Справа № 761/42671/18
Провадження № 2/761/225/2022
27 січня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарі: Бондар О.Д.,
за участі
позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
представника позивача: ОСОБА_3 ,
представника Департаменту з питань
реєстрації виконавчого органу
Київської міської ради: Рябошлик В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -
07 листопада 2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Під час слухання справи як третю особу було залучено ОСОБА_7 .
В позовних вимогах позивачі просять:
-визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 753, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36453784 від 03.08.2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», номер запису про право власності 21706878;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 750, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36453092 від 03.08.2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», номер запису про право власності 21706432;
-визнати недійсним договір іпотеки житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 756, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36455023 від 03.08.2017 року про реєстрацію іпотеки, номер запису про право на іпотеку 21708257;
-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із вилученням відкритого розділу, індексний номер 35301464 від 22.05.2017 на об'єкт нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4 , номер запису про право власності 20524037.
Вимоги позову обгрунтовані тим, що за рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.11.2010 року за позивачами визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Право власності на 46/100 частин зазначеного домоволодіння, що складає квартиру №1 загальною площею 38,8 кв.м., житловою площею 28,4 кв.м. вказаним рішенням визнано за ОСОБА_8 .
Вказаним рішенням суду і встановлено порядок користування земельною ділянкою.
В подальшому, ОСОБА_8 подарувала частину будинку, що належала їй на праві власності за договором дарування від 19.09.2012 року ОСОБА_9 , яка в подальшому за договором дарування від 03.03.2015 року подарувала свою частину будинку ОСОБА_4 .
З квітня 2015 року ОСОБА_4 почав самочинне будівництво будинку, знісши частину споруд, які належали позивачам.
Як зазначають позивачі, ОСОБА_4 здійснював будівництво без відповідних документів, що надають право на виконання будівельних робіт, сам будинок побудований з порушенням будівельних, санітарних та протипожежних норм, оскільки побудований впритул до огорожі та встановленого ним же паркану та майже впритул до дерев'яного будинку позивачів, висота та розміри самочинно збудованого будинку є такими, що майже повністю затіняють частину будинку позивачів та земельну ділянку і у зв'язку з чим порушуються освітлення (інсоляція) та аерація землі й частини будинку позивачів. Враховуючи технічний стан будинку позивачів, це може призвести до його повної руйнації.
За здійснення самочинного будівництва ОСОБА_4 було притягнуто до адміністративної відповідальності.
Крім того позивачі зазначають, що вони звернулись до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом про знесення самочинного будівництва (справа №761/30109/15-ц) та під час розгляду зазначеної справи позивачам стало відомо що заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24.04.2017 року (справа №202/2465/17) за ОСОБА_4 було визнано право власності на об'єкт самочинного будівництва - будинок загальною площею 121,00 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення суду за рішенням державного реєстратора індексний номер 35301464 від 22.05.2017 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на зазначений житловий будинок.
Під час апеляційного оскарження рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24.04.2017 року (справа №202/2465/17) ОСОБА_4 за договорами купівлі-продажу від 03.08.2017 року відчужив зазначений житловий будинок, який є самочинним будівництвом ОСОБА_5 , яка одразу передала в іпотеку ОСОБА_4 цей будинок за договором іпотеки від 03.08.2017 року.
17.08.2017 року Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська скасував заочне рішення від 24.04.2017 року (справа №202/2465/17) та ухвалою від 28.11.2017 року передано справу на розгляд до Шевченківського районного суду м.Києва.
Як зазначають позивачі, на час звернення до суду з позовом, вказана справа не розглянута.
Позивачі вважають, що договори купівлі-продажу та договір іпотеки є недійсними, оскільки самочинне будівництво не може бути об'єктом цивільних прав і відповідно об'єктом договору купівлі-продажу, тобто вчинені з порушенням норм ст.ст.376, 377 ЦК України та ст.120 ЗК України.
Як зазначають позивачі, у відповідності до положень ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Оскільки право ОСОБА_5 виникло на підставі недійсного правочину, підлягають скасуванню відповідно і державна реєстрація такого речового права.
Позивачі у позові зазначають, що вони як співвласники майна у відповідності до положень ст.358 ЦК України повинні здійснювати право спільної часткової власності за спільною згодою. Однак відповідач, не отримавши згоду інших співвласників, побудував самочинну будову в домоволодінні АДРЕСА_1 .
26.04.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_5 на заявлені вимоги в якому вона просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що станом на 03.08.2017 року були всі підстави для укладення правочину купівлі-продажу, оскільки рішення у справі №202/2465/17 було на той час чинне. Обставина, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків із моменту його ухвалення, не відміняє приписів статті 330 ЦК України щодо неможливості позбавлення права власності добросовісного набувача майна. Оскільки конкретно у даному випадку підстави для витребування у нього такого майна згідно ст.388 ЦК України не убачається. Будівництво належного нині ОСОБА_5 житлового будинку не визнавалось судом самочинним ні на момент укладення нею з ОСОБА_4 договорів купівлі-продажу, ні на даний час, а тому твердження позивачок про невідповідність спірних правочинів вимогам ст.376 ЦК України не відповідає дійсності. Предметом договорів купівлі-продажу не було самочинне будівництво, а саме - нерухоме майно, оскільки він був зареєстрований у відповідності до вимог ч.2 ст.331 ЦК України.
Також відповідач зазначає, що оскільки за договорами жодні права на земельну ділянку не передавались, будь-які порушення ст.377 ЦК України та ст.120 ЦК України відсутні.
На думку відповідача, порушення прав позивачів на спільне майно та на земельну ділянку можуть стосуватись саме будівництва ОСОБА_4 житлового будинку, а не наступного його продажу ОСОБА_5 . Таким чином сам по собі факт вчинення відповідачами оспорюваних правочинів ніяких інтересів позивачок не порушує. Будівництво будинку проводилось ОСОБА_4 в межах земельної ділянки, можливість використання якої була закріплена рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20.11.2010 року. На даний час ОСОБА_4 залишається власником квартири АДРЕСА_4 .
21.05.2019 року до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_1 та 03.06.2019 року до суду надійшла відповідь позивача ОСОБА_2 на відзив ОСОБА_5 в якій позивачі зазначають, що у відповідності до положень статті 331 ЦК України самочинне будівництво не є тим, об'єктом щодо якого можуть виникнути цивільні права та обов'язки. Скасоване судове рішення не може створювати будь-яких правових наслідків, тому твердження відповідача про те що були всі законом передбачені підстави для укладення договорів не може бути прийняте до уваги. Сама по собі реєстрація житлового будинку як нерухомого майна на підставі незаконного рішення суду не може бути підставою для визнання цього житлового будинку об'єктом щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Стаття 376 ЦК України не вимагає визнання в судовому порядку об'єкта нерухомого майна самочинним будівництвом.
29.05.2019 року до суду надійшли заперечення представника ОСОБА_5 на відповідь на відзив в якому представник наполягає на відмові в задоволенні позовних вимог.
13.06.2019 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_4 на відповідь ОСОБА_2 на відзив представника ОСОБА_5 в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що повністю підтримує відзив представника ОСОБА_5 . Як зазначає ОСОБА_4 позивачі не довели порушення їх прав. Будівництво будинку відбулось виключно в межах тієї частини земельної ділянки, яка ним використовувалась, земельна ділянка позивачів для цього не використовувалась. У зв'язку із будівництвом будинку не вимагається будь-яких змін порядку користування земельною ділянкою, зміни часток співвласників житлового будинку АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні позивачі та їх представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради у вирішенні заявлених вимог поклалась на розсуд суду та просила постановити рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Від представника третьої особи - Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю до суду надійшла заява про слухання справи у відсутність їх представника. У власних поясненнях представник просив прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, в поясненнях зазначалось, що ОСОБА_4 здійснював будівництво будинку без відповідних дозвільних документів.
Треті особи - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце слухання справи, про поважні причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
На підставі положень статті 223 ЦПК України суд ухвалив про подальше слухання справи у відсутність сторін, які не з'явились в судове засідання.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши в сукупності надані суду докази, вислухавши сторони, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.
Як встановлено судом, рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.11.2010 року (справа №2-47/10) змінено ідеальні частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 у домоволодінні АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - 54/100 частини будинку; ОСОБА_8 - 46/100 частин будинку.
Цим же рішенням визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру №2 загальною площею 39,8 кв.м., житловою площею 23,8 кв.м., яка складається з коридору - 4,0 кв.м., ванної - 4,5 кв.м., кухні - 7,5 кв.м., житлової кімнати - 12,6 кв.м., житлової кімнати - 11,2 кв.м., літ «А» (2-5) та (2-4) технічного паспорту та господарські будівлі та споруди: сарай (літ. «Б» технічного паспорту, гараж (літ «Д» технічного паспорту), а також огорожі: металеву хвіртку, металеві ворота та дерев'яну огорожу з виходом та виїздом на АДРЕСА_1 , сітку з залізними та азбестовими стовпчиками, що поділяє домоволодіння АДРЕСА_1 , огорожу з металевими сповпчиками з сусіднім будинком АДРЕСА_1 , що складає 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_8 право власності на квартиру №1 загальною площею 38,8кв.м., житловою площею 28,4кв.м., яка складається з тамбуру - 3,1 кв.м., кухні - 7,3 кв.м., житлової кімнати - 16,6 кв.м., житлової кімнати - 11,8 кв.м.та господарські будівлі та споруди: сарай (літ. «Е» технічного паспорту), вбиральня (літ. «Г» технічного паспорту), а також огорожу: дерев'яну хвіртку, ворота та огорожу з виходом та виїздом на АДРЕСА_1 , що складає 46/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Також рішенням поділено домоволодіння в натурі, виділивши ОСОБА_10 та ОСОБА_2 54/100 частин житлового будинку та ОСОБА_8 виділено 46/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Горище будинку АДРЕСА_1 розділено по стіні, яка відокремлює квартиру №1 та квартиру №2 . Встановлено між співвласниками порядок користування земельною ділянкою загальною площею 855,3 кв.м., виділивши у користування ОСОБА_10 та ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 380,25 кв.м., а ОСОБА_8 - 475,05 кв.м.
Рішення набрало законної сили.
На підставі зазначеного рішення 20.07.2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували право спільної сумісної власності на 54/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 розпочав будівництво житлового будинку на подвір'ї квартири АДРЕСА_4 та перевіркою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м.Києві встановлено, що на подвір'ї квартири АДРЕСА_4 розпочато будівництво без документів дозвільного характеру, які б давали право на виконання будівельних робіт що підтверджується актом від 04.08.2015 року.
На підставі вказаного акту, в цей же день ОСОБА_4 був внесений припис про зупинення будівельних робіт.
Крім того, в цей же день було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за порушення ч.5 ст.34 КУпАП.
Аналогічні акти, як вбачається, складались 20.08.2016 року, 23.10.2015 року та 24.12.2015 року.
Листом від 27.08.2015 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у м.Києві повідомив, що Департамент не видавав дозволу та не реєстрували інших документів дозвільного характеру, які б надавали право на виконання будівельних та підготовчих робіт на АДРЕСА_1 , які виконуються на замовлення ОСОБА_4 .
Під час слухання справи суду не було надано доказів які б підтверджували отримання ОСОБА_4 відповідних дозволів на проведення будівельних робіт.
Крім того, судом встановлено, що земельна ділянка на якій розташований будинок не передавалась в користування (власність).
Заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24.04.2017 року (справа №202/2465/17) визнано за ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1 ) право власності на будинок, загальною площею 121,0 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., літ. В, який складається з: 1 - коридор, площею 15,5 кв.м., 2 - кухня-їдальня, площею 23,2 кв.м., 3 - гардеробна, площею 6,5 кв.м., 4 - житлова, площею 23,7 кв.м., 5 - житлова, площею 31,5 кв.м., 6 - житлова, площею 16,5 кв.м., 7 - санвузол, площею 4,1 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі зазначеного рішення суду 19.05.2017 року державний реєстратор Київської філії комунального підприємства «Центр реєстраційних послуг» Мироненко Д.О. зареєстрував за ОСОБА_4 право власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 121,00 кв.м. на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 3530146 від 22.05.2017.
За договорами купівлі-продажу від 03.08.2017 року, які були посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О. та зареєстровані в реєстрі за №№753 та 750 ОСОБА_5 набула право власності на будинок АДРЕСА_1 загальною площею 121,00 кв.м. (за кожним договором набувалось право власності на Ѕ частину будинку).
В цей же день приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г.О., як державним реєстратором, до Державного реєстру речових прав було внесено інформацію про реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на Ѕ частину зазначеного будинку (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36453784 від 03.08.2017 року) та Ѕ частину зазначеного будинку (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36453092 від 03.08.2017 року).
Крім того, 03.08.2017 року між ОСОБА_4 (далі - Іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (далі - Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки за умовами якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю з метою забезпечення повного виконання зобов'язання - повернення позики в розмірі 150 000,00 грн. будинок АДРЕСА_1 .
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 17.08.2017 року заочне рішення від 24.04.2017 року скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
На даний час рішення по справі не ухвалене.
За змістом ч. 1 ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Наведені норми імперативного характеру виражають категоричні правила та чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів.
Підставою недійсності правочину на підставі ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Невідповідність договору положенням чинного законодавства означає врегулювання правовідносин сторін всупереч імперативним нормам законодавства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під охоронюваними законом інтересами згідно рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.
За аналізом згаданих положень підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу) і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Як встановлено матеріалами справи, правова природа договорів, щодо яких виник спір, свідчить про те, що спірні правочин є договорами купівлі-продажу частини будинку та подальшої іпотеки.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Пункт 1 часини 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті. (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).
Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Стаття 655 ЦК України визначає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).
Згідно із статтею 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Як визначає стаття 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Крім того, згідно з положеннями статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об'єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Відповідачі не надали суду доказів, що при будівництві будинку були отримані всі необхідні дозволи.
Отже, оскільки судом встановлено, що рішення суду на підставі якого було зареєстроване право власності ОСОБА_4 скасоване, а скасоване рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, тому суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 03.08.2017 року та договору іпотеки від 03.08.2017 року.
В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що суд приймає до уваги пояснення позивачів щодо порушення їх прав, оскільки відповідачем не надано жодного доказу який підтверджує законність будівництва будинку на земельній ділянці та дотримання прав позивачів.
Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в частині 3 визначає, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
В той же час згідно з положеннями частин 4-6 статті 26 зазначеного Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Отже, як вбачається, законодавець пов'язує саме із скасуванням документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав подальше поновлення прав особи, а тому враховуючи що рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 24.04.2017 року (справа №202/2465/17) на підставі якого було зареєстроване право власності ОСОБА_4 скасоване, суд вважає за можливе скасувати рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_5 , про реєстрацію іпотеки для захисту порушеного права позивачів та припинити право власності ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
У відповідності до положень статті 141 ЦПК України з відповідачів - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь позивачів та держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 77-83, 89, 95, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання недійсними договору купівлі-продажу, договору іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м.. житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 753, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36453784 від 03.08.2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», номер запису про право власності 21706878.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 750, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36453092 від 03.08.2017 року про реєстрацію права власності ОСОБА_5 на Ѕ частини житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», номер запису про право власності 21706432;
Визнати недійсним договір іпотеки житлового будинку загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 від 03.08.2017 року, серія та номер 756, нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Павловською Ганною Олегівною, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно №36455023 від 03.08.2017 року про реєстрацію іпотеки, номер запису про право на іпотеку 21708257.
Припинити право власності ОСОБА_5 на житловий будинок загальною площею 121 кв.м., житловою площею 71,7 кв.м., опис літера «В», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2 819,20 грн., тобто по 1 409,60 грн. з кожного.
Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 2 114,40 грн., тобто по 1057,20 грн. з кожного.
В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2022 року
Суддя: Н.Г. Притула