печерський районний суд міста києва
Справа № 757/5116/21-ц
26 січня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
при секретарі: Матвійчуку В.П.
справа № 757/5116/21-ц
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Гвоздіка О.В.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу №757/5116/21-ц за позовом ОСОБА_2 до Фонду державного майна України про захист, честі, гідності та ділової репутації, -
У лютому 2021 року до Печерського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_2 до Фонду державного майна України про захист, честі, гідності та ділової репутації.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на день подання позову до суду ОСОБА_2 (далі - Позивач) є членом колегіального виконавчого органу - Дирекції Акціонерного товариства «Хмельницькобленерго» та займає посаду Директора фінансового. Так, Фондом державного майна України (далі - Відповідач) листом № 10-17-22136 від 30.10.2020 року було надано відповідь на запит ОСОБА_3 , в якому розкрито обставини укладення з Позивачем, як членом Дирекції АТ «Хмельницькобленерго», Контракту та надано його копію. У листі вказано що «укладений з ОСОБА_2 Контракт набув чинності 19.09.2017 року, строком дії на 3 роки, а на сьогодні Наглядовою радою АТ «Хмельницькобленерго» рішень щодо укладення додаткових угод до Контракту не приймалось і додаткові угоди не укладалися». Так, на думку позивача формулювання листа Фонду державного майна України № 10-17-22136 від 30.10.2020 року зроблене таким чином, що у стороннього читача складається однозначне враження про закінчення строку дії укладеного з ОСОБА_2 Контракту.
Позивач вважає, що інформація, яка оспорюється стосується безпосередньо нього та є такою, яка не відповідає дійсності, порушує особисті немайнові права та шкодить його діловій репутації, а тому просить суд, зобов'язати Фонд державного майна України спростувати недостовірну інформацію, поширену щодо ОСОБА_2 у листі Фонду державного майна України № 10-17-22136 від 30.10.2020 року, що адресований ОСОБА_3 шляхом направлення оригіналів повідомлення про спростування недостовірної інформації цінним листом із описом вкладення у 5-денний термі після набрання рішення законної сили ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідного змісту: «Спростування. Інформація, що була поширена відносно ОСОБА_4 у листі Фонду державного майна України № 10-17-22136 від 30.10.2020 року, що адресований ОСОБА_3 щодо укладення додаткової угоди до Контракту є недостовірною».
02.02.2021 ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду по суті у порядку загального позовного провадження (а.с. 37).
27.04.2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача Фонду державного майна України на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вважаюи позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на те, що оскаржувана інформація у листі Фонду від 30.10.2020 року № 10-17-22136 відповідає дійсності і жодним чином не порочить гідність, честь чи ділову репутацію ОСОБА_2 , тобто, інформація не порушує особисті немайнові права ( а.с. 46-54).
17.06.2021 року на адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про призначення судово-технічної експертизи ( а.с.63-74).
07.12.2021 року на адресу суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення судово-технічної експертизи ( а.с. 75-76).
07.12.2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи (а.с. 79).
07.12.2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 80).
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити з наведених в ньому підстав.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову, вказав, що позов є необґрунтованим та безпідставим.
Суд вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що Акціонерне товариство «Хмельницькобленерго» створено на підставі рішення загальних зборів акціонерів шляхом перетворення державного енергопостачального підприємства «Хмельницькобленерго» у державну акціонерну енергопостачальну компанію «Хмельницькобленерго» з подальшими перейменуваннями у ПАТ та АТ «Хмельницькобленерго».
Протоколом засідання Наглядової ради ПАТ «Хмельницькобленерго» від 07.09.2017 року №5) було обрано персональний склад Дирекції, зокрема ОСОБА_2 - обрано Директором Фінансовим, а також, затверджені умови контрактів, що укладаються з членами Дирекції (а.с.10-14).
19.09.2017 року між АТ «Хмельницькобленерго» в особі голови Наглядової ради ОСОБА_6 та членом Дирекції - ОСОБА_2 було укладено контракт (а.с.15-18).
Відповідно до п. 8.1 Контракту від 19.09.2017 року контракт набув чинності з моменту підписання та діє протягом 3 (трьох) років, тобто до 19.09.2020 року (а.с. 18).
Так, протоколом засідання Наглядової ради АТ «Хмельницькобленерго» від 27.07.2018 року №15 було вирішено затвердити умови додаткових угод, які укладатимуться з членами Дирекції Товариства (а.с.19-22).
Як зазначив в судовому засіданні представник відповідача, реалізованим вищезазначений протокол Наглядової ради не був.
