17.02.2022 Справа № 756/1370/16-ц
Унікальний 756/1370/16-ц
Провадження №2/756/42/22
26 січня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.
за участю секретаря П'яла Ю.Б.
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача
ТОВ «ФК «Вектор плюс» Ковалевського Є.В.,
представника третьої особи адвоката Янголь О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченко Олександра Анатолійовича, третя особа: ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 28.08.2006 між позивачем та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» укладено кредитний договір №660-Ф, за умовами якого позивач отримав кредитний ліміт в розмірі 75000 доларів США на споживчі потреби на строк до 27.08.2009, за відсотковою ставкою 15% річних.
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та банком укладено договір іпотеки №660-ф/ІП-1, згідно якого позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
В подальшому, у травні 2015 року позивачу стало відомо, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» як новим кредитором позивача за укладеним кредитним договором в порядку Закону України «Про іпотеку».
Позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на належну йому квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» підлягає скасуванню з огляду на те, що жодних вимог про виконання зобов'язання від ТОВ «ФК «Вектор Плюс» йому не надходило, як і попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилався на визначений перелік документів та відповідний порядок проведення державної реєстрації прав, який не було дотримано державним реєстратором. Крім того, вказував, що застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя на підставі такого застереження в договорі іпотеки відсутнє. Також позивач зазначав, що на час переходу права власності за рішенням державного реєстратора діяв мораторій на відчуження майна громадян, яке забезпечене за валютним кредитом.
На підставі викладеного позивач просив визнати за ним право не виконувати зобов'язання за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до надання останнім доказів набуття статусу нового кредитора, визнати незаконними вимоги ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до позивача про повернення кредиту пред'явлені до 01.04.2015, визнати незаконним повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 12.11.2014 направлене ТОВ «ФК «Вектор Плюс» позивачу, визнати незаконним та скасувати рішення №20668994 від 14.04.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченка О.А. щодо реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 10.02.2016 у справі відкрито провадження, призначено судове засідання (головуючий суддя Богдан О.О.).
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 18.05.2016 провадження в справі в частині позовних вимог про скасування рішення №20668994 від 14.04.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченка О.А. щодо реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», закрито з посиланням на те, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18.05.2016 у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права не виконувати зобов'язання за кредитним договором на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до надання останнім доказів набуття статусу нового кредитора, визнання незаконними вимог ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до позивача про повернення кредиту пред'явлених до 01.04.2015, визнання незаконним повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки від 12.11.2014 направлене ТОВ «ФК «Вектор Плюс» позивачу, відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченка О.А. про визнання протиправним та скасування рішення №20668994 від 14.04.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченка О.А. щодо реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» закрито з посиланням на те, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.03.2017 скасовано ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 18.05.2016, оскільки позивач звернувся до суду за захистом порушених прав, що виникли з цивільних відносин. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2017 головуючим визначено суддю Васалатія К.А.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 22.03.2017 справу прийнято до провадження судді Васалатія К.А. та призначено до судового розгляду.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 07.05.2018 провадження в справі в частині позовних вимог про скасування рішення №20668994 від 14.04.2015 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно Марченка О.А. щодо реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс», закрито з посиланням на те, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.06.2018 скасовано ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 07.05.2018, оскільки вказаний спір не пов'язаний з захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд в порядку адміністративного судочинства. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Оболонського районного суду м. Києва Зірник О.О. від 07.08.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку із відстороненням тимчасово строком на шість місяців з 07.08.2019 судді Васалатія К.А від здійснення правосуддя.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2019 головуючим визначено суддю Дибу О.В.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 01.06.2020, закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 15.09.2020, до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено нового власника спірної квартири - ОСОБА_4 .
У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, вказував на те, що відповідач набув право власності на спірну квартиру у відповідності до умов договору іпотеки та Закону України «Про іпотеку» та відповідно правомірно здійснив її відчуження.
Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченко О.А. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся, причини неявки суду не повідомив, відзиву не направив.
Представник третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що третя особа є добросовісним набувачем права власності на спірну квартиру, оскільки не здійснював жодних протиправних дій під час набуття права власності. Вказував, що державний реєстратор не є належним відповідачем у справі. Крім того, зазначив, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
28.08.2006 між позивачем та ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» укладено кредитний договір №660-Ф, за умовами якого позивач отримав кредитний ліміт в розмірі 75 000 доларів США на споживчі потреби на строк з 28.08.2006 по 27.08.2009, за відсотковою ставкою 15% річних.
Згідно п.5.1 договору за домовленістю сторін забезпеченість виконання зобов'язань за договором є обов'язковою умовою договору. Виконання зобов'язань позичальника за договором забезпечується заставою трикімнатної квартири загальною площею 68,10 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , - за договором іпотеки, що укладається між позичальником та банком і посвідчується нотаріально не пізніше 28.08.2006.
Згідно п.5.3 договору у разі несвоєчасного виконання позичальником грошових зобов'язань за договором банк має право погасити заборгованість в першу чергу за рахунок забезпечення.
Відомостей про належне виконанням позивачем узятих на себе кредитних зобов'язань, матеріали справи не містять.
В якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором на виконання п.5.1 кредитного договору між позивачем та банком 28.08.2006 укладено договір іпотеки №660-ф/ІП-1, згідно якого позивач передав в іпотеку банку належну йому квартиру за адресою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.07.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козиряк Н.С. та зареєстрованого в реєстрі за №5551.
На підставі п.4.1-4.2 договору іпотеки іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадках, передбачених Законом України «Про іпотеку» та/або іпотечним договором, а також якщо у момент настання строку виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором ці зобов'язання не будуть виконані, а саме при несплаті або частковій несплаті в строк сум процентів за користування кредитом, та/або при повному або частковому неповерненні суми кредиту у встановлені строки відповідно до кредитного договору, та/або несплаті або частковій несплаті в строк сум комісій, пені та/або штрафів, а також в інших випадках невиконання умов кредитного договору.
У зазначених випадках іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від наявності інших застав (іпотек) та інших видів забезпечення виконання зобов'язань за іншими договорами, укладеними з кредитодавцем за кредитним договором, без додержання будь-якої черговості.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя одним з наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»; шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку».
З укладених договорів кредиту та іпотеки вбачається, що позивач погодився з їх умовами, поставивши свій підпис під кожним з них, та на всіх сторінках кредитного договору.
З інформаційної довідки №79626813 від 06.02.2017 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна убачається, що на підставі іпотечного договору №660-Ф/ІП-1 від 28.08.2006, а також договорів №1 від 17.01.2008 та №2 від 25.03.2008 про внесення змін до іпотечного договору, зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (а.с.16-17 т. 2).
З інформаційної довідки №213441375 від 22.06.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна убачається, що на підставі договору купівлі-продажу посвідченого 22.09.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчук С.П. зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 (а.с.14 т.2).
Тобто, станом на вересень 2017 року позивач знав чи повинен був знати про те, що спірна квартира у власності відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не знаходиться.
Враховуючи те, що лише в червні 2020 року, сторона позивача довела до відома суду ту обставину, що на момент розгляду справи спірна квартира у власності відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не знаходиться, то судом 15.09.2020 було залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 .
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Згідно із ч.1 ст. 20 вказаного Закону заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством. У разі якщо оригінали документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства. Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається за умови ідентифікації заявника (фізичної або юридичної особи) з використанням електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву. Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об'єкта нерухомого майна про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до ч.1 ст.27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться, зокрема, на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинній на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта стаття 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2021 року у справі № 761/33286/15 (провадження № 61-9148св19) зазначено, що:
«цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Аналіз статті 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що:
«задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права».
Суд звертає увагу на те, що вимог віндикаційного характеру до третьої особи позивачем не заявлено, а у відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» право власності на спірну квартиру станом на вересень 2017 року не було.
Крім того, під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено в новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 вказаного Закону (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Як при зверненні до суду із позовною заявою так і в процесі розгляду справи, позивач не змінював та не збільшував первісно заявлених позовних вимог.
Позивач в обґрунтування позовних вимог також посилався на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та вказував, що спірна квартира є основним місцем його проживання та придбана не за кредитні кошти.
Так, у відповідності до положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач вказував своїм місцем проживання іншу адресу відмінну від адреси спірної квартири, а саме АДРЕСА_3 , що співпадає з адресою реєстрації вказаної у паспорті позивача, згідно даних якого позивач зареєстрований там з 20.06.1997.
Таким чином, спірна квартира не є місцем постійного проживання позивача.
Відомостей про те, що у позивача були перешкоди у проведенні державної реєстрації місця його проживання за адресою розташування спірної квартири, матеріали справи не містять.
Окрім того, сторона позивача вказувала на те, що на його адресу не надходило відповідного повідомлення про порушення ним узятого зобов'язання та початок процедури звернення стягнення на спірне майно.
Зважаючи на зазначене, суд вважає за можливе відмітити наступне.
Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).
За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Під час розгляду справи сторони не надавали суду жодних доказів, які б могли підтвердити або спростувати твердження позивача. Із заявами про витребування/забезпечення доказів до суду не зверталися, реалізувавши своє процесуальне право на власний розсуд.
За таких обстави, підстав стверджувати, що вказані посилання віднайшли своє підтвердження під час розгляду справи, у суду немає.
Таким чином, вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у встановленому законом порядку не доведені.
Щодо позовних вимог до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченка О.А., суд зазначає наступне.
Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 08 грудня 2021 року у справі № 295/2868/19 (провадження № 61-10421св20), від 22 грудня 2021 року у справі № 175/1243/19 (провадження № 61-2682св21).
Окрім того, суд звертає увагу на те, що в процесі розгляду справи позивач звертався до суду із заявою про заміну первісного відповідача - державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченка О.А. його правонаступником у зв'язку із ліквідацією Головного територіального управління юстиції у м. Києві однак, у зв'язку із тим, що позовні вимоги були спрямовані саме до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченка О.А., у задоволенні вказаної заяви судом було відмовлено.
Суд наголошує, що незалежно від визначення стороною позивача належного відповідача - будь якого державного реєстратора, який вчинив певні дії по відношенню до спірного майна, це не змінює визначеного порядку розгляду даної категорії справ та висновків про те, що належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, позовні вимоги до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченка О.А. слід залишити без задоволення, оскільки він є неналежним відповідачем за позовом.
З огляду на викладене, з урахуванням обрання неефективного способу захисту, недоведеності обставин, на які позивач посилався як на підставу задоволення заявлених вимог, звернення позову до неналежного відповідача, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Інші наявні в матеріалах справи докази та твердження учасників, висновків суду не спростовують.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» (м. Київ, просп. С. Бандери, 28-а, код ЄДРПОУ 23494714), Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Марченко Олександра Анатолійовича (м. Київ, пров. Музейний, 2-д), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення суду складено 17.02.2022.
Суддя: О.В. Диба