Справа № 755/10710/20
"09" лютого 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Гаврилової О.В.,
за участю секретарів - Передрій І.В., Івіної М.Ю.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Гроза І.В.
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Усенко М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна подружжя, -
До Дніпровського районного суду м. Києва звернулась представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гроза І.В. з позовом до ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна подружжя.
Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд:
-встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 01 травня 2003 року по
31 жовтня 2006 року;
-в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, набутою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання однією сім'єю, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 59,10 кв.м.;
-в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, набутою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля «Toyota Corolla», 2006 року випуску, д/н НОМЕР_1 , номер кузову: НОМЕР_2 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що сторони познайомились в травні 2003 року та восени 2003 року ОСОБА_1 переїхала до відповідача у м.Київ, де вони почали проживати разом, як сім?я та вести сумісне господарство за адресою: АДРЕСА_2 . За час проживання без шлюбу, сторони дійшли згоди про необхідність придбання житла, оскільки вони проживають однією сім'єю та почали шукати квартиру, яка відповідатиме потребам сім'ї. 29 серпня 2004 року між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов'язався купити трикімнатну квартиру загальною площею 59,10 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за 45 000,00 доларів США, що по курсу НБУ на дату підписання договору становить 238 500,00 грн. 07 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу. Згідно розписки ОСОБА_3 , остання отримала від
ОСОБА_2 за вказаним договором 45 000,00 доларів США, що по курсу НБУ на дату підписання договору становить 238 500,00 грн. Позивач зазначає, що спірна квартира придбана за спільні кошти сторін та набута за час спільного проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без перебування у шлюбі, проте за вимогою відповідача квартира була оформлена на нього. 31 жовтня 2006 року між сторонами був укладений шлюб, який розірвано 23 червня 2016 року рішенням Дніпровського районного суду м.Києва. Під час перебування у шлюбі сторонами був придбаний автомобіль «Toyota Corrola», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 . Вказаний автомобіль підлягає поділу між колишнім подружжям, як майно, яке набуте під час проживання у шлюбі однією сім'єю. (т.1 а.с.41-50)
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (т.1 а.с.80-82)
Також ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2020 року накладено арешт на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстровано в реєстрі під №12135, а також накладено арешт на Ѕ частину автомобіля «Toyota Corrola», 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . (т.1 а.с.83-84)
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
11 листопада 2020 року до суду відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві зазначено, що сторони дійсно познайомились в 2004 році, позивач на той час проживала в м.Очакові Миколаївської області, проте проживати однією сім'єю сторони почали лише в квітні 2006 року в квартирі АДРЕСА_1 . До укладання шлюбу сторони лише періодично зустрічались. У відзиві вказується про підробку поданих стороною позивача документів та відсутність доказів спільного проживання сторін. Також відповідач зазначає, що позивач не має жодного відношення до квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка була приватизована відповідачем до знайомства з позивачем. Вказана квартира з капітальним євроремонтом і повністю мебльована була відчужена відповідачем 06 жовтня 2004 року за 120000,00 грн, а наступного дня - 07 жовтня 2004 року ним була придбана спірна квартира за 30000,00 грн, а на різницю було зроблено ремонт в новій квартирі. На час придбання спірної квартири сторони спільно не проживали, коштів на її придбання позивач не надавала. Також у відзиві зазначено, що єдиною підставою звернення позивача з даним позовом, на думку відповідача, є бажання позивача вивезти спільного сина сторін на постійне місце проживання до Німеччини. Спір щодо визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів наразі перебуває в провадженні суду. Також у відзиві зазначено, що при розірванні шлюбу жодних майнових претензій з боку позивача не було. Щодо спірного автомобіля зазначено, що він дійсно був придбаний під час перебування у шлюбі, але за кошти, які були отримані відповідачем від продажу його власного автомобіля. На думку відповідача вказані обставини підтверджують факт придбання спірної квартири та автомобіля за кошти від продажу рухомого та нерухомого майна, що належало відповідачеві на праві особистої власності. (т.1 а.с.108-111)
Також 11 листопада 2020 року відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про застосування строків позовної давності. (т.1 а.с.125)
18 березня 2021 року від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Грози І.В. надійшла відповідь на відзив, направлена на адресу суду 18 лютого 2021 року. (т.1 а.с.179-180)
01 червня 2021 року ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, задоволено клопотання представника позивача про продовження строку на подання відповіді на відзив.
