ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
27 січня 2022 року м. Київ № 640/19058/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Адвокат Клімов І.А. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом про визнання дій суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР та частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ протиправними та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
Ухвалами суду: від 19.08.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строки для подання заяв по суті; 27.01.2022 - закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання дій суб'єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протиправними та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 27.818,26 грн.
Позов обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" та частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, зазначивши, що додаткова відпустка передбачена частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" та частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" як одинокій матері, яка виховує доньку без батька з 2014 року по 2020 рік не надавалась у зв'язку з дією на території України особливого періоду.
Також представник відповідача зазначив, що позивачем не було надано документів, які підтверджують перебування на обліку у відповідних органах соціального захисту як одинока мати, яка виховує дитину без батька протягом 2014 - 2020 років, а також офіційно складених документів за кожен окремий рік, що підтверджують факт виховання дитини без батька.
Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої останній наголосив, що відмові дам не взято до уваги надані позивачем документи, зокрема довідки з місця навчання дитини за період з 2008 року по 2020 рік, акт ЖЕД - 303.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено.
Відповідно до свідоцтва про народження від 02.08.2005 серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_3 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2020 №69 прапорщика військової служби за контрактом ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Деснянського районного у місті Києві військового комісаріату.
21.02.2020 позивач звернулась до начальника відділення зв'язку та інформатизації з рапортом, яким просила клопотання перед вищим командуванням про надання їй матеріальної компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як одинокій матері, яка виховує дитину без батька згідно статі 10 Закону України "Про відпустки", за період з 2014 року по 2020 рік.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 30.03.2020 №77/22-1 прапорщик ОСОБА_1 не використала додаткову відпустку, як одинока мати, яка виховує дитини без батька за період з 2014 року по 2020 рік.
Військова частина НОМЕР_1 листом від 23.06.2020 №77/33-449 повідомила позивача про ненадання документів, які підтверджують перебування на обліку в органах праці та соціального захисту населення, як одинока мати, яка виховує дитину без батька, протягом 2014-2020 років. Компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері може бути виплачена на підставі рішення суду.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2014 року по 2020 рік, передбаченої частиною першою статті 19 Закону України "Про відпустки" та частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач звернувся до суду з позовом.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про відпустки" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Положеннями пункту 17 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" закріплено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
У розумінні абзацу 5 частини першої статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженого Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Згідно пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Як встановлено судом 21.02.2020 позивач звернулась з рапортом, яким просила клопотання перед вищим командуванням про надання їй матеріальної компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як одинокій матері, яка виховує дитину без батька згідно статі 10 Закону України "Про відпустки", за період з 2014 року по 2020 рік.
Підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача в листі Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2020 №77/33-449 зазначено не надання документів, які підтверджують перебування на обліку у відповідних органах праці та соціального захисту населення, як одинока мати, яка виховує дитину без батька протягом 2014-2020 років.
На думку суду зазначені висновки є помилковими, з огляду на наступне.
У відповідності до пункту 5 частини дванадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки", щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Як встановлено судом, відповідно до свідоцтва про народження від 02.08.2005 серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_3 .
Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2020 №77/33-449, згідно записів особової справи позивача, остання не перебуває у шлюбі, в свідоцтві про народження дитини ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 02.08.2005 серія НОМЕР_2 запис про батька зроблено у встановленому порядку за рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01.04.2005 у справі №2-100.
Відповідно до копії особової справи ОСОБА_1 №Г-021040, сімейний стан позивача - розлучена, свідоцтво про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 від 20.10.1992,
Згідно з довідкою Державного навчального закладу "Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою" від 27.02.2020 №84, виданої ОСОБА_2 , остання дійсно навчалась в Київському професійному коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою з 01.09.2017 по 12.12.2019 за професією "Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення". За період навчання дитиною у повній мірі опікувалась мати, батько участі у навчанні, вихованні та житті учениці не приймав.
Відповідно до довідки Спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №207 з поглибленим вивченням англійської мови Деснянського району міста Києва від 28.02.2020 №33 виданої матері випускниці 9А класу 2017 року ОСОБА_2 , за 9 років навчання дитини в школі батько не контактував з педагогічним колективом, ніколи не приходив до школи та не брав участі в навчально-виховному процесі.
В матеріалах справи наявна копія нотаріальної заяви про підтвердження факту відсутності участі батька у вихованні дитини від 28.02.2020 №302, 303, 304, складеної сусудами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відповідно до якої у період з 2004 року по 2020 рік ОСОБА_3 не приймав участі у вихованні ОСОБА_2 (не відвідував дитину, не був у неї в школі, коледжі, не поздоровляв зі святами, не приймав участі в лікуванні, навчанні та відпочинку доньку).
Згідно з довідкою Державного навчального закладу "Київський центр професійно-технічної освіти" від 03.03.2020 №659 ОСОБА_2 навчається в групі №35 за професією "Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення" з 16.12.2019 по теперішній час. За період навчання батько жодного разу не відвідав навчальний заклад, не спілкувався з керівництвом групи з приводу навчання доньки.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 30.05.2014 №193/13/123-14 чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Відтак для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи (садочку) про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю, а отже, має право на отримання додаткової оплачуваної відпустки.
Разом з тим, доводи відповідача, що з наданих позивачем документів неможливо встановити достовірність відомостей щодо неприйняття участі батька у вихованні дитини, оскільки згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання від 30.07.2019 №4238964 ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 зареєстрована лише 18.12.2017, відповідно сусіди не могли підтвердити факт відсутності участі батька у вихованні дитини з 2004 року є необґрунтованими, оскільки реєстрація матері за відповідною адресою у 2017 році не свідчить про неможливість її проживання з 2004 року разом з дитиною.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 зазначила наступне: "у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".
Таким чином, на час прийняття наказу про звільнення БілоусТ.П. з військової служби та виключення зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.
Водночас, суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку календарних днів додаткової відпустки, оскільки, ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи вище викладене позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнати протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI.
Оскільки сторонами не надано доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2014 року по 2020 рік.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код 08803804, місцезнаходження: 01133, місто Київ, вулиця Євгена Коновальця, будинок 38).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя В.А. Донець