Справа № 554/1878/21 Номер провадження 22-ц/814/99/22Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В. М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
15 лютого 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів: Пилипчук Л.І., Чумак О.В.,
при секретарі Ряднині І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» про визнання звільнення незаконним, визнання запису у трудовій книзі недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» про визнання звільнення незаконним, визнання запису у трудовій книзі недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював у філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» акціонерного товариства «Укргазвидобування» з 15 червня 2015 року, у тому числі на посаді провідного фахівця відділу кадрів апарату управління з 16 квітня 2018 року.
04 грудня 2020 року він отримав попередження про звільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням штату, яке мало відбутися 01 лютого 2021 року, а також перелік вакансій, що були йому запропоновані і надав згоду на переведення на іншу посаду, про що власноручно написав у переліку вакансій та на попередженні. Однак, попри наявні посади та надану згоду на переведення позивач не був переведений на іншу посаду, а був звільнений у зв'язку із скороченням штату. Зауважував, що акціонерне товариство «Укргазвидобування» має декілька філій, однак вакантні посади ОСОБА_1 були запропоновані не з усіх філій цього підприємства. І все ж не зважаючи на це, позивач надав згоду на переведення на дві вакансії із переліку запропонованих по одній філії.
При наявності вакантних посад та згоди на переведення позивач все ж був звільнений за скороченням штату, що свідчить про порушення наведених вище правових норм.
Разом із цим, на момент звільнення із ОСОБА_1 не проведено повного розрахунку та не були виплачені йому усі належні грошові кошти.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати звільнення ОСОБА_1 , оформлене наказом № 52-П від 03 лютого 2021 року, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штату, незаконним та скасувати наказ № 52-П від 03 лютого 2021 року «Про звільнення з роботи»; визнати недійсним запис № 7, виконаний у трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій на ім'я ОСОБА_1 03 серпня 2007 року, про звільнення з роботи у зв'язку із скороченням штату (пункт 1 статті 40 КЗпП України); поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця відділу кадрів філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування»; стягнути з філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» акціонерного товариства «Укргазвидобування» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за весь час затримки виплати належних працівникові сум при звільненні та відшкодування моральної шкоди у сумі 25000,00 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» акціонерного товариства «Украгзвидобування» про визнання звільнення незаконним, визнання запису у трудовій книжці недійсним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі посилаючись на незаконність, необґрунтованість та несправедливість оскаржуваного рішення, прохає скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не вдався до аналізу доводів позивача, клопотання, що були заявлені позивачем у позовній заяві не були розглянуті судом. Мотиви відхилення доказів, поданих позивачем, у судовому рішенні не наведено, що свідчить про залишення поза увагою судом доводів позивача.
Особа, яка подає апеляційну скаргу наголошує, що відповідач зобов'язаний був запропонувати всі вакансії за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Також судом першої інстанції не було враховано того, що позивачу стало відомо про те, що відповідач ввів у штатний розпис посаду, з якої ОСОБА_1 був звільнений, працевлаштувавши на неї іншу особу.
Узагальнені доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу мотивовано тим, що звільнення позивача відбулось з дотриманням норм діючого трудового законодавства, тож підстави для скасування наказу про звільнення у зв'язку із скороченням штату відсутні. Не підлягають задоволенню і вимоги про анулюванню відповідного запису у трудовій книжці, поновленні позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також моральної шкоди, оскільки відсутні винні дії відповідача.
Відповідачем вказано, що позивачу при повідомленні про скорочення надавався повний перелік вакантних посад, які на той час були на підприємстві та його відокремлених підрозділах. Позивач, вказавши на обрані ним вакантні посади, не врахував, що його освіта, кваліфікація та досвід не відповідають кваліфікаційним вимогам даних посад. Довід позивача про уведення у штатний розпис посади, на якій працював ОСОБА_1 ґрунтується виключно на припущеннях позивача та не підтверджена будь-яким належними та достатніми доказами.
У зв'язку із зазначеним, відповідач прохав відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року - залишити без змін.
Позиція учасників справи у суді апеляційної інстанції
Представник відповідача акціонерного товариства «Укргазвидобування» - адвокат Артамонов А.А. під час судового засідання проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Позивач в судове засідання не з'явився, судова повістка останньому була направлена на адресу зазначену у позовній заяві та апеляційній скарзі, однак, відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, ОСОБА_1 відсутній за вказаною адресою. Тобто позивач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання в силу положень частини четвертої статті 130 та статті 131 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 (а.с. 4).
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Укргазвидобування» з 15 червня 2015 року по 04 лютого 2021 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 13).
Наказом директора ГПУ «Полтавагазвидобування» №790 від 08 вересня 2020 року «Про скорочення штатної одиниці» затверджено провести з 14 вересня 2020 року скорочення посади «провідний фахівець» відділу кадрів апарату управління, що пов'язано з централізацією управління функції HR на рівень НАК «Нафтогаз України» і змінами в штатному розкладі керівників, професіоналів та технічних службовців філії ГПУ «Полтавагазвидобування» АТ «Укргазвидобування», затверджених генеральним директором АТ «Укргазвидобування» 08 вересня 2020 року (а.с. 83).
04 грудня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився із листом АТ «Укргазвидобування» в особі філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування», в якому відповідач повідомив позивача, що штатна одиниця «провідний фахівець відділу кадрів» з 14 вересня 2020 року виключена зі штатного розкладу керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців апарату управління філії газопромислового управління «Полтавагазвидобування» АТ «Укргазвидобування», у зв'язку з чим 01 лютого 2021 року позивача буде звільнено з роботи за пунктом першим статті 40 КЗпП України.
Вищевказаним листом, відповідач запропонував позивачу для ознайомлення та можливого переведення на іншу роботу всі наявні вакансії в структурі відповідача ( АТ «Укргазвидобування», філії ГПУ «Полтавагазвидобування», філії ГПУ «Шебелинкагазвидобування», філії ГПУ «Львівгазвидобування», філії УБМР «Укрспецбудмонтаж», філії «Учбово-оздоровчий комплекс «Червона Рута», філії САРС «ЛІКВО», філії «Укрбургаз», філії «Управління з переробки газу та газового конденсату», філії «УГВ-Сервіс», геофізичного управління «Укргазпромгеофізика», філії «УкрНДІГАЗ»).
ОСОБА_1 в попередженні зазначив, що попередження отримав, з наказом №790 від 08 вересня 2020 року ознайомлений, з вакансіями ознайомлений, на переведення згодний (а.с. 8).
У наданому відповідачем переліку вакансій, позивач зробив відмітку про згоду на переведення на посади: провідний фахівець відділу операційної ефективності, провідний фахівець відділу регіонального розвитку (а.с. 12).
22 січня 2021 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву, в якій прохав перевести його на посаду провідного фахівця відділу регіонального розвитку апарату управління філії ГПУ «Полтавагазвидобування» (а.с. 88).
28 січня 2021 року ГПУ «Полтавагазвидобування» повідомило позивача про неможливість його переведення на посаду провідного фахівця відділу регіонального розвитку філії ГПУ «Полтавагазвидобування» у зв'язку з недостатньою кваліфікацією та стажу роботи за фахом (а.с. 91).
ОСОБА_1 закінчив Ленінградське вище військове артилерійське командне училище ім. Красного Октября, кваліфікація - інженер з ремонту та експлуатації артилерійного озброєння (а.с. 82).
Згідно пункту 6.1 «Кваліфікаційні вимоги» посадової інструкції провідного фахівця відділу регіонального розвитку ГПУ «Полтавагазвидобування» на посаду провідного фахівця призначається особа, яка має повну вищу освіту напряму підготовки «менеджмент організації» (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом - не менше 2 років (а.с. 96-97).
27 січня 2021 року ОСОБА_1 подав відповідачу заяву, в якій прохав перевести його на посаду провідного фахівця відділу регіонального розвитку апарату управління філії ГПУ «Полтавагазвидобування» (а.с. 89).
03 лютого 2021 року ГПУ «Полтавагазвидобування» повідомило позивача про неможливість його переведення на посаду провідного фахівця відділу регіонального розвитку філії ГПУ «Полтавагазвидобування» у зв'язку з недостатньою кваліфікацією та стажу роботи за фахом (а.с. 90).
Відповідно до пункту 6.1 «Кваліфікаційні вимоги» посадової інструкції провідного фахівця відділу операційної ефективності ГПУ «Полтавагазвидобування», на посаду провідного фахівця призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та спеціальності (нафтогазова справа, видобування нафти і газу, обладнання нафтових і газових промислів) зі стажем роботи за фахом - не менше 1 року (а.с. 94-95).
02 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав заяву про розгляд на засіданні профкому ГПУ «Полтавагазвидобування» питання його скорочення за його відсутності (а.с. 87).
З витягу протоколу засідання профспілкового комітету №64 від 02 лютого 2021 року вбачається, що профспілковий комітет ГПУ «Полтавагазвидобування» надав згоду на звільнення із займаної посади ОСОБА_1 за пунктом першим статті 40 КЗпП України (а.с. 85-86).
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо звільнення
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з передбаченої пунктом 1 частини першої статті цієї статті підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно(стаття 49-2 КЗпП України).
Юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Закриття структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. І ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 756/10727/16 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».
Роботодавець вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Так як обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
При вирішенні трудового спору щодо поновлення на роботі звільненого у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, суд зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення та дотримання відповідачем порядку вивільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Суд не вирішує питання щодо доцільності змін в організації виробництва і праці та наступного скорочення штату працівників, так як вирішення вказаних питань належить до виключної компетенції роботодавця (власника або уповноваженого ним органу).
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права в тотожних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року в справі № 367/3870/16-ц.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, ознайомлюючись 04 грудня 2020 року із попередженням про його звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у даному листі зазначив, що з усіма наявними вакансіями в структурі компанії ознайомився (АТ «Укргазвидобування», філії ГПУ «Полтавагазвидобування», філії ГПУ «Шебелинкагазвидобування», філії ГПУ «Львівгазвидобування», філії УБМР «Укрспецбудмонтаж», філії «Учбово-оздоровчий комплекс «Червона Рута», філії САРС «ЛІКВО», філії «Укрбургаз», філії «Управління з переробки газу та газового конденсату», філії «УГВ-Сервіс», геофізичного управління «Укргазпромгеофізика», філії «УкрНДІГАЗ»). Вказана ОСОБА_1 інформація щодо ознайомлення з вакансіями спростовує доводи позивача про те, що відповідач не надав йому відомості щодо всіх наявних вакансій на підприємстві.
Що ж стосується згоди ОСОБА_1 на переведення на посади: провідний фахівець відділу операційної ефективності, провідний фахівець відділу регіонального розвитку, то з матеріалів справи вбачається, що відповідно до посадових інструкцій даних посад передбачені кваліфікаційні вимоги до претендентів, а саме: на посаду провідного фахівця відділу регіонального розвитку призначається особа, яка має повну вищу освіту напряму підготовки «менеджмент організації» (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом - не менше 2 років; на посаду провідного фахівця відділу операційної ефективності призначається особа, яка має повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та спеціальності (нафтогазова справа, видобування нафти і газу, обладнання нафтових і газових промислів) зі стажем роботи за фахом - не менше 1 року.
Позивачем до суду не надано доказів того, що він, враховуючи його освіту, кваліфікацію, досвід може працювати на вищевказаних посадах, тому відповідач, пославшись на недостатню кваліфікацію та стаж роботи за фахом, правомірно відмовив ОСОБА_1 у переведенні.
Колегія суддів зазначає, що звільнення позивача відбулося у зв'язку з централізацією управління функції HR на рівень НАК «Нафтогаз України» і змінами в штатному розкладі керівників, професіоналів та технічних службовців філії ГПУ «Полтавагазвидобування» АТ «Укргазвидобування», затверджених генеральним директором АТ «Укргазвидобування» 08 вересня 2020 року, про що було зазначено у наказі, з яким ознайомився і ОСОБА_1 , директора ГПУ «Полтавагазвидобування» №790 від 08 вересня 2020 року «Про скорочення штатної одиниці», а тому посилання позивача на частину другу статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» не віднайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а тому оспорюваний наказ є законним і скасуванню не підлягає.
Так як позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовної вимоги про скасування наказу про звільнення, то підстави для їх задоволення також відсутні, а тому позов у цій частині не підлягає до задоволення.
Щодо повного розрахунку
Із змісту позовної заяви слідує, що позивач також просив стягнути заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись, зокрема, на те, що на момент звільнення із ним не було проведено повного розрахунку та не були виплачені йому усі належні грошові кошти.
За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Разом з тим, суд першої інстанції не мотивував своє рішення щодо вказаних вимог, пославшись лише на те, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Однак, вимоги про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу і середнього заробітку за час затримки розрахунку не є тотожними, а є самостійними вимогами.
З метою усунення наведених недоліків при розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів приходить до такого висновку.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 вказав, що при звільненні з ним не було проведено повного розрахунку, що підтверджується випискою з його карткового рахунку, з якої вбачається надходження коштів від відповідача після його звільнення, а саме у лютому, березні та квітні 2021 року.
Відповідно до вимог частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини першої статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Досліджуючи вищевказану виписку, подану до суду позивачем, колегія суддів зазначає, що з неї вбачається, що 26 лютого 2021 року на рахунок позивача надійшло 3051,67 грн із призначення платежу «зараховано премія на поточні рахунки працівниківГПУ «Полтавагазвидобування»; 24 березня 2021 року на рахунок позивача надійшло 724,23 грн із призначення платежу «зараховано премія на поточні рахунки працівниківГПУ «Полтавагазвидобування»; 30 квітня 2021 року на рахунок позивача надійшло 5119,80 грн із призначення платежу «зараховано з/пл на поточні рахунки працівниківГПУ «Полтавагазвидобування».
Згідно з Положенням про помісячне преміювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців ГПУ «Полтавагазвидобування» за виконання основних показників виробничо-господарської діяльності, погодженого головою первинної профспілкової організації та директором ГПУ «Полтавагазвидобування», преміювання керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців здійснюється щомісячно (пункт 6); премія нараховується за фактично відпрацьований час на посадові оклади і надбавки та доплати (пункт 8); працівники, які відпрацювали неповний місяць у зв'язку із призовом на військову службу, мобілізацією, переведенням на роботу на інше підприємство або організацію газової та нафтової промисловості, вступом на навчання з відривом від виробництва, виходом на пенсію, закінченням строкового договору з працюючими пенсіонерами, звільненням за скороченням чисельності або штатів працівників, обранням на виборну посаду в державні або профспілкові організації та з інших поважних причин, виплата премії проводиться за фактично відпрацьований час в даному звітному періоді (пункт 12).
З матеріалів справи слідує, що Наказом «Про преміювання працівників ГПУ «Полтавагазвидобування» за січень 2021 року» №194 від 26 лютого 2021 року премійовано працівників ГПУ «Полтавагазвидобування» за січень 2021 року; Наказом «Про преміювання за лютий 2021 року» №127 від 22 березня 2021 року премійовано працівників ГПУ «Полтавагазвидобування» за лютий 2021 року; Наказом «Про преміювання» №188 від 29 квітня 2021 року премійовано працівників за результати роботи за 2020 рік.
З вищевказаного вбачається, що отримані позивачем кошти не є заробітною платою за виконану ним роботу, а є премією, яка надана за фактично відпрацьований ним час у зазначених звітних періодах. Разом з тим, з поданої до суду виписки з карткового рахунку вбачається, що в день звільнення ОСОБА_1 відповідач перерахував на його рахунок 82495,00 грн із зазначення платежу «розрахункові».
Відтак, відсутні підстави для задоволення позову також і у цій частині.
Щодо моральної шкоди
За нормами статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Враховуючи, що при розгляді справи не встановлено порушення законних прав позивача, підстави для задоволення позову у частині стягнення моральної також відсутні.
Щодо інших доводів апеляційної скарги
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання щодо витребування у відповідача відомостей про середню заробітну плату та розрахунку нарахованої заробітної плати із зазначенням часу виплати, не беруться судом до уваги, адже ОСОБА_1 , маючи процесуальну можливість подати дані клопотання до суду апеляційної інстанції, не скористався даним правом, натомість відповідно до принципу диспозитивності та змагальності у цивільному судочинстві учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України) та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).
Що ж стосується доводу, що відповідач ввів у штатний розпис посаду, з якої ОСОБА_1 був звільнений, працевлаштувавши на неї іншу особу, то колегія суддів вказує, що дане твердження позивача не ґрунтується на доказах, натомість частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так як рішення суду першої інстанції в частині вимог не мотивовано, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції змінює судове рішення в частині мотивів, не скасовуючи рішення суду, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01 липня 2021 року - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 лютого 2022 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Л.І. Пилипчук
О.В. Чумак