Справа № 420/25013/21
11 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства “ЛИДЕР” до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства “ЛИДЕР” до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправними та скасування постанов Південного міжрегіонального уп равління Укртрансбезпеки від 11.10.2021 р. №313183, від 11.10.2021 р. №313184 про застосування адміністра тивно-господарського штрафу.
Ухвалою суду від 14.12.2021р. відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення позовної заяви позивач у позовній заяві зазначив, що не погоджується із прийняттям постанов Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно - господарського штрафу від 11.10.2021р. №313183, №313184. Позивач вказав, що щотижневий графік проведення рейдових перевірок не затверджено ні керівником Укртрансбезпеки, ні керівником її територіального органу, а отже неуповноваженою особою. Поряд з цим, позивач вказав, що з талону зважувального засобу вбачається, що зважування здійснювалось на вагах № 2055 проте, вказаний талон не містить підпис особи, яка проводила зважування та водія автомобіля. Також, позивач вказав, що єдиною методикою виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі в Україні є лише Методика виконання вимірювань поосьових навантажень та маси вантажних транспортних засобів у русі, розроблена Харківським національним автомобільно-дорожнім університетом Державної служби автомобільних доріг України, затверджена заступником голови Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), атестована у відповідності з ГОСТ 8.010-99 Національним науковим центром "Інститут Метрології", свідоцтво про атестацію №02-84-08, яка не розповсюджується на транспортні засоби з рідким та сипучим вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу в русі. Крім того, позивач наголосив, що у п.9 акту №0053217 особою, яка здійснювала габаритно-ваговий контроль, не зазначено відстані між осями автомобіля позивача, а отже, такі відстані не вимірювались, а тому, на думку позивача, висновок, що дві осі утворюють здвоєну вісь, є лише припущенням. Поряд з цим, позивач вказав, що оскаржувані постанови не містять конкретної інформації про допущені позивачем порушення законодавства про автомобільний транспорт, а дозвіл на перевезення подільного вантажу в обсягах більших, ніж передбачено п.22.5 Правил дорожнього руху, відповідно до чинного законодавства виданий бути не може. Також, позивач наголосив, що перевезення автомобілем позивача вантажу за наявності у водія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія відповідної категорії та накладної №21 від 08.09.2021р. не свідчить про порушення позивачем вимог ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Відповідач повідомлявся про розгляд справи, однак відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
08.09.2021р. посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а саме транспортного засобу RENAULT KERAX 420.33, номерний знак НОМЕР_1 , що належить ДП «ЛИДЕР”, за результатами якої складено акт №265836 від 08.09.2021р. (а.с.18).
Під час перевірки виявлено порушення, відповідальність за які передбачено ст.60 Закону України “Про автомобільний транспорт”:
- абз. 16 ч.1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” перевищення встановлених законодавством габаритно - вагових норм понад 20%, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу;
- абз.3 ч.1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” надання послуг з перевезення вантажу, без наявності оформлених документів, передбачених ст.48 цього Закону, а саме неоформлена, відсутня ТТН.
На підставі висновків акту перевірки №265836 від 08.09.2021р., Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу:
-№313183 від 11.10.2021р., якою з ДП «ЛИДЕР» стягнуто штраф у розмірі 34 000,00грн.;
-№313184 від 11.10.2021р. якою з ДП «ЛИДЕР» стягнуто штраф у розмірі 1700,00грн. (а.с.28-29).
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 року № 2344-III, відповідно до ст.6 якого державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567, п.3 якого передбачено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Статтею 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” встановлено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Тобто, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники.
За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 р. №3353 - ХІІ з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 3 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до п. 22.1 ПДР маса вантажу, що перевозиться і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Згідно ст. 33 Закону України “Про автомобільні дороги” від 08.09.2005р. №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306 (далі - ПДР) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:
- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;
- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.
В свою чергу, відповідно абз.16, ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналіз вказаної норми абз. 16 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.
Сторонами у справі не заперечується обставина, що позивач перевозив щебінь, який за своїми характеристиками є подільними, тобто може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодження її властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.
Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.
Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.
З огляду на не передбачення на законодавчому рівні можливості отримання особою дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.
У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 р. № 814/1460/16.
В свою чергу, суд враховує, що з 01.10.2021р. набрав законної сили Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю”, яким внесено зміни до абз.14-16 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" та який саме з цієї дати передбачає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників та застосування адміністративно-господарські штрафи за перевищення габаритно -вагових норм при перевезенні як неподільного вантажу без відповідного дозволу так подільного вантажу, що підтверджує вищевказані висновки суду.
Разом з тим, відповідно до п. 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567, державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно п. 12-13 Порядку № 1567 рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка. Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Тобто, державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю на підставі направлення та графіку проведення перевірок, який складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу.
В матеріалах справи наявна копія щотижневого графіку проведення рейдових перевірок Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки у період з 06.09.2021р. по 12.09.2021р., який затверджений 06.09.2021р. заступником начальника Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.
Разом з тим, відповідачем, Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки, не надано будь-яких доказів на підтвердження повноважень заступника начальника Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на затвердження графіку проведення рейдових перевірок.
Крім того, відповідачем не надано до суду докази повідомлення позивача про розгляд справи про порушення, яке розглядалось в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Так, пунктом 25 Порядку № 1567 встановлено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
При цьому, відповідно до пункту 27 Порядку № 1567, у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази направлення та/або отримання адресатом відповідних повідомлень про дату та час розгляду справи.
Позбавлення заінтересованої особи можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується її безпосередньо, є істотним порушенням процедури розгляду справи, яке ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість рішення.
При вирішенні спору суд також враховує, що у п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України” суд зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим, суд не враховує посилання позивача на те, що існуюча методика зважування не розповсюджується на транспортні засоби з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу у русі, оскільки п. 12.5 Правил №363 для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.
За таких обставин, суд наголошує, що відповідальність за пакування, навантаження, розміщення вантажу несе перевізник, а тому в усіх випадках нерівномірного навантаження на осі відповідальність за таке навантаження має нести перевізник, як учасник дорожнього руху та вказані доводи не виключають відповідальності за виявлені порушення за умови перевищення загальної маси транспортного засобу.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що в матеріалах справи наявна накладна від 08.09.2021р. №21(а.с.32) на перевезення сипучого товару(щебню), який за своїми характеристиками є подільним вантажем, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними та скасування постанов про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11.10.2021р. №313184, №313183.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Згідно з п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
У прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
В підтвердження понесених витрат представником позивача додано до позовної заяви ордер Серії ОД №690804 від 08.12.2021р.
Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, у постанові від 24.01.2019р. у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 р. по справі № 826/841/17.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція висловлена у додатковій постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року по справі №810/2760/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Представник позивача не надав до суду відповідні документи (договір про надання правової допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг, рахунки, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунки витрат тощо), які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви позивача, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2270,00грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Дочірнього підприємства “ЛИДЕР” - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати постанови Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування до Дочірнього підприємства “ЛИДЕР” адміністративно - господарських штрафів від 11.10.2021р. №313183 та №313184.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул.Успенська, 4 м.Одеса) на користь Дочірнього підприємства “ЛИДЕР” (код ЄДРПОУ 34168990, Одеська обл., Овідіопольський р-н, Таїровська селищна рада, вул.Вільямса Академіка, 93) судовий збір у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра