печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17583/21-ц
07 лютого 2022 року Печерський районний суд міста Києва
в складі: головуючого судді Бусик О.Л.
при секретарі судових засідань Трубіцькій І.С.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України про усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями та стягнення неправомірно отриманих коштів,-
У квітні 2021 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , в якому допоміжні приміщення є спільною власністю усіх 88 власників квартир у цьому будинку.
Поряд із цим, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначають, що в січні 2021 року їм стало відомо про те, що допоміжні приміщення в згаданому багатоквартирному житловому будинку 01 лютого 2018 року зареєстровані за Апаратом Верховної Ради України, майно якого перебуває в управлінні відповідача, а саме: № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188, 3 кв. м.
Крім того, позивачі вказують, що в приміщенні, яке згідно з проектом визначено як спортзал, відповідач здійснив перекриття, поділивши таким чином вказане приміщення на два, що не передбачено проектом і створює тим самим перешкоди для використання його за призначенням.
Посилаючись на викладене та те, що вказане необліковане приміщення здається в оренду без офіційної оплати за його використання орендарями, чим створюються умови для зловживань і має місце заволодіння та користування відповідачем спільною власністю власників квартир в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , та існує заборгованість перед ними, позивачі просять: зобов'язати ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ використовувати допоміжні приміщення згідно з їх цільовим призначенням та стягнути з відповідача на їх користь 235 908,57 грн, з яких 108 652,35 грн - оренда спільного майна та 92 667,07 грн і 34 589,15 грн - заборгованість за житлово-комунальні послуги.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року відкрито провадження в указаній цивільній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
16 листопада 2021 року до Печерського районного суду міста Києва надійшов відзив відповідача на вказану позовну заяву, в якому останній не визнає вказаний позов, посилаючись на те, що спірні нежитлові приміщення не є допоміжними приміщеннями, перебувають на балансі підприємства та не призначені для загального користування; вказані нежитлові приміщення є об'єктом державної власності, власником яких є держава в особі Апарату ВРУ, якими ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ користується на праві господарського відання.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, який просив задовольнити, виходячи з мотивів, викладених у позовній заяві.
Позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Суд, заслухавши обґрунтування позивача ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивачам на праві спільної власності (в рівних частках) належить квартира АДРЕСА_1 .
При цьому, судом встановлено, що відповідно до розпорядження Управління справами Апарату ВРУ № 100 від 31 грудня 2015 року ДП «Управління житловими будинками» Управлінню справами Апарату ВРУ передано багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , а його ж розпорядженням № 108 від 26 грудня 2017 року за відповідачем закріплені на праві господарського відання приміщення господарського призначення, вбудовані у вказаний житловий будинок: АДРЕСА_3 , загальною площею 188,3 кв. м.
Крім того, згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2018 року, належні державі в особі Апарату ВРУ нежитлові приміщення № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , закріплені за відповідачем на праві господарського відання.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачі просили зобов'язати ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ використовувати допоміжні приміщення № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , згідно з їх цільовим призначенням та стягнути з відповідача на їх користь заборгованість із оренди спільного майна та спожитих житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XIIсуть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.
Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинків одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.
У Рішенні Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків, підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п.1.1).
Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-IIIпередбачено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні шахти та інші технічні приміщення.
Для правильного вирішення спору суд необхідно з'ясовувати не лише характеристику спірного приміщення за наданими документами, але й детально перевірити, чи є спірне приміщення допоміжним; чи знаходиться у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно або якась його частина для обслуговування будинку.
Від вирішення цього питання залежить те, чи є спірне приміщення згідно зі ст. ст.355,356 ЦК України спільною частковою власністю власників приватизованих квартир, оскільки відповідно до цивільного законодавства України розпорядження майном, що є спільною частковою власністю, здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом.
Проте, стороною позивача суду не представлено жодного доказу того, що спірні приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 використовувалися для забезпечення експлуатації всього багатоквартирного житлового будинку та задоволення потреб мешканців, у якій частині будинку знаходиться технічне оснащення будинку (інженерні комунікації і технічні пристрої, що необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир), без доступу до яких експлуатація житлового будинку неможлива, чи використовувалися ці приміщення раніше для технічного обслуговування будинку і, зокрема, позивачами по справі.
Так само, як і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не надано ні одного підтвердження того, чи дійсно мала місце перебудова чи перепланування приміщень у згаданому багатоквартирному будинку і ким саме, яке в дійсності майно в оспорюваних приміщеннях знаходиться, і чи взагалі ці приміщення як допоміжні, зайняті відповідачем чи кимось іншим і з якою метою вони використовуються.
При цьому, за змістом ст. ст. 2,4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
За змістом вищевказаної статті та ст. ст. 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 згаданого Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтею 395 ЦК України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. ч. 1,4 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Реалізуючи правомочності власника, особа зобов'язана дотримуватись встановленого законом порядку їх здійснення (ст. 319 ЦК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2 ст. 386 ЦК України).
ДП «Управління житловими будинками» Управлінню справами Апарату ВРУ в установленому законом порядку набула речове право (господарського відання) на спірні нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , оскільки ним отримано належний правовстановлюючий документ і зареєстровано його право на вказане нерухоме майно.
Отже, нежитлові приміщення № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 , які є предметом спору знаходяться у державній власності в особі Апарату ВРУ та передані на праві господарського відання відповідачу, а доказів визнання недійсності відповідних правовстановлюючих документів у встановленому законом порядку суду не надано.
Разом із тим, відповідний статус речового права ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ, та власника - Апарату ВРУ щодо зазначеного нерухомого майна стороною позивача не оскаржуються в межах вказаної справи, а також, як зазначено судом вище, не надано жодних підтверджень віднесення на цей час оспорюваної нерухомості до допоміжних приміщень, тому, суд вважає, що вказані приміщення не стосуються прав та обов'язків співвласників квартири АДРЕСА_1 та позивачів у справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
При цьому, гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено і в ст. 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Також ст. 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист права усіх суб'єктів права власності.
Щодо наданих позивачами судових рішень Печерського районного суду м. Києва від 03 лютого 2005 року в справі № 2-100-1/05 та від 07 квітня 2014 року № 757/13958/13-ц, то суд зазначає про те, що вказані судові рішення не мають преюдиційного значення для вирішення вказаної справи відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, оскільки в цих рішеннях не встановлювалося жодних обставин щодо конкретно приміщень № 89, загальною площею 189,4 кв. м, № 90, загальною площею 174 кв. м та № 91, загальною площею 188,3 кв. м, в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .
Крім того, згадані судові рішення стосуються стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а не визначення статусу та належності спірної нерухомості, та відповідач набув речове право на спірне нерухоме майно після їх ухвалення та таке право ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату ВРУ в установленому порядку не скасовано і не оскаржено, тому вважається набутим правомірно.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів є недоведеними, а позов необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII, «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 року № 2866-III,«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, ст. ст.15, 182, , 316, 317, 319, 334, 386, 391, 395 Цивільного кодексу України, ст. ст. 134, 136 ГК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України про усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями та стягнення неправомірно отриманих коштів- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2022 року.
Суддя: О.Л. Бусик