Справа № 420/23792/21
10 лютого 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Громадська організація Товариство автомобілістів «Гвардієць» про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Громадська організація Товариство автомобілістів «Гвардієць» про :
- визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо не розгляду та відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для будівництва індивідуальних гаражів (в межах селища міського типу Чорноморське) на території Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області;
- зобов'язання відповідача, розглянути заяву (клопотання) позивача від 06.09.2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для розміщення індивідуального гаражу в строк, передбачений Земельним кодексом України, та надати відповідний дозвіл.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.09.2021 року за вх.№Г-517-1/020-7, позивач звернувся з заявою (клопотанням) до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, де просив надати дозвіл на розроблення землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області. При цьому в своїй заяві вказав, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використовував. Також позивачем було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто зазначене клопотання як стверджує позивач повністю відповідає вимогам ст.118 Земельного кодексу України. Натомість відповідачем не було розглянуто звернення позивача від 06.09.2021 року вх.№Г-517-1/020-7 у наданні земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу на території Чорноморської селищної ради Одеського району, Одеської області. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що представник відповідача не погоджується з обґрунтуванням позовних вимог та зазначив що 27.09.2021 року за №517-1/020-7/02-19 на звернення позивача про яке йдеться в позові надавалась відповідь, в якій зазначено про необхідність проведення перевірки зазначеного в клопотанні місця розташування земельної ділянки з метою не порушення прав третіх осіб, які мають на цій земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості. Також у відзиві відповідачем зазначено, що в зв'язку з проведеними інженерно-геологічними вишукуваннями на ділянці морського узбережжя в районі, де розміщено гаражі у смт. Чорноморське «Протизсувні та берегоукріплювальні роботи на ділянці морського узбережжя в районі гаражів у смт. Чорноморське Лиманського району Одеської області» датованого 2019 року, встановлено що стан зсуву оцінюється як активний, проведення будь яких будівельних робіт можливо виключно після проведення заходів з інженерного захисту даної території, категорія складності інженерно-геологічних умов - третя (складні умови). З підстав наведеного Чорноморською селищною радою Одеського району Одеської області на 18 сесії VIII скликання від 07.10.2021 року було прийнято рішення №250 - VIII, про: «Заборону видачі будь яких дозвільних документів (дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передача земельної ділянки у власність або користування, надання містобудівних умов та обмежень, нове будівництво) на території, на якій розміщені гаражі, зазначену на картографічному матеріалі (Додаток №1) до моменту затвердження проектної документації в стадії Проекту та Робочого проекту, отримання висновків відповідних служб щодо стану зсувних процесів та проведення відповідних робіт з берегоукріплення». Враховуючи все вищенаведене представником відповідача вказано на безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Третя особа своїм правом на надання письмових пояснень не скористалась.
Ухвалою суду від 06.12.2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те що суддя Іванов Е.А. з 31.01.2022 року перебував на лікарняному в зв'язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.
Дослідивши адміністративний позов, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
06.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із клопотанням (вх.№Г-517-1/020-7) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області. При цьому в своїй заяві вказав, що право безоплатної передачі у власність земельної ділянки за вказаним цільовим призначенням не використовував. Також позивачем було додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, відповідно вимогам ст.118 Земельного кодексу України.
У відповідь на заяву (клопотання) позивача від 06.09.2021 року вх.№Г-517-1/020-7 відповідачем надано лист №Г-517-1/020-7/02-19 від 24.09.2021 року, в якому зазначено про необхідність проведення перевірки зазначеного в клопотанні місця розташування земельної ділянки з метою не порушення прав третіх осіб, які мають на цій земельній ділянці розташовані об'єкти нерухомості.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом “б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Відповідно до пп. “а” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.
Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
У разі, якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об'єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена зокрема в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі №545/808/17, від 24.04.2018 року по справі №814/1961/17.
Відповідно до пп.1 п.а) ч.1 ст.33 Закону України “Про місцеве самоврядування”, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.
Згідно з ч.ч.1, 2 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування”, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч.5 ст.46 Закону України “Про місцеве самоврядування”).
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч.12 ст.46 Закону України “Про місцеве самоврядування”).
Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 року № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 року за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.
Отже, за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень органу місцевого самоврядування, цей орган має приймати відповідне рішення.
Як встановлено судом та підтверджено відповідачем, позивач 06.09.2021 звернувся із відповідним клопотанням (вх.№Г-517-1/020-7) до відповідача, який в свою чергу, повинний протягом місяця розглянути клопотання та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову у його наданні.
Проте, жодне з визначених ЗК України рішень відповідачем не приймалось, що не відповідає приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України).
У постановах від 06.08.2019 у справі №140/1992/18, від 29.08.2019 у справі №420/5288/18, від 30.11.2020 у справі №804/4743/16, від 21.10.2021 у справі №804/4434/16 Верховний Суд дійшов висновку, що: «…за результатами розгляду будь-яких основних питань, в тому числі, про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ.
Відтак, рішення Держгеокадастру, прийняті за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не можуть бути оформлені у вигляді листів-відповідей.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи вказує на протиправну бездіяльність.».
Отже, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданого позивачем клопотання.
Крім того, відповідачем також направлено на адресу відповідача лист №Г-517-1/0207-01-14 від 18.10.2021 року де зазначено про те, що питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для розміщення гаражу тимчасово не розглядаються.
Суд наголошує, що ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачає вичерпний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а тому рішення № 250-VІІІ «Заборону надання дозвільних документів на земельній ділянці, передбаченої для проведення берегоукріплювальних робіт в зонах зсуву на території чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області» не може слугувати підставою для такої відмови.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, враховуючи, що в даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень не прийняв жодного управлінського рішення, а лише направив листа, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не розгляду у передбачений законодавством спосіб заяву (клопотання) ОСОБА_1 вх.№Г-517-1/020-7 поданого до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, однак враховуючи, що передбаченого законодавством рішення за результатами заяви позивача прийнято не було, суд вважає необхідним захистити права позивача шляхом зобов'язання Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 вх.№Г-517-1/020-7 подану до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до позову додано квитанцію №17 від 24.11.2021 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн. (а.с.22).
Таким чином з урахування часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 908,00 грн. сплаченого позивачем з Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 192-194, 205, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Чорноморської селищої ради Одеського району Одеської області стосовно не розгляду у передбачений законодавством спосіб заяву (клопотання) ОСОБА_1 вх.№Г-517-1/020-7 поданого до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області.
Зобов'язати Чорноморську селищну раду Одеського району Одеської області розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 вх.№Г-517-1/020-7 подану до Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаражу, орієнтованою площею: - 0,0042 га, за рахунок земель Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області, з урахуванням висновків суду та прийняти за результатами її розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі відповідного рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Чорноморської селищної ради Одеського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. сплачені за квитанцією №17 від 24.11.2021 року.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Чорноморська селищна рада Одеського району Одеської області (67570, Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, буд.19, код ЄДРПОУ 05583176).
Третя особа - Товариство автомобілістів «Гвардієць» (67570, Одеська область, Одеський район, смт. Чорноморське, вул. Гвардійська, 9, код ЄДРПОУ 20998970).
Суддя Іванов Е.А.