки квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. та власником 1/2 (одної другої) частки квартири за АДРЕСА_2 , загальною площею 39 кв.м., житловою площею 18 кв.м.
За таких обставин сторони домовилися про укладення ними (в порядку, передбаченому статтею 190 Сімейного кодексу України) договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на вищевказане нерухоме майно.
Договір повинен бути укладений не пізніше дня наступного за днем затвердження даної мирової угоди ухвалою Рівненського міського суду.
Відповідач зобов'язується передати сину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своє право власності на нерухоме майно (1/2 (одну другу) частки квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. та 1/2 (одну другу) частки квартири за АДРЕСА_2 загальною площею 39 кв.м., житловою площею 18 кв.м.) в рахунок сплати аліментів за весь період до досягнення сином 18-річного віку. Після цього вважатиметься, що відповідач повністю виконав свої зобов'язання щодо сплати аліментів.
З моменту підписання мирової угоди позивач відмовляється від своїх позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , зобов'язується самостійно утримувати сина та не порушувати питання стягнення аліментів з відповідача.
Ця мирова угода відповідає дійсним намірам сторін і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається у відповідності з нашою справжньою волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин. Ця мирова угода укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення.
В частині не врегульованій даною мировою угодою, сторони керуються відповідними нормами ЦК України. Наслідки укладання даної мирової угоди сторонам зрозумілі. Наслідки припинення провадження у справі в зв'язку з укладанням мирової угоди, їм також роз'яснені і зрозумілі.
У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди, ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Орган опіки та піклування про стягнення аліментів - закрито.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована гарантованим законом правом сторін укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу та обґрунтована тим, що надана суду для визнання мирова угода між позивачем та відповідачем врегульовує спір між ними на підставі взаємних поступок, стосується їхніх прав та обов'язків, і не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Вважаючи ухвалу суду незаконною, представник ОСОБА_3 - адвокат Курило Роман Миколайович оскаржив її в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржувана ухвала суду передбачає перехід права власності на два об'єкти нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 (1/2 частки цілої квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частки цілої квартири АДРЕСА_2 ). Пояснює, що факт переходу права власності від ОСОБА_2 на користь третьої особи суперечить інтересам його кредитора - ОСОБА_3 , оскільки внаслідок укладення та затвердження мирової угоди із власності боржника ОСОБА_2 вибули майнові активи, за рахунок яких мало б відбутися виконання судового рішення про стягнення з нього боргу в сумі 311 600 грн. Вказує, що існують підстави вважати, що дана справа та укладена в її межах мирова угода були юридичним механізмом уникнення відповідальності перед кредитором ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , оскільки на момент пред'явлення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів (без розірвання шлюбу), судом понад вісім місяців розглядався спір про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 311600 грн., при цьому, вказані об'єкти нерухомого майна, що належали ОСОБА_2 на момент укладення та затвердження мирової угоди були єдиними активами, на які примусово могло бути звернуто стягнення в інтересах його кредитора. Стверджує, що внаслідок замовчування ОСОБА_2 факту наявності спору щодо стягнення з нього коштів, суду не було відомо те, що внаслідок переходу права власності на усе належне відповідачу нерухоме майно, можуть бути порушені права інших осіб - кредиторів. Таким чином, укладення ОСОБА_2 мирової угоди, предметом якої був перехід права власності на два об'єкти нерухомого майна, що належали відповідачу на праві власності, на користь його сина, було спрямоване на ухилення від стягнення з нього боргу в сумі 311 600 грн. кредитором ОСОБА_3 . Посилається на правову позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц, в якій йдеться про недобросовісність укладення договору дарування, якщо такий укладений з метою уникнення виконання зобов'язання перед кредитором. З наведених міркувань просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу № 569/18066/19 для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Лук'янова Марія Леонідівна вважає ухвалу суду законною та обґрунтованою, а апеляційну скаргу безпідставною, тому просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про стягнення аліментів звернулася ОСОБА_1 .
В ході розгляду справи сторони уклали мирову угоду, яку подали до суду для визнання.
З метою врегулювання спору між ними про стягнення аліментів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про укладення ними в порядку в порядку, передбаченому статтею 190 Сімейного кодексу України, договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно.
Відповідач зобов'язався передати сину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своє право власності на нерухоме майно (1/2 частки квартири за АДРЕСА_1 , загальною площею 53,5 кв.м., житловою площею 35,7 кв.м. та 1/2 частки квартири за АДРЕСА_2 загальною площею 39 кв.м., житловою площею 18 кв.м.) в рахунок сплати аліментів за весь період до досягнення сином 18-річного віку. Після цього вважатиметься, що відповідач повністю виконав свої зобов'язання щодо сплати аліментів.
З моменту підписання мирової угоди позивач відмовляється від своїх позовних вимог про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , зобов'язується самостійно утримувати сина та не порушувати питання стягнення аліментів з відповідача.
Відповідно до ст. 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови,що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно положень ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Частиною 5 ст.207 ЦПК України передбачено підстави для відмови у затвердженні мирової угоди.
Так, суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо:
1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або
2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Звертаючись із апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції про визнання мирової угоди, представник ОСОБА_3 - адвокат Курило Р.М. вказував, що зазначена мирова угода порушує права його довірителя, оскільки її укладення має на меті уникнення ОСОБА_2 виконання своїх зобов'язань перед кредитором, ОСОБА_3 ..
Конституційний обов'язок батька утримувати свої неповнолітню дитину кореспондується з правом матері цієї дитини, яка має рівні з батьком права та обов'язки щодо дитини, вимагати та забезпечувати виконання батьком обов'язків щодо дитини.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 181 СК України, яка визначає способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок квартиру, земельну ділянку тощо).
Дії відповідача і позивача у справі №569/18066/19, між якими ухвалою суду від 05.12.2019 затверджено мирову угоду щодо способу виконання батьком малолітньої дитини свого конституційного обов'язку щодо її утримання, на думку суду, є законними. Усі дії щодо реалізації наведених прав та обов'язків вчинені з дотриманням вимог закону та процесуальних норм, зокрема, судом залучено орган опіки та піклування, дотримані вимоги щодо нотаріального посвідчення договору та інші.
Посилання апелянта на наявність у нього будь-яких законних прав, які порушені відповідачем апеляційним судом відхиляються як такі, що не відповідають встановленим обставинам та здобутим доказам у справі. Так, оскаржувана ухвала суду, якою затверджена мирова угода між сторонами, постановлена судом 05.12.2019 року. Рішення суду у справі №569/959/19 про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ОСОБА_3 набрало законної сили 14.07.2020 року. При цьому, рішенням суду першої інстанції у справі №569/959/19 від 11.02.2020 року було відмовлено в задоволені позову повністю.
За наведеного, відсутні підстави вважати, що укладаючи мирову угоду 05.12.2019 року, ОСОБА_2 діяв недобросовісно і з наміром уникнути в майбутньому виконання рішення суду про стягнення коштів на користь апелянта. Сама лише наявність спору не свідчить про те, що позов підлягає повному задоволенню. Окрім того, процесуальним законом передбачена можливість вжиття заходів забезпечення позову. У справі про стягнення боргу ОСОБА_3 не скористався своїми процесуальними правами та законними можливостями виключити у відповідача право відчужувати належне йому майно у будь-який спосіб.
Посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження №14- 260цс19), якими обґрунтовано апеляційну скаргу, не підлягають до застосування, оскільки стосуються іншого предмету та інших за своєю юридичною природою правовідносин: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті З ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України) державного виконавця від 25.06.2020, що доведено самим апелянтом.
Як вбачається із доданих апелянтом документів, виконавче провадження за виконавчим документом про стягнення коштів на користь апелянта, було відкрите постановою державного виконавця від 25.08.2020 року, тобто суттєво пізніше в часі, ніж була затверджена мирова угода оскаржуваною ухвалою. На час укладення мирової угоди про виконання обов'язку по сплаті аліментів на малолітнього сина у ОСОБА_2 не настало і не існувало жодних зобов'язань із погашення заборгованості перед кредитором.
Відхиляючи апеляційну скаргу, апеляційний суд також враховує положення статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», яка визначає черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів, та яка передбачає, що якщо під час розподілу грошових сум стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами в такій черговості: у першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна; у другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку із втратою годувальника; у третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами; у четверту чергу задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету; у п'яту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги апелянта віднесенні до п'ятої - останньої черги, тоді як аліментні зобов'язання - до другої, при чому, задоволення таких зобов'язань не пов'язані із видом такого стягнення (чи то періодичні стягнення аліментних платежів, чи шляхом переходу права власності на нерухоме майно платника аліментів з припиненням аліментних зобов'язань).
Оцінюючи обставини справи в сукупності з нормами закону, якими вони регулюються, апеляційний суд приходить до переконання про те, що укладення мирової угоди між сторонами є законним і таким, що не порушує прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб, а дії сторін спору спрямовані на першочергове забезпечення інтересів дитини.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Курила Романа Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 05 грудня 2019 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н.М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.