У відповіді на відзив представник позивача просить задовольнити позов у повному обсязі, наведено доводи аналогічні викладеним у позовній заяві, додатково зазначено, що в 2004 році позивач була вагітна від відповідача та втратила дитину. Також у відповіді обґрунтовується достовірність наданих стороною позивача доказів.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила вимоги позовної заяви задовольнити. Надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи та додатково пояснила, що з осені 2003 року сторони проживали разом, вели спільне господарство. Позивач готувала їжу, прибирала в квартирі, купувала продукти харчування, виконувала всі обов'язки цивільної дружини. Позивач працювала та заробітну плату приносила додому. Сторони планували народити дитину, у 2004 році позивач завагітніла, проте втратила дитину. Під час третьої вагітності позивача сторони зареєстрували шлюб. Зазначила, що в 2004 році сторони вирішили придбати велику квартиру, разом її вибирали. Спірна квартира була придбана за кошти від продажу квартири відповідача, також матеріальну допомогу надали батьки. На ремонт в спірній квартирі витрачались спільні кошти сторін. Придбання квартири та автомобіля сторони досягли спільною працет. В 2003 - 2004 роках дохід позивача складав приблизно 300,00-400,00 доларів США на місяць. А дохід відповідача в цей період складав приблизно 500,00 доларів США на місяць. Зазначила, що шлюбні відносини були припинені між сторонами в лютому 2016 року. На той час непорозумінь щодо поділу майна не було. Пояснила, що відповідач маніпулює за допомогою дитини, не сплачує аліменти.
У 2019 році між сторонами виникли непорозуміння з приводу дитини та майна. Також позивач пояснила, що до придбання спірного автомобіля в родині сторін був автомобіль. До коштів, отриманих від продажу першого автомобіля були додані спільні заощадження подружжя та придбано спірний автомобіль. Зазначила, що в договорах купівлі-продажу вказувались неправдиві суми продажу квартир. Пояснила, що спірна квартира була придбана в некондиційному стані та на ремонт було витрачено приблизно
12000,00 доларів США.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гроза І.В. в судовому засіданні також надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив, додатково пояснила, що в 2004 році відповідач продав квартиру, яка йому належала до шлюбу, в якій сторони спільно проживали, проте за договором оренди вони продовжили проживати в цій квартирі, оскільки в придбаній квартирі робили ремонт. Зазначила, що спірна квартира була більшою та значно дорожчою, згідно розписки вона була придбана за 45000,00 доларів США. Також за час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль. Крім того представник позивача пояснила, що з осені
2003 року сторони вели спільне господарство, мали спільний дохід, спільний бюджет, разом відпочивали та все придбавали разом.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, зазначив, що спірне майно - квартиру та автомобіль він придбав за особисті кошти. Пояснив, що познайомився з відповідачем приблизно в травні
2004 року. З цього часу сторони періодично зустрічались в квартирі відповідача та в квартирі, яку орендувала позивач. До весілля відповідач приїздив до м.Очакова Миколаївської області відпочивати - до батьків позивача. Крім того, позивач в цей час навчалась у Харкові та мешкала там. Оскільки квартира позивача була в дуже гарному стані, коштів з її продажу вистачило на придбання нової квартири та на проведення в ній ремонту. До реєстрації шлюбу сторони спільно не проживали, лише зустрічались раз на місяць, інколи раз на тиждень, разом були на відпочинку. Спільно сторони почали проживати вже після того, як відповідач зробив ремонт в спірній квартирі, - з осені
2006 року. Зауважив, що у відзиві адвокатом помилково зазначено «квітень». За попередній місцем проживання відповідача сторони спільно не проживали. Обидва автомобіля відповідач придбав у свого брата. Де позивач працювала до реєстрації шлюбу, відповідачеві не відомо.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Усенко М.М. просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у відзиві. Додатково пояснив. Що до початку спільного проживання в квітні 2006 року в новій придбаній відповідачем квартирі, спільного господарства не вели, разом не проживали. Також надав оцінку поданим стороною позивача доказам та надав пояснення щодо наявності між сторонами спору щодо участі відповідача у вихованні дитини, з якою відповідач з лютого 2020 року не бачиться через перешкоди, що чиняться позивачем.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 31 жовтня
2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі (т.1 а.с.51), який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року (т.1 а.с.52-53).
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як убачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2004 року ОСОБА_2 продав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка належала позивачеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Державної адміністрації Московського району м.Києва 20 квітня 2001 року і договору дарування від 13 серпня 2003 року, за ціною продажу - 121900,00 грн. (т.1 а.с.112)
07 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким покупець купив квартиру АДРЕСА_1 , продаж вчинено за 30000,00 грн. (т.1 а.с.131, 135)
Згідно довідок Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві від 29 жовтня 2020 року та від 11 листопада 2020 року, за ОСОБА_2 05 березня 2006 року було зареєстровано автомобіль Chevrolet Aveo, номер кузова НОМЕР_3 , який
21 червня 2014 року було перереєстровано на іншого власника. В реєстрі вартість вищевказаного транспортного засобу становить 54000,00 грн. (т.1 а.с.117, 129). Продаж вказаного автомобіля за ціною 54000,00 грн також підтверджується довідкою-рахунком від 21 червня 2014 року (т.1 а.с.118)
За даними довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві
від 29 жовтня 2020 року, за ОСОБА_2 31 січня 2015 року було зареєстровано автомобіль Toyota Corolla, номер кузова НОМЕР_2 . Згідно реєстру вартість вищевказаного транспортного засобу становить 78200,00 грн. (т.1 а.с.119)
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно вимог статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Стаття 80ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом спору в даній справі, серед іншого, є встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, що є спільною сумісною власністю сторін, набутою ними за час спільного проживання однією сім'єю, що регулюється вимогами статтей 74, 60, 70, 71 Сімейного кодексу України (надалі СК України).
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Відповідно до роз'яснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року
№5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 25 січня
2018 року у справі № 337/5266/15-ц, стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком і жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності в сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім'ї.
У Постанові Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 645/7250/18 викладено правовий висновок про те, що обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Так, предметом доказування за позовом про встановлення фактичних шлюбних відносин є наявність обставин ведення сторонами спільного господарства, наявність в них спільного бюджету, спільного харчування, проведення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
При цьому, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, саме позивач зобов'язана довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову про встановлення факту спільно проживання однією сім'єю сторін без реєстрації шлюбу та набуття спірного майна (квартири) сторонами під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти.
На підтвердження заявлених вимог в частині встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та поділу майна, що є спільною сумісною власністю сторін, набутою ними за час спільного проживання однією сім'єю, стороною позивача надані наступні докази.
Так в матеріалах справи наявна копія договору оренди квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного 06 жовтня 2004 року між ОСОБА_2 та новим власником - ОСОБА_5 (а.с.55). При цьому стороною позивача дуло повідомлено про відсутність у позивача оригіналу вказаного договору.
Надаючи оцінку вказаному документу, слід зазначити, що текст вказаного договору не містить умов щодо проживання у вказаній квартирі інших, крім орендаря осіб. При цьому відповідач не заперечував у судовому засіданні, що внаслідок необхідності здійснення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 , він продовжував проживати у відчуженій ним квартирі, проте категорично заперечував проживання в цій квартирі позивача.
Згідно довідки, виданої ЖЄО №103 27 серпня 2004 року, оригінал якої оглянуто в судовому засіданні, ОСОБА_6 , 1980 року народження, дійсно проживає, але не зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Підстава: акт сусідів від 27 серпня 2004 року. (а.с.54)
При цьому акт, на який міститься посилання у вказаній довідці стороною позивача наданий не був.
Крім того, наведені в цій довідці відомості не свідчать про існування між сторонами (навіть на дату складання довідки) відносин, притаманних подружжю - ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав і обов'язків тощо.
