15 лютого 2022 року
м. Рівне
Справа № 572/450/21
Провадження № 22-ц/4815/149/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Полюхович Оксани Іванівни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 липня 2021 року у складі судді Ведяніної Т. О., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 09 годині 25 хвилин та проголошене повним текстом,
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що на підставі заяви № б/н від 07 серпня 2007 року відповідачці було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, визначеному у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 21 600 грн. Зазначав, що відповідач, підписавши заяву про надання банківських послуг, підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, а також на зміну кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.3.2, 2.3 Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредиту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Банк свої зобов'язання за Договором виконав, надавши відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язувалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, однак не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами, які передбачені договором, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у сумі 10 885 грн. 21 коп. та заборгованості за простроченими відсотками у сумі 2 038 грн. 20 коп.. , яку і просить стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 05 липня 2021 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 10885 грн. 21 коп. боргу за кредитним договором № б/н від 07 серпня 2007 року, а також понесені судові витрати у сумі 2270 грн.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов'язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов'язок відповідачем як позичальником дотриманий не був.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_1 - адвокат Полюхович Оксана Іванівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі стверджує, що суд встановив обставини справи щодо дати виникнення зобов'язань між сторонами, які не стосуються предмету доказування та спірних правовідносин, оскільки станом на 08.5.2007 року між сторонами не існувало зобов'язань по спірному кредиту, оформленому 07.08.2007 року. Додає, що судом не було встановлено які саме відносини мали місце між сторонами станом на 08.05.2007 року мали місце та чи стосуються вони кредиту, наданого відповідно до заяви від 07.08.2007 року. Заперечує належність такого доказу, як довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оскільки не підписана обома сторонами. Вказує, що суд не дав оцінки випискам із договору, роздруківці із сайту Банку, на які покликався останній в обґрунтування своїх вимог. Стверджує, що Банк не ознайомлював відповідача з умовами кредитування, окрім тих, що вказані в заяві від 07.08.2021р. Заперечує нарахування відсотків за кредитом, адже це не узгоджується з умовами заяви від 07.08.2007р.. Звертає увагу, що позивач помилково ототожнює підстави нарахування поточних відсотків за кредитом з тими відсотками, які згідно ст. 625 ЦПК України могли б нараховуватися, якби такі були встановлені в договорі. Зазначає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві АТ КБ «ПриватБанк» просить відхилити апеляційну скаргу відповідачки та залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 07 серпня 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді Анкети-заяви № б/н, за умовами якої остання отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Угода складається із Анкети-заяви, Пам'ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку.
Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 .
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, і - як наслідок - виникнення заборгованості, про стягнення якої Банк і звернувся з даним позовом до суду.
Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 07.08.2007 року станом на 03.01.2021 року в розмірі 10 885,21 гривень за кредитним договором, з яких: 8847,01 - заборгованість за тілом кредиту (прострочене тіло); 2038,20 гривень - заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
На обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Окрім того, вказував, що заявою відповідача підтверджується і той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були йому надані для ознайомлення в письмовій формі. На підтвердження додано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» від 07.08.2007 року, яка підписана сторонами.
Вказана Заява містить підпис ОСОБА_1 в графі про отримання та ознайомлення з Пам'яткою клієнта, Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов.
На обґрунтування позовних вимог Банк вказує, що при укладання договору сторони керувалися саме вказаними нормами законодавства, при цьому, формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, згідно яких обслуговується відповідач.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Покликання у апеляційній скарзі на те, що позичальник не був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, згідно яких обслуговується відповідач, включаючи стягнення неустойки за порушення умов договору, не заслуговує на увагу.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вказані Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не є належним доказом встановлення та погодження сторонами умов укладеного між ними кредитного договору.
Однак, до кредитного договору позивачем додано Довідку про зміну умов кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду» за договором, укладеним із ОСОБА_1 , яка передбачає сплату позичальником відсотків із базовою щомісячною ставкою у розмірі 2,5% (на залишок заборгованості із розрахунку 360 днів у році).
Позичальник ОСОБА_1 була обізнана із умовами, вказаними у цій довідці, що засвідчила власним підписом, а відтак наявні передбачені законом підстави для стягнення відсотків за користування кредитом.
З огляду на це, доводи апелянта про те, що сторони не обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, апеляційним судом відхиляються.
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Заявлені Банком до стягнення з відповідачки відсотки за користування кредитними коштами розраховані на підставі обумовлених умов кредитного договору, а тому посилання на неправильне розмежування місцевим судом виду відсотків апеляційний суд відхиляє.
Покликання представника відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, на те, що суд дослідив обставини справи щодо дати виникнення зобов'язань між сторонами, які не стосуються предмету доказування та спірних правовідносин, оскільки станом на 08.5.2007 року між сторонами не існувало зобов'язань по спірному кредиту, оформленому 07.08.2007 року, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Так, з довідки про видані на ім'я відповідачки кредитні картки та строк їх дії вбачається, що кредитна картка НОМЕР_1 не видавалась відповідачу 08 травня 2007 року, а була емітована (відкрита) саме цієї дати. Із змісту анкети-заяви, долученої до позовної заяви, вбачається, що ця кредитна картка НОМЕР_1 була видана відповідачці 07 серпня 2007 року, тобто станом на момент укладення оспорюваного кредитного договору. Відповідачкою ОСОБА_1 не заперечується отримання та користування кредитною карткою НОМЕР_1 .
Факт випуску кредитної картки НОМЕР_2 травня 2007 року підтверджується випискою про рух коштів відповідача. Як вбачається із виписки, відповідачка розпочала користуватись кредитними коштами, починаючи з 09 серпня 2007 року, тобто після укладення 07 серпня 2007 року кредитного договору між сторонами.
Названі обставини не спростовані відповідачем належними та допустимими доказами. Більш того, стороною відповідача не надано жодних доказів існування будь-яких інших кредитних правовідносин між сторонами, крім тих, які є предметом розгляду у цій справі.
Видача 25 квітня 2012 року іншої кредитної картки ( НОМЕР_3 ) до закінчення терміну дії картки НОМЕР_1 не є підтвердженням існування інших кредитних правовідносин, оскільки саме картка НОМЕР_3 вказана у виписці про рух коштів відповідача та у довідці про видані на ім'я відповідача кредитні картки та строк їх дії поряд з карткою НОМЕР_1 , які видані в межах одного договору № б/н від 07 серпня 2007 року.
Зазначення в анкеті-заяві кредитного ліміту в розмірі 300,00 грн. є опискою, так як з початку кредитний ліміт встановлювався в сумі 21600,00 грн., що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я відповідача, та випискою про рух коштів останньої. Подальші зміни кредитного ліміту вбачаються з виписки про рух коштів, приєднаної до позову, що повністю узгоджується з даними у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 ..
Безпідставними є доводи відповідача про те, що виписка про рух коштів може бути сформована по декільком кредитним зобов'язанням. Формування виписки як документу первинного бухгалтерського обліку можливе лише щодо одного кредитного зобов'язання, а не декількох.
Покликання апелянта на необхідність застосування до спірних правовідносин позовної давності апеляційним судом відхиляються.
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07.08.2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Судом визнано, що Умови та правила надання банківських послуг і тарифи не є складовими укладеного між сторонами договору, та в анкеті-заяви не міститься істотних умов, притаманних кредитному договору.
Зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 03.07.2019 року, суд в цій справі визнав, що строки повернення кредиту в заяві-анкеті також не визначені, а тому в такому разі слід застосовувати ст.530 ЦК України.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. У такому разі строк позовної давності починає спливати з моменту вимоги. Доказів про висуванням банком попередньої вимоги до відповідача в позасудовому порядку матеріали справи не містять. Тому вимогою у даній справі є, наразі, саме звернення до суду з цим позовом до відповідача про стягнення заборгованості. А відтак, строк позовної давності в цьому випадку не може бути пропущеним банком щодо тіла кредиту.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту використовується та поповнюється в міру його погашення, а тому клієнт фактично може користуватись кредитними коштами ним у межах дії картки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 з цього приводу зазначила наступне: «Фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.».
З огляду на наведене, Банк звернувся до суду з цим позовом до спливу строку позовної давності, а тому відповідні доводи відповідача щодо застосування строку позовної давності не підлягають до задоволення.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту та відсотках.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Полюхович Оксани Іванівни залишити без задоволення.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 липня 2021 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 05 липня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.