Крім того, протоколом засідання Наглядової ради АТ «Хмельницькобленерго» від 27.07.2018 року №15 не було уповноважено Голову Наглядової ради ОСОБА_6 на підписання додаткової угоди з членом Дирекції ОСОБА_2
Проте як вбачається з матеріалів справи, що на підставі рішення Наглядової ради АТ «Хмельницькобленерго» від 27.07.2018 року, 27.08.2018 року між АТ «Хмельницькобленерго» в особі голови Наглядової ради ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду №1 до Контракту ( а.с.23).
Пунктом 2 додаткової угоди №1 від 27.08.2018 року до Контракту передбачено, що у п.8.1 статті 8 Контракту від 19.09.2017 року слова та цифру «протягом 3 (трьох) років» замінити на слова «до припинення повноважень члена дирекції ( а.с.23).
При цьому, представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що підписана додаткова угода до контракту від 27.08.2018 року №1 між АТ «Хмельницькобленерго» в особі голови Наглядової ради - ОСОБА_6 та членом ОСОБА_5 , умови якої бути затверджені протоколом засідання Наглядової ради від 27.08.2018 року №15 до Фонду не надавалися. Про існування такої угоди Фонду стало відомо лише з даної позовної заяви.
Так листом АТ «Хмельницькобленерго» від 03.02.2020 року № 2020-0513-622 підписаний в.о. Генерального директора ОСОБА_7, в якому останній вказує, що станом на 03.03.2020 року закінчується строк дії контрактів з окремими членами Дирекції, зокрема ОСОБА_2 , а також в якому просив Фонд розглянути питання та прийняти відповідного рішення щодо продовження строку Контрактів з членами Дирекції, зокрема, ОСОБА_2 , на умовах, затверджених Наглядовою радою ( а.с.51).
Як вбачається з матеріалів справи Фонд державного майна України листом №10-17-22136 від 30.10.2020 року надав відповідь на запит ОСОБА_3 , в якому розкрив обставини укладення з ОСОБА_2 , як членом Дирекції АТ «Хмельницькобленерго», контракту та відповідно надав його копію. У листі також вказано, що укладений Контракт з ОСОБА_2 набув чинності 19.09.2017 року, строком дії на 3 роки, а на сьогодні Наглядовою радою АТ «Хмельницькобленерго» рішень щодо укладення додаткових угод до Контракту не приймалося і додаткові угоди не укладалися.
Крім того, слід зазначити, що під час укладання контракту з позивачем, як членом Дирекції від 19.09.2017 року член Дирекції та представник роботодавця дають згоду (дозвіл) на обробку їх персональних даних, з метою підтвердження повноважень суб'єкта на укладення, зміну та розірвання контракту, забезпечення реалізації адміністративно-правових і податкових відносин, відносин у сфері бухгалтерського обліку та статистики, а також для забезпечення реалізації інших передбачених законодавством відносин.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно положень ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.
Згідно ст.1 Закону України «Про інформацію», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.15 постанови №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Згідно абз. 5 п. 15 вищевказаної Постанови Пленуму ВСУ, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події і явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено, що кожному громадянину гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім цього, у пункті 18 зазначеної вище постанови Пленуму вказано, що, згідно з положеннями ст. 277 ЦК України та ст. 12 ЦПК України, саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
На підтвердження факту поширення інформації відповідачем, позивач надав лише копії листа, відповідно до змісту якого було поширено інформацію..
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Проте стороною позивача не було подано суду належних та допустимих доказів. Тобто сторона позивача не скористалась своїм правом та не виконала свій обов'язок, що полягає в поданні доказів до суду.
При дослідженні судом доказів, він має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування, проте такого реального існування судом при розгляді даної справи встановлено не було.
Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування.
Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню. Обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду.
Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.
Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити.
Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки.
Обов'язок довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права (пункт 18 постанови Пленуму) покладається на позивача.
За положеннями ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях; суд приймає до уваги належні та допустимі докази. В даному випадку до суду не подані належні докази, що містять інформацію щодо предмета доказування. За таких умов заявлений позов не підлягає до задоволення як недоведений та безпідставний.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відшкодування судових витрат суд враховує, що, оскільки у задоволені позову слід відмовити, позивачу не відшкодовуються витрати, пов'язані з розглядом справи.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 201, 297, 299 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», Європейською Конвенцію з прав людини, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 188, 263-265, 274-279, 354 ЦПК України, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Фонду державного майна України про захист, честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 26.01.2022 року.
Суддя О.М. Соколов