За клопотанням сторони позивача судом були допитані свідки ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду показав, що він знайомий з позивачем з початку 2004 року. Оскільки свідок з позивачем спільно працювали, в середині 2004 року, через хворобу позивача свідок приїжджав до будинку, розташованому по вул. Деміївській в м.Києві , де відповідач на вулиці віддав свідку документи, які передала позивач. Також свідок показав, що наприкінці 2004 року, коли позивач хворіла, свідок приїжджав до неї додому - в квартиру, розташовану по вул. Деміївській в м.Києві , де позивач в дверях віддавала йому документи. Відповідача свідок при цьому не бачив, до квартири не заходив. Також свідок у 2004 році декілька разів бачив, як відповідач забирав позивача з роботи. Крім того, наприкінці 2004 року, свідок заїжджав до позивача в лікарню, в якій позивач знаходилась з приводу вагітності, де бачив відповідача. При цьому ОСОБА_7 зазначив, що безпосередньо свідком стосунків між сторонами не був.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 суду показала, що позивача знає з літа 2004 року, разом працювали. Восени 2004 року свідок бачила, як відповідач забирав позивача з роботи. Від позивача свідку відомо, що вона жила на Голосіївській площі в м.Києві в однокімнатній квартирі. Свідок в цій квартирі ніколи не була. Позивач представляла відповідача, як чоловіка. Також свідку зі слів позивача відомо, що восени 2004 року сторони придбали квартиру поблизу метро Лівобережна , куди в'їхали до березня 2005 року. Свідок була у вказаній квартирі навесні 2005 року, відповідача в ній не було. Також свідок показала, що вона особисто свідком відносин між сторонами не була та їй не відомо щодо ведення ними спільного господарства.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що позивач є її племінницею, з відповідачем познайомилась 09 березня 2004 року на святкуванні дня народження позивача в квартирі по вул. Деміївській в м.Києві , де була присутня родина свідка. Позивач представила відповідача, як свого чоловіка. В цій квартирі свідок була лише один раз. Свідок переконана, що позивач купувала на день народження продукти, готувала квартиру до святкування. Влітку позивач повідомила свідку про свою вагітність та про намір сторін придбати нову квартиру, в жовтні 2004 року позивач повідомила, що знайшла квартиру і тоді ж вони втратили дитину. Зі слів сестри свідку відомо, що на придбання квартири батьки позивача надали 6000,00 доларів США, решту коштів позичали у близьких. Також зі слів позивача свідку відомо, що в березні 2005 року сторони переїхали до нової квартири. При цьому свідок зазначила, що в березні 2005 року вона була в новій квартирі, яка ще перебувала в стані ремонту. 09 березня 2006 року свідок з чоловіком та донькою були на святкуванні дня народження позивача в квартирі по вул. Раїси Окіпної в м.Києві . Також свідок повідомила, що зі слів позивача їй відомо, що позивач переїхала проживати до відповідача восени 2003 року. Крім того, зі слів позивача свідку відомо, що з цього часу сторони разом купували продукти харчування, побутову техніку, меблі, автомобіль. При цьому свідок також повідомила, що на весіллі у сторін не була, дату реєстрації шлюбу не пам'ятає - приблизно 2009 рік. Всього за період 2005 - 2011 років свідок в квартирі вул. Раїси Окіпної в м.Києві була 5-6 разів.
Надаючи оцінку показанням вищевказаних свідків, суд зазначає, що вказані особи не були безпосередніми свідками спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства, наявність в них спільного бюджету, спільного харчування, проведення спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які могли б засвідчити реальність сімейних відносин між сторонами у період з 01 травня 2003 року по 31 жовтня 2006 року, як про це заявлено в позовній заяві.
Так свідок ОСОБА_7 бачив відповідача у 2004 році один раз поблизу будинку, де нібито проживала позивач, один раз підходив безпосередньо до квартири, на порозі якої позивач передала йому документи, при цьому адресу вказаної квартири свідок назвати не зміг. Одного разу свідок бачив відповідача в лікарні, де лікувалась позивач та декілька разів, коли відповідач забирав позивача з роботи.
Свідком ОСОБА_8 практично всі показання були надані зі слів позивача.
Вказані особи не були безпосередніми свідками ані спільного проживання сторін ані існуванню між ними відносин та зобов'язань, притаманних подружжю.
Свідок ОСОБА_9 , яка є тіткою позивача, в квартирі по вул. Деміївській в м.Києві була лише один раз на святкуванні дня народження племінниці, отже з її показань з приводу такого святкування не можна зробити висновок про наявність між сторонами будь-яких відносин, які мали б ознаки подружнього життя.
Також вказаний свідок пояснила, що була в спірній квартирі один раз в 2005 році, коли там проводився ремонт та відповідача в квартирі не було, а також показала про святкування в новій квартирі дня народження позивача в 2006 році, при цьому вказала дату укладання між сторонами шлюбу 2009 рік. З наведеного суд дійшов висновку про те, що вказаний свідок плутається в роках.
Решта наведеної вказаним свідком інформації відома їй зі слів інших осіб - позивача та її матері, які, є заінтересованими в результатах розгляду даної справи.
Від допиту свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 представник позивача відмовилась в судовому засіданні.
Враховуючи вимогу чинного законодавства щодо неможливості обґрунтування висновків суду, виходячи з припущень, виходячи зі змісту наданих вищевказаними свідками пояснень, які не були безпосередніми свідками ані спільного поживання сторін, ані ведення ними спільного господарства, придбання майна в інтересах сім'ї, чи інших дій притаманних подружжю, суд приходить до висновку про недоведеність вказаними показаннями факту проживання сторін однією сім'єю в період, в який було придбано спірне майно - квартира.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 по справі №129/2115/15-ц визначив, що покази свідків не можуть бути єдиною підставою встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки.
Що стосується доводів позовної заяви про те, що спірна квартира була придбана за спільні кошти позивача та відповідача - зі спільного бюджету, то наявними в матеріалах справи доказами та показаннями свідків не доведено існування такого бюджету на час придбання квартири. Також стороною позивача не надано належних та допустимих доказів участі позивача в придбанні та/або ремонті спірної квартири особистими коштами та/або особистою працею. При цьому, предметом даного позову є поділ майна сторін у справі як фактичного подружжя без реєстрації шлюбу, первісним фактом що підлягає доведенню у справі є проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, а не доведення джерела походження коштів, за рахунок яких придбане спірне майно.
Крім того, допитаний в судовому засіданні за клопотанням сторони відповідача свідок ОСОБА_13 суду показав, що він знайомий з відповідачем з 1998 року. З позивачем познайомився вже після придбання відповідачем спірної квартири. Свідок постійно протягом усього часу знайомства з відповідачем бував у нього в гостях по вул. Деміївській в м.Києві , в останнє приблизно в 2004-2005 роках. Жіночих речей, після розлучення відповідача з першою дружиною свідок у вказаній квартирі не бачив. Виконавців ремонтних робіт свідок особисто рекомендував відповідачеві та його матері. Відповідач вперше привів позивача в гості до свідка вже після переїзду відповідача до нової квартири.
Свідок ОСОБА_14 суду показав, що знайомий з відповідачем з 1997 року, до
2007 року вони разом працювали. Позивача свідок вперше побачив на день незалежності 2006 року, під час спільного відпочинку в м.Очакові. Протягом 2004-2005 років раз на тиждень свідок з відповідачем доробляли поточну спільну роботу в квартирі відповідача по вул. Деміївській в м.Києві , інколи свідок навіть залишався ночувати в квартирі відповідача. В його присутності у вказаній квартирі інші, крім відповідача, особи не проживали. Через два тижні після придбання квартири на Лівобережній , свідок був у вказаній квартирі на запрошення відповідача, позивача в квартирі не було. Квартира була в стані не придатному для проживання «з обідраними стінами». Також свідок показав, що під час відпочинку в м.Очакові, він відпочивав з відповідачем. Позивача він бачив на базі відпочинку, де вона проживала свідку не відомо.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду показала, що відповідач є її племінником, дату знайомства з позивачем не пам'ятає. Протягом 2003-2006 років свідок неодноразово (декілька разів на місяць, інколи кожного тижня) була в гостях у відповідача в квартирі по вул. Деміївській в м.Києві . Дівчат в цій квартирі свідок не бачила. Свідок допомагала відповідачеві по господарству, готувала їжу, оскільки діти свідка часто бували у відповідача. В подальшому відповідач виявив бажання придбати більшу квартиру. Нова квартира була придбана відповідачем за кошти від продажу попередньої квартири, без додаткових витрат, оскільки нова квартира була в занедбаному стані. За проведенням ремонтних робіт слідкував батько відповідача. За показаннями свідка, відповідач одружився, коли вже проживав у новій квартирі, там свідок познайомилась з позивачем - на кануні весілля.
Таким чином показаннями вказаних свідків, не довіряти яким у суду підстав немає, спростовуються твердження позивача про її спільне поживання з відповідачем у спірний період, як і ведення спільного господарства, наявність спільних прав та обов'язків тощо.
Згідно матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 07 жовтня 2004 року (т.1 а.с.133-146), ОСОБА_2 цього ж числа подано нотаріусу заяву, в якій він стверджує, що станом на 07 жовтня 2004 року в шлюбі не перебуває, фактичних шлюбних відносин не підтримує (т.1 а.с.137).
При цьому факт роботи позивача в спірний період в місті Києві, що відображено в трудовій книжці позивача (т.1 а.с.60-65) не може бути доказом спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Посилання позивача на нетривалий спільний відпочинок, що відображено на деяких з наявних в матеріалах справи фотознімках (т.1 а.с.11-15, 66-70), як і проведення позивачеві 11 жовтня 2004 року оперативного втручання по перериванню замерлої вагітності (т.1 а.с.192-203) не доводять факту ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не свідчать про існування між сторонами протягом вказаного періоду часу усталених відносин, притаманних подружжю.
Що стосується наявних в матеріалах справи фотознімків (т.1 а.с.191), слід зазначити, що відображене на них святкування аж ніяк не є свідченням спільного проживання сторін та ведення ними спільного господарства. Тим більше, що на даних фотознімках відсутнє зображення відповідача та дата відображеної події. При дослідженні судом вказаних доказів представник позивача наполягала на тому, що на фотознімках відображена квартира відповідача в 2004 році, проте відповідач в судовому засіданні категорично проти цього заперечував.
За таких обставин суд приходить до висновку, що надані стороною позивача докази не підтверджують факту спільного проживання сторін та наявність між ними фактичних шлюбних відносин у період з 01 травня 2003 року по час реєстрації шлюбу 31 жовтня
2006 року, адже матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів підтверджуючих ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, внаслідок спільної праці або за спільні кошти, виконання взаємних прав та обов'язків.
Отже вимоги позову в цій частині задоволенню не підлягають.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави для застосування положень, передбачених статтею 74 СК України - поділу спірної квартири.
Також з приводу заявленого в позовній заяві періоду - з 01 травня 2003 року, суд вважає за доцільне зазначити, що діючим до 01 січня 2004 року сімейним законодавством - КпШС України не передбачалась можливість встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визначення режиму набутого ними за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу майна, як такого що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Ще однією вимогою позивача є в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, набутою сторонами за час шлюбу, визнання за позивачем права власності на Ѕ частину автомобіля Toyota Corolla, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузову: НОМЕР_2 .
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов'язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.
За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, серед іншого, є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
В пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.
Стороною відповідача стверджується, що автомобіль Toyota Corolla, 2006 року випуску, дійсно був придбаний у шлюбі, але за кошти, які були ним отримані від продажу його власного автомобіля.
Як вже зазначалось вище, за наявними в матеріалах справи доказами - довідками Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м.Києві, судом встановлено, що під час перебування у шлюбі, за ОСОБА_2 31 січня 2015 року було зареєстровано автомобіль Toyota Corolla, номер кузова НОМЕР_2 . Вартість вказаного транспортного засобу становить 78200,00 грн.
При цьому 21 червня 2014 року відповідачем було відчужено за ціною 54000,00 грн автомобіль Chevrolet Aveo, номер кузова НОМЕР_3 , зареєстрований за ним
05 березня 2006 року.
Позивачем стверджувалось, що автомобіль Chevrolet Aveo, номер кузова НОМЕР_3 , було придбано сторонами під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, що не доведено стороною позивача відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, яким в даному рішенні надана докладна оцінка.
Разом з тим, положеннями ч.1 ст.82 ЦПК України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Як відповідач так і позивач підтвердили в судовому засіданні, що на придбання спірного автомобіля Toyota Corolla були витрачені кошти, одержані від реалізації автомобіля Chevrolet Aveo.
При цьому позивач зазначала про те, що вартість нового автомобіля перевищувала вартість попередньо відчуженого транспортного засобу та різниця в ціні була компенсована спільними коштами подружжя, що не спростовано відповідачем відповідно до наявних в матеріалах справи доказів.
Таким чином суд приходить до висновку, що доводи сторони відповідача про те, що спірний автомобіль повністю був придбаний на його особисті кошти належним чином не підтверджені, отже презумпція права спільної сумісної власності подружжя щодо частки вказаного автомобіля, що перевищує вартість раніше відчуженого відповідачем транспортного засобу залишається непохитною.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про поділ майна подружжя - транспортного засобу, - визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за позивачем права власності на 121/782 частку автомобіля Toyota Corolla, номер кузова НОМЕР_2 , що відповідає Ѕ від різниці між вартістю автомобіля Toyota Corolla (78200,00 грн) та автомобіля Chevrolet Aveo (54000,00 грн).
При такому поділі транспортного засобу суд враховує роз'яснення, наведені Пленумом Верховного Суду України у пункті 25 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Так положеннями частин 2, 4, 5 статті 71 СК України визначено, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
В даному випадку відсутня як обов'язкова згода одного з подружжя на отримання грошової компенсації так і попереднє внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
11 листопада 2020 року відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності, обґрунтована тим, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року шлюб між сторонами було розірвано, з вказаним позовом до суду зверталась позивач, жодних майнових претензій до відповідача не було і лише в 2020 році, через спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини, позивач звернулась до суду з даним позовом. (т.1 а.с.125)
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України визначено та у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі
№ 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі
№ 570/4234/16-ц (провадження № 61-15213св19), від 24 лютого 2021 року у справі
№ 303/6365/17 (провадження № 61-13857св19) та від 26 січня 2022 року у справі
№ 215/5672/20 (провадження № 61-17173св21)
В наявній в матеріалах справи копії рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року, яким шлюб між сторонами розірвано, відсутні будь-які дані або встановлені факти щодо наявності між сторонами майнового спору.
Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів, що до звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом 23 липня 2020 року (т.1 а.с.32) відбулось порушення прав на спірний автомобіль будь-ким із подружжя, суд приходить до висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом.
При цьому наявність між сторонами спору щодо визначення місця проживання дитини не свідчить про обізнаність позивача про порушення її прав на спірне майно. Вказані твердження відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами.
Таким чином, враховуючи те, що позивач звернулась до суду із вказаним позовом у межах строку позовної давності, суд приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для застосування позовної давності щодо вимоги про поділ майна подружжя.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 121,00 грн.
Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В судовому засіданні 09 лютого 2022 року представник відповідача зробив відповідну заяву.
Згідно вимог п.5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про: призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати понесені відповідачем та встановити відповідачу строк на подання доказів щодо їх розміру.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 21, 36, 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 72, 74 Сімейного кодексу України, статтями 253, 256, 257, 261, 267, 368, 372 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 90, 95, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ; фактичне місце проживання:
АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ,
РНОКПП НОМЕР_5 ) про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ майна подружжя - задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 121/782 частку транспортного засобу - автомобіля Toyota Corolla, номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 121,00 грн судового збору.
Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати
на 15 лютого 2022 року на 12 годину 00 хвилин, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва (м. Київ, вул. І.Сергієнка, буд.3, каб.43).
Встановити відповідачу ОСОБА_2 строк для подання доказів щодо розміру понесених ним судових витрат - до 14 лютого 2022 року включно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 18 лютого 2022 року.
Суддя: