21.02.2022 Справа № 756/16454/18
Унікальний № 756/16454/18
Провадження № 2/756/123/22
Р I Ш Е Н Н Я
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 січня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Майбоженко A.M.
секретаря Мартиненко К.Е.
за участю
представника позивачів ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Київської області Мельничук Ірина Митрофанівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Ярослав Миколайович про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав, виселення, вселення
та за об'єднаним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про стягнення безпідставно набутих коштів,
Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в зв'язку з укладенням договору під впливом обману, визнання довіреності недійсною, як виданою недієздатною особою без згоди піклувальника, витребування квартири з незаконного володіння, зобов'язання Департаменту скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем і здійснити державну реєстрацію право власності за позивачами, виселення відповідача та вселення позивачів в спірне житло, у якому просять визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним в зв'язку з укладенням договору під впливом обману; визнання довіреності виданої ОСОБА_9 . 28.08.2018 року ОСОБА_8 недійсною, як виданою недієздатною особою без згоди піклувальника; витребування в ОСОБА_2 квартири з незаконного володіння; усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зобов'язання Департаменту з питань реєстрації скасувати право власності на вищевказану квартиру за ОСОБА_2 зареєструвавши позивачів; виселення ОСОБА_2 з вищевказаної квартири та вселення позивачів в спірне житло.
Ухвалою суду від 27.12.2018 відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою суду від 25.03.2019 цю справу об'єднано зі справою за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Заявою від 03.01.2020 представником позивачів змінено предмет позову в даній справі, і з урахуванням цієї заяви представник позивачів просив суд:
-Визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_9 ОСОБА_8 28.08.2018 як виданою недієздатною особою без схвалення опікуна;
-Визнати недійсним договорі купівлі-продажу квартири від 05.04.2010, що укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , оскільки квартира належала позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу від 11.09.2009, договір укладено під впливом обману, без схвалення опікуна;
-Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірну квартиру;
-Усунути перешкоди позивачам у користуванні власністю шляхом скасування державної реєстрації квартири за відповідачем ОСОБА_2 ;
-Виселити ОСОБА_2 зі спірної квартири, вселивши до неї позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
Представник позивачів в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про розгляд справи були повідомлені належним чином, до суду не з'явились, причини неявки суду не відомі.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник просили задовольнити її позов про стягнення безпідставно набутих коштів.
Третя особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М. про розгляд справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Я.М. про розгляд справи був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності.
Суд ухвалив розглядати справу за відсутності тих учасників справи, які до суду не з'явились.
Заслухавши учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ними і ОСОБА_9 11.09.2009, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Біляєвим В.О. за реєстровим №1352 (а.с.13 т.1). Право власності позивачів на цю квартиру зареєстровано у Київському міському БТІ та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 08.10.2009 року.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 22.05.2012 ОСОБА_9 визнано недієздатним (а.с.18 т.1).
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 02.10.2012 встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_9 і призначено позивача ОСОБА_6 його опікуном (а.с.19-20 т.1)
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06.10.2018 ОСОБА_7 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 . Продаж здійснено за 530 000 гривень (а.с.15 т.1). Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Мельничук І.М.06.10.2018 за реєстровим №1528. Зі змісту договору вбачається, що вказана квартира належить продавцю ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Курковською Я.Л. 15.04.2010 за реєстровим №561.
Як вбачається зі змісту договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом КМНО Курковською Я.Л. 15.04.2010 за реєстровим №561, ОСОБА_9 продав ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Оболонською районною в м.Києві державною адміністрацією 15.01.1994 року, право власності зареєстровано в Бюро технічної інвентаризації м.Києва 08.02.1994.
Вжитими судом заходами отримати копію нотаріальної справи щодо посвідчення зазначеного договору від 15.04.2010, не вдалось.
06.10.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
З 09.10.2018 ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у зазначеній квартирі.
Позивачі просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 05.04.2010, що укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , оскільки квартира належала позивачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі договору купівлі продажу від 11.09.2009, договір укладено під впливом обману, без схвалення опікуна.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з вимогами ст..655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що станом на момент укладання спірного договору купівлі-продажу від 05.04.2010 квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності позивачам ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , а ОСОБА_9 у власності цю квартиру не мав у зв'язку з її продажем позивачам ще 11.09.2009. За таких обставин, ОСОБА_9 не мав права відчужувати квартиру, яка на праві власності належала його донькам - ОСОБА_5 і ОСОБА_4 .
З цих підстав суд визнає оспорюваний договір недійсним.
Частиною 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у випадках, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача».
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
З урахуванням всіх зібраних у справі доказів, а також положень ст..388 ЦК України, вищевказаних висновків судів касаційної інстанції, суд вважає що спірна квартира вибула з володіння позивачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 не з їх волі, а тому має бути витребувана від відповідача ОСОБА_2 , що вказує на обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Крім того, у ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» законодавець також зазначив, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
З'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Європейський суд з прав людини не раз наголошував на необхідності ефективного захисту. Наприклад, у п.75 рішення від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» зазначено, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади.
Конституційний Суд у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.
Таким чином, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, рішення ЄСПЛ, розглядаючи справу, суд повинен з огляду на зміст та обґрунтування позовних вимог, не порушуючи принцип рівності сторін, визначитися із ефективним способом захисту права позивача, який забезпечить поновлення порушеного права.
Позивачі просили постановити рішення про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом скасування державної реєстрації вищевказаної квартири за відповідачем ОСОБА_2 .
Судом встановлено при розгляді справи, що документи, на підставі яких набуто ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру свідчать про відсутність правових підстав для вибуття цієї квартири із власності позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною від вимоги про витребування майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_2 , яка підлягає задоволенню. Тому, з метою гарантування позивачам ОСОБА_5 і ОСОБА_4 відновлення їх порушеного права та надання ефективного способу судового захисту, враховуючи зміст ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд вважає правильним задовольнити цю вимогу шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, припинивши її право власності на цю квартиру.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачами заявлено вимогу про виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири та вселення позивачів до неї.
Доказів проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі, наявності перешкод у позивачів щодо вільного користування та володіння нею суду не надано, у зв'язку з чим суд визнає ці вимоги передчасними і ухвалює рішення про відмову у їх задоволенні.
28.08.2018 приватним нотаріусом Кравцем Я.М. за реєстровим №1048 посвідчено довіреність від імені ОСОБА_9 , якою він уповноважив ОСОБА_8 бути його представником з приводу отримання необхідних документів на належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а.с.56 т.2).
Відповідно до ч.1 ст.226 ЦК України, опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.
Поняття дрібного побутового правочину міститься у ст.31 ЦК України, якою визначено, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.
Позивач ОСОБА_6 як опікун недієздатного ОСОБА_9 звернулась до суду з позовом про визнання цієї довіреності недійсною, а тому, враховуючи відсутність схвалення опікуна на вчинення цього правочину, суд вважає правильним визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_8 , посвідчену приватним нотаріусом КМНО Кравцем Я.М. 28.08.2018 за реєстровим №1048.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Київської області Мельничук Ірина Митрофанівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Ярослав Миколайович про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав, виселення, вселення підлягають задоволенню частково в обсязі та за підстав, зазначених вище.
Вирішуючи вимоги за об'єднаним позовом ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Ч.1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відтак, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Вказана правова позиція Позивача підкріплюється судовою практикою, зокрема, викладена у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013р. у справі №6-88цс13, постанові Верховного Суду України від 24.09.2014р. у справі №6-122цс14, постанові Верховного Суду України від 02.03.2016р. у справі №6-3090цс15, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.05.2017р. у справі №496/2617/15-ц.
Враховуючи те, що ОСОБА_7 , укладаючи договір купівлі-продажу спірної квартири з ОСОБА_2 не мала повноважень на укладення будь-яких правочинів щодо неї, оскільки її право власності набуто неправомірно на підставі договору, який визнається цим рішенням недійсним. По договору між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , остання, набувши право власності на спірну квартиру його втрачає, оскільки суд дійшов до висновку про витребування у неї цього майна, а відповідач за об'єднаним позовом ОСОБА_7 , отримавши від позивача 530 000, 00 гривень за вказану квартиру, збагатився за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, а відтак, у відповідача відсутня правова підстава утримувати грошові кошти, що свідчить про обґрунтованість вимог за об'єднаним позовом та необхідність їх задоволення судом.
Вирішуючи питання щодо судових витрат суд враховує наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Представником позивача подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., при цьому ним не надано суду догвору по надання правової допомоги, у якому б між сторонами було погоджено розмір витрат на правничу допомогу адвоката.
За таких підстав, у стягненні витрат на професійну правничу допомогу суд вважає правильним відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачами ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_6 (кожною) сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., крім того позивачем ОСОБА_4 також сплачено судовий збір у розмірі 5 300 грн., а також позивачами ОСОБА_5 і ОСОБА_4 сплачено кожною по 352,40 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви.
Позовні вимоги судом задовольняються частково, без задоволення залишаються вимоги про вселення та виселення, інші вимоги суд визнав обґрунтованими.
Отже, з урахуванням змісту заявлених позивачами позовних вимог, на користь позивача ОСОБА_6 704,80 грн. судового збору підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_8 .
Згідно з ч.9 ст.141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оцінивши обставини справи, враховуючи те, що спір щодо спірної квартири виник внаслідок неправильних дій відповідача ОСОБА_7 , яка набувши квартиру у власність на підставі недійсного договору з ОСОБА_9 та документів, які містили неправдиві дані, всупереч волі дійсних власників квартири позивачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , згодом відчужила її добросовісному набувачу ОСОБА_2 , що змусило дійсних власників квартири звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, суд вважає правильним покласти на ОСОБА_7 повністю понесені позивачами судові витрати у розмірі 6 537 грн. на користь позивача ОСОБА_4 та 1 057 грн на користь позивача ОСОБА_5 .
Крім того, з ОСОБА_7 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 300 грн., сплачений позивачем за об'єднаним позовом ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст.5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Київської області Мельничук Ірина Митрофанівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Ярослав Миколайович про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав, виселення, вселення - задовольнити частково.
Визнати недійсною довіреність, видану ОСОБА_9 на ім'я ОСОБА_8 , яка посвідчена 28.08.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцем Ярославом Миколайовичем, зареєстрованої у реєстрі за №1048.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_9 і ОСОБА_7 .04.2010, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Курковською Яною Леонідівною, зареєстрований у реєстрі за №561.
Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №43383068 від 06.10.2018), припинивши право власності ОСОБА_2 на неї.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Курковська Яна Леонідівна, приватний нотаріус Білоцерківського нотаріального округу Київської області Мельничук Ірина Митрофанівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець Ярослав Миколайович про визнання довіреності та договору купівлі-продажу недійсними, витребування майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав, виселення, вселення - відмовити.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 530 000 (п'ятсот тридцять тисяч) безпідставно набутих коштів.
Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 704 (сімсот чотири) гривень 80 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 6 357 (шість тисяч триста п'ятдесят сім) гривень 20 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_51 057 (одна тисяча п'ятдесят сім) гривень 20 копійок судового збору.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_2 5 300 (п'ять тисяч триста) гривень судового збору.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - відмовити.
Дані учасників справи:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд м.Києва.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21.02.2022
Суддя А.М.Майбоженко