Справа № 420/3175/22
15 лютого 2022 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Глуханчук О.В.,
розглянувши матеріали:
за позовною заявою Державного підприємства «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 37/14)
до Суворівської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області (68640, Одеська область, Ізмаїльський р-н, смт. Суворове, вул. Пушкіна, 47)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора,
10 лютого 2022 року до суду надійшла позовна заява Державного підприємства «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» до Суворівської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 , у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати запис 41429886 від 07.04.2021 року державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової Катерини Антонівни, яким було зареєстровано право власності на державне майно - базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за фізичною особою - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.08.2020 року у справі №504/3429/19, яке не набрало законної сили.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що за Державним підприємством «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» (ЄДРПОУ 21609886) на праві повного господарського відання закріплено державне майно - база відпочинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
30.01.2019 року за замовленням ОСОБА_1 - ФОП ОСОБА_2 виготовив технічний паспорт на базу відпочинку, в який безпосередньо вніс відомості не тільки про об'єкти, які належать ОСОБА_1 , а й об'єкти державного підприємства. При цьому не тільки зазначив їх в переліку, а ще й надав характеристику (експлікація) та місце розташування на карті.
ОСОБА_1 розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду під об'єктами нерухомості, що належать ДП «ВФ «АГРОЦЕНТРЕНЕРГО».
Позивач зазначає, що 07.04.2021 року державним реєстратором Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Маріновою Катериною Антонівною було протиправно внесено запис 41429886, яким помилково було зареєстровано право власності на державне майно - базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за фізичною особою - ОСОБА_1 на підставі рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 27.08.2020 року у справі №504/3429/19, яке не набрало законної сили
Вважаючи протиправними дії суб'єкта владних повноважень - посадової особи Суворівської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, позивач звернувся з даним позовом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У свою чергу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 17 лютого 2021 року у справі № 821/669/17.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 596/2315/15-а, від 26 лютого 2020 року у справі № 804/6183/17.
Як установлено судом з матеріалів позовної заяви, позивач - Державне підприємство «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування запису 41429886 від 07.04.2021 року державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової Катерини Антонівни, яким було зареєстровано право власності на державне майно за фізичною особою - ОСОБА_1 .
Підставою позову стало те, що внесенням вищезазначеного запису порушується право власності держави в особі Державного підприємства «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» на нерухоме майно, а саме - базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, у цій справі існує спір про право власності, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач при внесенні запису, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані дії щодо внесення запису, яким було зареєстровано право власності на майно, вчинені відповідачем відносно іншої особи, а не позивача.
З огляду на заявлені позовні вимоги та обраний спосіб захисту, вбачається наявність у позивача майнового інтересу, а пред'явлення позову обумовлено порушенням або загрозою порушення майнового права чи інтересу.
Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права господарського відання на базу відпочинку, розташовану за адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, с/рада Сичавка, автодорога Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, 54 км, буд. 3.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Скасування запису 41429886 від 07.04.2021 року державного реєстратора Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області Марінової Катерини Антонівни безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого права господарського відання у спорі щодо права власності на базу відпочинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .
Частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності (ч.4 ст. 136 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є господарсько-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право власності щодо об'єкту нерухомого майна.
Подібних висновків щодо юрисдикції аналогічних спорів дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 910/12224/17, від 27 березня 2019 року у справі № 2а-1548/10, від 12 лютого 2020 року у справі № 596/2315/15-а; у постанові від 05 березня 2020 року у справі №815/1446/18.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом” у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За таких обставин, з огляду на зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин, обставини, встановлені судом, суд вважає, що цей спір не є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, суд зазначає, що наслідком порушення правил предметної підсудності є скасування рішення суду.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
На підставі викладеного, суд відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 19, 170, 171, 248, 256, 293 КАС України,
У відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою Державного підприємства «Виробнича фірма «Агроцентренерго» Корпорації «Украгропромбуд» до Суворівської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора - відмовити.
Роз'яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Роз'яснити позивачеві, що вказані в позові вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя О.В. Глуханчук