Справа № 761/30851/20
Провадження № 2/761/2661/2022
19 січня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Саадулаєва А.І.,
при секретарі Корнійчук Є.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом:
позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
відповідач: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Перша київська державна нотаріальна контора(ЄДРПОУ 02901807, м. Київ, проспект Пермоги, 11),
предмет позову: визнання права власності на частину у спільній сумісній власності, визнання права власності в порядку спадкування за законом
встановив:
У вересні 2020 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом та просила суд визнати за нею право власності на 1/5 квартири АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1994 року. Визнати за позивачкою право власності на 1/5 квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Визнати за позивачкою право власності на 1/5 квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
В обґрунтування позову, позивачка посилається на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1994 року, квартира АДРЕСА_1 , була приватизована на праві власності за ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 померли. Проте, враховуючи, що без виділення часток із спільної сумісної власності, нотаріус не має законних підстав на видачу свідоцтв про право на спадщину за законом, позивачка вимушена звернутися до суду із даним позовом.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, від представника позивача надійшла заява в якій представник позивача позов підтримав та просив суд його задовольнити у повному обсязі.
Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явилися повідомлені належним чином про розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Заслухавши пояснення представника позивача під час розгляду справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
На підставі свідоцтва про право на житло від 06 січня 1994 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 належить квартира квартира АДРЕСА_1 , на праві спільної сумісної власності(а.с. 7, т. 1).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 змінила своє прізвище на « ОСОБА_9 ». А ОСОБА_10 змінила своє прізвище на « ОСОБА_11 ».
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_3 (батько позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9, т. 1).
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (мати позивачки) померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10, т. 1).
Відповідно до акта про смерть № 264 ОСОБА_4 (брат позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 11-12, т. 1).
Заповіту щодо розпорядження майном на випадок своєї смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не залишили, що підтверджується спадковими справами.
Як вбачається із спадкової справи № 1450/2019 після смерті ОСОБА_4 , позивачка 29 листопада 2019 року звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину(а.с. 57, т. 1).
Проте, як вбачається із матеріалів даної спадкової справи, відсутня інформація про отримання чи відмову у отриманні свідоцтва про право на спадщину.
Отже, позивачем не підтверджено, що їй відмовлено у отриманні свідоцтва про право на спадщину після смерті її брата, тобто не підтверджено факт порушення її прав.
Як вбачається із спадкової справи № 1146/2009 після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 подано заяву про прийняття спадщини після її чоловіка(а.с. 10, т. 2).
Також, із заяви від 29.05.2015 року, вбачається, що позивачка звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька ОСОБА_12 (а.с. 27, т. 2).
Крім того, із заяви від 31.05.2019, вбачається, що відповідачка звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її дідуся ОСОБА_3 (а.с. 83, т. 2).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 31.05.2019 року відповідачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 86, т. 2).
Отже, як вбачається із матеріалів спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , відсутня інформація про отримання чи відмову у отриманні свідоцтва про право на спадщину позивачем.
Отже, позивачем не підтверджено, що їй відмовлено у отриманні свідоцтва про право на спадщину після смерті її батька, тобто не підтверджено факт порушення її прав.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Враховуючи на те, що у позивачки наявні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та враховуючи на те, що в матеріалах справи відсутня відмова нотаріуса в оформленні права на спадщину, поданий позов про визнання права власності в порядку спадкування після смерті батька та брата позивачки є передчасним і таким, що не підлягає до задоволення.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності на 1/5 за позивачкою, суд вважає за необхідне зазначити про те, що дана вимога підлягає частковому задоволенню, шляхом визначення за ОСОБА_1 право власності на 20/100 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1994 року.
За змістом ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
За приписами ст.321 ЦК України право власності є непорушним.
Визнання права та зміна правовідношення є встановленими ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), яке знайшло своє вираження у ст. 5 ЦК України, його норми застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року.
Положеннями чинних на час виникнення цивільних відносин щодо права власності на квартиру ЦК Української РСР (1963 р.) та Закону України «Про власність» передбачалось, як і на даний час передбачається, два різновиди спільної власності, яка виникає в тих випадках, коли майно належить на праві власності не одній, а кільком особам одночасно.
Відповідно до ст. 112 ЦК Української РСР та ст. 17 Закону України «Про власність» спільна власність існує у формах спільної сумісної та спільної часткової власності, тобто такої власності, коли її учасники мають наперед визначені частки.
За приписом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Враховуючи, що квартира була набута у власність членами однієї сім'ї, і у договорі купівлі-продажу розмір часток покупців не зазначений, суд дійшов висновку, що квартира була набута у спільну сумісну власність.
Водночас ні ЦК Української РСР, ні Закон України «Про власність», не визначали розмір часток членів сім'ї у праві спільної сумісної власності.
16.01.2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України (ЦК України), у зв'язку з чим Цивільний кодекс Української РСР та Закон України «Про власність» втратили чинність з 01.01.2004 року.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до п. 3.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконуються за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна.
У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлюючих документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлюючих документів. Право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо). При цьому вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю.
Пунктом 3.3 вказаної Інструкції встановлено, що за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.
Провести розрахунок часток у спільній власності, а саме: квартирі АДРЕСА_1 , на даний час не є можливим, оскільки для цього необхідно подати заяви всіх співвласників, а як вбачається з матеріалів справи, три із співвласників, померли, що підтверджуються відповідним свідоцтвами про смерть.
Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 370 ЦК України, розмір часток у праві спільної сумісної власності є рівними.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Позивач посилається на ту обставину, що через не визначеність розміру частки у спірній квартирі, вона не може належним чином оформити свої права.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав та обтяжень здійснюється на підставі рішень судів, які набрали законної сили.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.
Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Згідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав (пункт 17), розглядаючи позови, пов'язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19.06.1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»).
Таким чином, враховуючи, що будь-якої домовленості між співвласниками щодо розміру їх часток не було, враховуючи презумпцію рівності часток, суд вважає, що частка позивачки по свідоцтву про право власності на житло становить 1/5, або 20/100 квартири АДРЕСА_3 . При цьому в судовому засіданні не було встановлено існування обставин, які б могли бути підставою для збільшення або зменшення частки позивачки.
Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними, а також такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визначити за ОСОБА_1 право власності на 20/100 квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06.01.1994 року.
В іншій частині позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: