Справа № 420/16032/21
17 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України (пров. Штабний,1, м.Одеса, 65063), Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» (вул. Дідріхсона,8, м. Одеса, 65029) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України, Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України щодо не розгляду заперечень про зарахування окремих періодів військової служби позивача ОСОБА_1 у пільговому обчисленні.
- визнати протиправним звільнення з лав Збройних Сил України Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України позивача ОСОБА_1 до розгляду спірного питання про зарахування окремих періодів військової служби у пільговому обчисленні.
- зобов'язати Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України прийняти на військову службу позивача ОСОБА_1 на попередню або не нижчу, ніж попередня, посаду з подальшим розглядом питання щодо зарахування позивачу окремих періодів військової служби у пільговому обчисленні.
- визнати дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період 03.08.2020 по 31.08.2021 року протиправними.
- зобов'язати Інститут Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити Позивачу грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
Ухвалою суду від 07.09.2021 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову.
Ухвалою суду від 11.10.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України, Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» в частині позовних вимог про: - визнання протиправною бездіяльність Командування Військово- Морських Сил Збройних Сил України в частині позовних вимог щодо не розгляду заперечень про зарахування окремих періодів військової служби позивача ОСОБА_1 у пільговому обчисленні; - визнання протиправним звільнення з лав Збройних Сил України Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України позивача ОСОБА_1 до розгляду спірного питання про зарахування окремих періодів військової служби у пільговому обчисленні; - зобов'язання Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України прийняти на військову службу позивача ОСОБА_1 на попередню або не нижчу, ніж попередня, посаду з подальшим розглядом питання щодо зарахування позивачу окремих періодів військової служби у пільговому обчисленні, повернутий позивачу.
Прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» в частині позовних вимог про: - визнання дії Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з позивачем за період 03.08.2020 по 31.08.2021 року протиправними; - зобов'язання Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два місяці.
Вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
10.11.2021 року в автоматизованій системі діловодства Одеського окружного адміністративного суду зареєстрована ухвала П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2021 року, згідно якої відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року по справі № 420/16032/21. В порядку ч.3 ст.300 КАС України витребувано з Одеського окружного адміністративного суду справу № 420/16032/21.
Ухвалою суду від 12.11.2021 року зупинено провадження в адміністративній справі у зв'язку з передачею всіх матеріалів справи №420/16032/21 до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою суду від 26.01.2022 року поновлено провадження у справі.
Позивач у позові зазначив, що на момент виключення зі списків особового складу з ним не був проведений повний розрахунок, не була виплачена індексація. Фактично повний розрахунок з ним був здійснений 31.08.2021 року - день виплати індексації. Таким чином, відповідач допустив триваюче порушення, а тому просив задовольнити позовні вимоги.
До суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не вірно зазначив дату повного з ним розрахунку - 31.08.2021 року. Фактично з ним розрахунок при його звільнені здійснений 28.08.2020 року. Представник відповідача також зауважив, що позивач пропустив строк звернення до суду, виходячи з правового висновку Верховного Суду викладеного постанові від 11.02.2021 року по справі 240/532/20, згідно з яким за вказаними спірними правовідносинами встановлений ч.2 ст.122 КАС України місячний строк звернення до суду.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що напередодні звільнення у запас з лав Збройних Сил України у червні 2020 року він звернувся із рапортом на ім'я начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія", у якому повідомив про те, що не має наміру продовжувати військову службу та серед іншого просив виплатити індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Відповідно до наказу від 08.07.2020 року №131 він був розрахований з усіх видів забезпечення, однак, індексація не була виплачена.
Він звернувся до суду та рішенням суду у справі № 420/5958/21 його позов був задоволений, визнана протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" та зобов'язано Інститут ВМС нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
Рішення суду набрало законну силу 15.07.2021 року, а 31.08.2021 року на його зарплатний рахунок було здійснено зарахування суми в 6339,83 грн. На його запит був наданий розрахунок виплаченої індексації.
Він не пропустив строк звернення до суду, оскільки звернувся з позовом 02.09.2021 року.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
12.06.2020 року подав рапорт на начальника Інституту ВМС НУ «ОМА» про небажання продовжувати службу, просив перед звільненням здійснити всі виплати (т.1 а.с.26).
Наказом Інституту ВМС НУ «ОМА» №131 від 08.07.2020 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас (т.1 а.с.32).
При звільненні позивачу не нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення, що слугувало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі №420/5958/21 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволений. Визнана протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету "Одеська морська академія" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
На виконання рішення суду позивачу нарахована та виплачена 31.08.2021 року шляхом зарахування картковий рахунок грошові кошти у сумі 6339,83 грн (т.1 а.с.40)
Позивач вважає, що період затримки розрахунку з ним склав з 03.08.2020 року по 31.08.2021 року та просив задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до абзацу 1 пункту 234 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Відповідно до абз.3 п.242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Інституту ВМС НУ «ОМА» №131 від 08.07.2020 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби в запас. В наказі не міститься відомостей про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення (т.1 а.с.31-32).
Судом достовірно встановлено, що після звільнення позивача зі служби за судовим рішенням позивачу сплачено 31.08.2021 року шляхом зарахування картковий рахунок грошові кошти у сумі 6339,83грн - індексація грошового забезпечення за період з березня 2015 року по 28 лютого 2018 року.
За загальним правилом та сталою судовою практикою пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною 1 ст.117 КЗпПУ визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з тим ст.116 КЗпПУ на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбаченіст.117 КЗпПУ, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпПУ, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17 аналізуючи застосування ст.ст.116,117 КЗпПУ дійшла до висновку, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпПУ відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно дост.117 КЗпПУ, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпПУ обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1ст.117 КЗпПУ переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст.117 КЗпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, тобто застосувавши принцип співмірності.
В силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У даній справі судом встановлено, що відповідач при звільненні позивача не здійснив нарахування та виплату всіх належних позивачу коштів, а саме індексації грошового забезпечення за період з березня 2015 року по 28 лютого 2018 року
Нарахування та виплата компенсації здійснена 31.08.2021 року на виконання рішення суду у сумі у сумі 6339,83 грн.
Позивач вважає, що йому за період з 03.08.2020 року по 31.08.2021 року відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд бере до уваги та враховує тривалість часу нездійснення повного розрахунку з позивачем, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду. Зокрема, позивач був звільнений зі служби наказом Інституту ВМС НУ «ОМА» №131 від 08.07.2020 року, але до суду за захистом своїх прав щодо нарахування та виплати йому індексації звернувся лише 12.04.2021 року, тобто майже через 9 місяців після звільнення.
Рішення суду від 14.06.2021 року набрало законної сили 15.07.2021 року.
Із заявою про видачу копії рішення позивач звернувся 29.09.2021 року, виконавчий лист виписаний 05.10.2021 року. Проте вже 31.08.2021 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти на виконання рішення суду.
Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності, правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ.
Застосовуючи до даних правовідносин принцип співмірності суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку починаючи з 03.08.2020 року по день фактичного розрахунку; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за затримку розрахунку при звільненні кошти у розмірі 7тис грн.
Суд не враховує позицію відповідача, якій у відзиві помилково виклав обставини розрахунку з позивачем при його звільненні, а не отримання ним індексації грошового забезпечення. Відповідно відповідач помилково зазначив про пропущення строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши надані докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (вул. Дідріхсона, 8, м. Одеса, 65029, код ЄДРПОУ 26614030) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Інститут Військово-Морський Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку з ним при звільненні у розмірі 7тис (сім тисяч) грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва