Справа № 420/25075/21
14 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці (вул.Івана та Юрія Лип,21А, м.Одеса, 65078) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного звернувся з позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці за результатом якого позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р.;
зобов'язати Одеську митницю (ЄДРПОУ 44005631) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.08.2021 про надання дозволу на внесення зміни до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р.;
стягнути з Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 5000 грн.;
здійснити розподіл судових витрат та стягнути з Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 3500 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/13531/20 від 04.02.2021 задоволено позов Позивача до Відповідача про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у митному оформленні автомобіля Chevrolet Volt, 2014 р.в, VIN НОМЕР_2 за поданою митною декларацією UA500500.2020.253470 від 21.07.2020, яке оформлено у вигляді картки відмови в митному оформленні (випуску) товарів №UA500500/2020/01379 від 22.07.2020 з підстав прийняття рішення про визначення коду товару №KT-UA500500-0026-2020 від 22.07.2020. На виконання вказаного рішення суду, 04.08.2021 Позивач звернувся до Відповідача з заявою про внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021, на підставі якої автомобіль Позивача було випущено у вільний обіг на територію України, в частині зміни коду товару та перерахунку митних платежів. Відповідач не надав відповідь на вказану заяву, у зв'язку з чим, представник Позивача 10.09.2021 подав скаргу через особистий кабінет скарг Державної митної служби. 14.09.2021 Відповідач в електронному вигляді надав відмову у проведенні коригування, посилаючись на те, що на його думку, рішення про визначення коду товару №KT-UA500500-0026-2020 від 22.07.2020 нібито не скасоване.
Позивач зазначає, що бездіяльність Відповідача у внесенні змін до митної декларації є протиправною, адже рішенням суду №420/13531/20 від 04.02.2021 скасовано як картку відмови у митному оформленні (випуску) товарів №UA500500/2020/01379 від 22.07.2020 так і рішення про визначення коду товару №KT-UA500500-0026-2020 від 22.07.2020 на підставі якого воно прийнято.
Ухвалою суду від 15.12.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 262 КАС України).
18.01.2022 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого, зазначено, що в заяві гр. ОСОБА_1 йшла мова про внесення змін до МД №UA500500/2020/253772 від 22.07.2020 підставі рішення Одеського на окружного адміністративного суду від 04.02.2021 по справі № 420/13531/20.
При цьому заявник просив внести зміни до наступних граф МД: 31 - вантажні місця та опис товару, 33 - код товару, 44 - додаткова інформація/подані документи, 47- нарахування мита та митних платежів, В-платежі.
Положеннями статті 69 Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI передбачено, що товари при їх декларуванні підлягають класифікації. Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД. У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари. Рішення приймається за результатами класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД у разі необхідності зміни задекларованого коду товару згідно з УКТ ЗЕД. Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 Митного кодексу України або до суду.
Відповідач зазначає, що відповідно до тексту резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 по справі № 420/13531/20 рішення про визначення коду товару від 22.07.2020 № KT-UA500500-0026-2020, згідно з яким здійснено митне оформлення товару за МД №UA500500/2020/253772 вiд 22.07.2020р. Одеським окружним адміністративним судом не скасовувалось.
Частиною 3 п. 34 Положення № 450 встановлено, що не дозволяється внесення змін до МД, якщо з поданих документів не випливає, що відомості, зазначені у цій митній декларації, необхідно змінювати.
Враховуючи вищевикладене, у митного органу відсутні підстави для внесення змін до граф 31, 33, 44, 47 МД №UA500500/2020/253772 вiд 22.07.2020 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 по справі № 420/13531/20.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходилась адміністративна справа №420/13531/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 433333459) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання підготувати висновок.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року по справі №420/13531/20 позовні вимоги задоволено частково, а саме визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у митному оформленні автомобіля Chevrolet Volt, 2014 р.в, VIN НОМЕР_2 за поданою митною декларацією UA500500.2020.253470 від 21.07.2020, яке оформлено у вигляді картки відмови в митному оформленні (випуску) товарів №UA500500/2020/001379 від 22.07.2020 з підстав прийняття рішення про визначення коду товару №KT-UA500500-0026-2020 від 22.07.2020. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (вул. Івана та Юрія Лип, 21-а, м. Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 5840 (п'ять тисяч вісімсот сорок) гривень 80 (вісімдесят) копійок.
04.08.2021 Позивач звернувся до Відповідача з заявою про внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р. в якій просить на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року по справі №420/13531/20 внести зміни до наступних граф МД: 31 - вантажні місця та опис товару, 33 - код товару, 44 - додаткова інформація/подані документи, 47- нарахування мита та митних платежів, В-платежі.
14.09.2021 відповідач в електронному вигляді надав відмову у проведенні коригування, зазначивши, що у митного органу відсутні підстави для внесення змін до граф 31, 33, 44, 47 МД №UA500500/2020/253772 вiд 22.07.2020 на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.02 2021 по справі №420/13531/20.
Позивач не погоджується з відмовою відповідача та за захистом своїх прав звернувся до суду.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає основні засади та особливості класифікації товару, визначення коду товару та декларування товару при перетині митного кордону України є Митний кодекс України (далі МК України), а також Закон України Про Митний тариф України.
Так, згідно п. 1, 4 ст..67 МК України українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) складається на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів та затверджується законом про Митний тариф України.
Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТ ЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків).
Пунктом 1-5 ст. 69 МК України визначено, що Товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД.
Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД.
На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.
Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Рішення митних органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов'язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням митного органу щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
Висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.
Класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється за такими правилами: 1. Назви розділів, груп і підгруп наводяться лише для зручності користування УКТ ЗЕД; для юридичних цілей класифікація товарів в УКТ ЗЕД здійснюється виходячи з назв товарних позицій і відповідних приміток до розділів чи груп і, якщо цими назвами не передбачено іншого, відповідно до таких правил:
2. (a) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який виріб стосується також некомплектного чи незавершеного виробу за умови, що він має основну властивість комплектного чи завершеного виробу. Це правило стосується також комплектного чи завершеного виробу (або такого, що класифікується як комплектний чи завершений згідно з цим правилом), незібраного чи розібраного;
(b) будь-яке посилання в назві товарної позиції на будь-який матеріал чи речовину стосується також сумішей або сполук цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. Будь-яке посилання на товар з певного матеріалу чи речовини розглядається як посилання на товар, що повністю або частково складається з цього матеріалу чи речовини. Класифікація товару, що складається більше ніж з одного матеріалу чи речовини, здійснюється відповідно до вимог правила 3.
3. У разі якщо згідно з правилом 2 (b) або з будь-яких інших причин товар на перший погляд (prіma facіe) можна віднести до двох чи більше товарних позицій, його класифікація здійснюється таким чином:
(a) перевага надається тій товарній позиції, в якій товар описується конкретніше порівняно з товарними позиціями, де дається більш загальний його опис. Проте в разі коли кожна з двох або більше товарних позицій стосується лише частини матеріалів чи речовин, що входять до складу суміші чи багатокомпонентного товару, або лише частини товарів, що надходять у продаж у наборі для роздрібної торгівлі, такі товарні позиції вважаються рівнозначними щодо цього товару, навіть якщо в одній з них подається повніший або точніший опис цього товару;
(b) суміші, багатокомпонентні товари, які складаються з різних матеріалів або вироблені з різних компонентів, товари, що надходять у продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може здійснюватися згідно з правилом 3 (a), повинні класифікуватися за тим матеріалом чи компонентом, який визначає основні властивості цих товарів, за умови, що цей критерій можна застосувати;
(c) товар, класифікацію якого не можна здійснити відповідно до правила 3 (a) або 3 (b), повинен класифікуватися в товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед номерів товарних позицій, що розглядаються.
4. Товар, який не може бути класифікований згідно з вищезазначеними правилами, класифікується в товарній позиції, яка відповідає товарам, що найбільше подібні до тих, що розглядаються.
Згідно ч.1-4 ст.269 МК України відповідно до положень цієї статті за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу митний орган зобов'язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови.
Внесення змін до митної декларації, прийнятої митним органом, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення. Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.
Якщо після випуску у вільний обіг товарів, митний контроль яких здійснювався без проведення митного огляду, декларантом виявлені товари, переміщені через митний кордон України і не зазначені в митній декларації, за письмовим зверненням декларанта та з дозволу митного органу допускається внесення до митної декларації змін щодо збільшення кількості товарів, випущених у вільний обіг на митній території України, у зв'язку з виявленням незадекларованих товарів.
Внесення до митної декларації змін, які впливають на застосування до товарів заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, здійснюється за умови дотримання таких заходів.
Згідно п.33 Положення про митні декларації за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в поданій митному органу митній декларації, можуть бути змінені, зокрема шляхом доповнення, або митна декларація може бути відкликана.
У заяві за формою згідно з додатком 3, підписаній декларантом або уповноваженою ним особою, зазначаються причини зміни або відкликання митної декларації. Якщо відповідні нові відомості або причини відкликання митної декларації підтверджуються документами, що не подавались під час декларування, до заяви додаються завірені в установленому порядку копії таких документів.
Дозвіл митного органу на зміну або відкликання митної декларації, митне оформлення якої не завершено, надається посадовою особою митного органу, яка здійснює оформлення цієї митної декларації, в усній формі.
Судом встановлено, що в тексті Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 року по справі №420/13531/20 зазначено, що автомобіль Chevrolet Volt слід класифікувати відповідно до техніко-технологічної документації на нього за кодом товару УКТЗЕД 8703 80 90 90.
У сукупності із заявою позивача про внесення змін до митної декларації визначені судом обставини є підставою для внесення відповідних змін до митної декларації, а фактично повернення її до змісту у контексті визнання митного коду товару, з яким її було подано декларантом.
Суд констатує увагу, що рішення суду від 04.02.2021 року набрало законної сили, про що був обізнаний відповідач станом на дату оскаржуваної відмови.
Згідно ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Вказані конституційні положення знайшли своє продовження у Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України), інших процесуальних кодексах, а також у Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, ст. 2, ч. 2 ст. 14 КАС України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. При цьому, у ст. 370 КАС України додатково закріплено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання; обов'язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов'язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід'ємною складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
За позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» (щодо забезпечення державою виконання судового рішення)) судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України (абзац 15 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац 8 п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого ст. 55 Конституції України права кожного на судовий захист.
Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід'ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв'язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, ч. 2 якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Визнання протиправним та скасування рішення про визначення митного коду товару за своєю суттю спрямоване на підтвердження правильності декларування попереднього коду товару, з метою чого позивач і звернувся із заявою до Одеської митниці. При цьому, невиконання вказаних вимог протиправно порушує майнові права особи, яка сплатила обов'язкових платежів більше, ніж те передбачено чинним законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р. та зобов'язати Одеську митницю (ЄДРПОУ 44005631) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.08.2021 про надання дозволу на внесення зміни до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь моральної шкоди, яку він оцінив у 5000 грн.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, необхідно обґрунтування позивачем наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань позивачем.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди діями відповідача, що була предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача, відтак заявлені позивачем обставини завдання йому моральної шкоди суд вважає не доведеними, в зв'язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обґрунтованою.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не викладено аргументів та не надано доказів на противагу позиції позивача, тому позов задоволенню.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 1,2,3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, п. 269).
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому, суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Судом встановлено, що 10.09.2021 року між позивачем та адвокатом Романюком Валерієм Іллічем укладено Договір № 10/09/2021-П, про надання правничої допомоги.
Згідно п.3.1 Договору за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі 3500 грн. за правову допомогу, а згідно п.3.4 після набрання судовим рішенням законної сили.
За змістом п.3.2 у суму гонорару включається повний юридичний супровід.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнути з відповідача на користь позивача 2000,00 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Вказана позиція суду відповідає позиції Верховного Суду висловленій у постанові №301/2534/16-ц від 31 липня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської митниці (вул.Івана та Юрія Лип,21А, м.Одеса, 65078) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) у наданні дозволу на внесення змін до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р..
Зобов'язати Одеську митницю (ЄДРПОУ 44005631) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 04.08.2021 про надання дозволу на внесення зміни до митної декларації №UA500500/2020/253772, оформленої 22.07.2021р.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці (ЄДРПОУ 44005631) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2000,00 грн.
В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко